«Моє життя повністю змінилося»: прочани розповіли про дива, які сталися після прощі до Зарваниці

12 липня 2026 р. 19:27

12 липня 2026 р. 19:27

Для когось проща до Зарваниці — це багаторічна сімейна традиція, для когось — час тиші, молитви та переосмислення, а для інших — можливість подякувати за здійснені мрії. «20 хвилин» поспілкувалися з прочанами, які розповіли, чому щороку вирушають до духовного центру та що для них означає ця дорога.

Щороку тисячі вірян приїжджають до Марійського духовного центру в Зарваниці. Частина паломників долає десятки кілометрів пішки, інші приїжджають лише на один день, але кожен має свій намір, із яким вирушає в дорогу. Для одних це прохання, для інших — подяка, а для когось — можливість побути в тиші та молитві.

«Похід у Зарваницю допомагає здійснюватися найзаповітнішим мріям»

Для Марії Павлишин проща вже давно стала сімейною традицією. Каже, її мама вже 13 років поспіль обов'язково йде до Зарваниці пішки, а сама Марія цьогоріч здійснила вже восьму чи дев'яту пішу прощу.

— Це в нас уже традиція така сімейна. Моя мама, якій 70 із чимось років, ходить уже 13 років підряд і в обов'язковому порядку пішки. Спочатку маршрут був трохи довший — майже 50 кілометрів, трохи підвозили автобусом. Зараз організатори маршрут скоротили. Ми ходимо від Петриківської церкви з отцем Андрієм і отцем Віктором. Для мене це, напевно, восьма чи дев'ята піша проща, — розповідає.

Жінка пригадує, що колись сприймала прощу зовсім інакше.

— Колись це була така пригода, тому що я була в «Молоді Христовій». Це було бажання комунікації з нашими однолітками. Це вже в минулому. Зараз це більш значимий крок, тому що похід у Зарваницю допомагає здійснюватися найзаповітнішим мріям, — зазначає пані Марія

Торік Марія йшла до Зарваниці з особливим наміром.

— Рівно три роки назад, 13 липня, я йшла пішою ходою до Зарваниці і мала великий намір. Я молилася, щоб мої діти і вся сім'я були здорові, і щоб зустріти свою долю, тому що на той час була розлучена і не мала чоловіка. Я мріяла про гарну сім'ю. І саме з таким наміром я йшла до Зарваниці, — пригадує.

За словами жінки, вже через десять днів її життя змінилося.

— Рівно через десять днів того ж року я познайомилася зі своїм чоловіком. У нас народилася дитина — дівчинка, якій зараз рік і сім місяців. Перед тим я пережила дуже складну гінекологічну операцію, і мені говорили, що я практично не зможу ні завагітніти, ні народити. Але я завагітніла, жодного дня не лежала в лікарні й народила здорову, гарну дівчинку Анну-Марію, каже пані Марія.

Цього року вона вирушила на прощу вже не з проханням, а з вдячністю.

— Цього року, власне, 11 липня, моєму чоловікові виповнилося 45 років. Ми вирішили перенести святкування, аби я змогла пішою ходою прийти і подякувати Матінці Божій за те, що вона благословила всі мої побажання і найзаповітніші мрії, — додає.

Пані Марія зізнається, що Зарваниця стала для неї особливим місцем.

— Я дуже люблю це місце. По-своєму ставлюся до всіх моментів спілкування з Богом, але це місце для мене надзвичайно красиве. Це маленький шматочок раю на землі. Я всім раджу, хто шукає тиші для душі, хто шукає порятунку в, здавалося б, безвихідних ситуаціях, хто шукає спокою і гармонії навколо себе, обов'язково спробувати розпочати розмову з Богом саме таким чином — ідучи на прощу до Зарваниці. Нам є за що просити Бога і Матінку Божу, але нам є і за що дякувати. Тому моя вчорашня піша проща була про подяку.

«Без Бога перемоги не буде — це чітке усвідомлення»

Олег Вітвіцький розповідає, що відвідує Зарваницю ще з 90-х років. Каже, саме під час повномасштабної війни проща стала відчуватися зовсім інакше.

— Я ходжу до Зарваниці ще з 90-х років, коли відновився духовний центр у Зарваниці. Але справді є суттєва різниця по відчуттях, коли були прощі у мирний час і коли в час війни, — зазначає.

За словами чоловіка, після життя у столиці, яка регулярно зазнає російських атак, особливо відчувається атмосфера святого місця.

— Я працюю в Києві. Коли приїжджаєш із такого міста, яке останнім часом потерпає від обстрілів і руйнувань, і приїжджаєш у таке святе місце, то справді хочеться молитися до Бога, щоб у нас якнайшвидше закінчилася ця війна, щоб настала українська перемога. Без Бога перемоги не буде — це чітке усвідомлення, — розповідає чоловік.

Пан Олег каже, що сьогодні до Зарваниці люди йдуть не лише зі своїми особистими намірами, а й моляться за Україну.

— Добре, що попри те, що держава зараз переживає непрості часи, і не можна проводити масові зібрання, у Зарваниці збираються прочани, які йдуть не тільки зі своїми особистими проханнями чи потребами, а й молитися загалом за весь український народ, за нашу державу. І я відчував свій обов'язок бути одним із тисяч людей, які приєдналися до тієї спільної молитви за нашу перемогу. Вірю, що наступного року ми вже будемо дякувати Богові за перемогу, а не тільки просити за неї. Тому що віра робить дива, — додає.

«Коли багато людей збирається разом, справді відчувається сила молитви»

Наталія Бобрик розповідає, що вже вісім років поспіль щороку їздить до Зарваниці разом із подругами.

— Ми їдемо в суботу, десь опівдні. Йдемо на вечірню, вона триває десь годину-півтори. Потім зі свічками йдемо на площу. На площі відбувається хода, після неї — молитва за мир в Україні. Вчора ще була служба за загиблих воїнів, — розповідає жінка. Потім ми з дівчатами завжди йдемо на Хресну дорогу, проходимо всі стації, молимося і йдемо до Українського Єрусалиму. Там нагорі така... навіть не можу описати... своя атмосфера. Коли ввечері люди йдуть зі свічками, там теж усе по-особливому. Така тиша, така благодать. Ми молимося, просимо. Зазвичай священник читає молитви, а ми молимося разом із ним. І ця молитва має більшу силу, — розповідає жінка.

За словами пані Наталії, кожна проща для неї — це ще й можливість звернутися до Бога з найпотаємнішими проханнями.

— Я завжди, коли йду Хресною дорогою, повторюю свої наміри, свої особисті, свої сімейні прохання до Бога. Завжди маю надію, бо це дуже сильне місце. Я й у Тернополі щонеділі ходжу до церкви, але саме в Зарваниці для мене особлива молитва, особливе місце. Я вірю, що там якась особлива атмосфера. Коли багато людей збирається разом, справді відчувається сила молитви, — додає.

Щороку до Зарваниці приїжджають тисячі людей із різних куточків України. Кожен вирушає сюди зі своїми проханнями, переживаннями чи словами вдячності, але всіх об'єднує спільна молитва, віра та надія.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google

Тернопільські