«Довіра» жнивує і будує: гарячі будні агропідприємства на Чортківщині

13 серпня 2026 р. 18:17

13 серпня 2026 р. 18:17

Спекотна пора сьогодні стоїть надворі. Причому як у прямому, так і переносному значенні. Надто для хліборобів, у яких в самому розпалі (у декого навіть на окінченні) жнива ранніх зернових. У дитинстві автора цих рядків позначка +30 С здавалося недосяжною. Проти сьогоднішніх 36 і більше та цифра виглядає мало не «легкою прохолодою». У таку гарячу хвилю ми побували в одному з найпотужніших агропідприємств Чортківщини – ПАП «Довіра», зокрема його Шульганівському відділку. Щоправда, за якоїсь чверть години з південної сторони стали насуватися густі темно-свинцеві хмари. Ближче до вечора обіцяли проливні дощі...

Потужний Claas Lexion у слухняних руках Василя Ричаківського саме завершував останню загінку озимини, тож нам пощастило зафіксувати на фотокамеру цей унікальний момент.

– Якщо витримає погода (тим часом об лобове скло директорського джипа стали розбиватися грубі краплі дощу) – переїдемо на ярину, – каже директор ПАП «Довіра» Олег Войцишин. – Загалом залишилося небагато, днів три – і жнива закінчимо. Могли б і раніше, але не хотіли молотити сире зерно, аби не витрачатись на сушку. На Босирівському відділку теж скоро фініш. У Лисівцях, Милівцях і Криволуці вже завершили молотьбу.

Директор ПАП «Довіра» Олег Войцишин

Ці краплі були лише передвісниками сильної вечірньої зливи, яка все ще набирала на небі силу. Тож перевантаживши щойно зібране ще гаряче збіжжя у величезний бункер-накопичувач виробництва заводу Кобзаренка, потужна зернозбиральна техніка довгою вереницею вишикувалась у напрямку стиглого лану ярини.

– Придбали цього перевантажувача ще минулого року, а також два тягачі Volvo (поруч з одним із них зазнимкували водія Михайла Стахіва, котрий понад 20 років сумлінно трудиться у господарстві – авт.), щоб пришвидшити процес доставки врожаю з поля в комору. Основними засобами – сучасними комбайнами (всього маємо 9 одиниць) і тракторами – забезпечені повністю. Цього року найстаршого навіть не задіювали, – продовжує директор.

Це – наші ділянки гібридизації кукурудзи, з яких восени отримаємо якісний насіннєвий матеріал, – Олег Іванович киває в бік за вікном автівки, поки об’їжджаємо поля. – Спільно з селекційною компанією KWS вирощуємо насіння як для своїх потреб, так і на продаж. Близько 250 гектарів посіяли цьогоріч гібридної качанистої. Щойно минулися з їхніми представниками, які поїхали дивитися, чи добре обірвана волоть. Від цього не в останню чергу залежить якість насіння. Далі – бачите, достигає насіннєвий соняшник. Пшениця, соя – все насіння маємо своє...

На краю Шульганівки два Claas Lexion, за кремом яких перебували Іван Захарків і Тарас Готвальд, молотили пшеницю на присадибних ділянках.

– То ще та мука. Техніка потужна, немає де розвернутися. І кропити від шкідників та хвороб складно – поруч хати, бджоли. «Божі комахи» нам теж потрібні. Без них врожаю не буде. Колись люди понабирали городів, рятувались як могли. Тепер повиїжджали: хто в місто, хто – за кордон. Мусимо їм помагати, – коментує Олег Іванович.

– А загалом як вам дались цьогорічні жнива? – запитуємо.

– На жаль, погодні умови склалися куди гірші проти минулого року, що негативно вплинуло на ранні зернові. Може, помітили, яка сьогодні прив’яла кукурудза? Не хоче в’язатися. У деяких селах дощів цьогоріч майже не було. Морозяна зима, холодна й затяжна весна – все це в комплексі й позначилося на недобір врожаю, десь в межах однієї тонни на гектар. Дякувати Богу, стихії нас обминули. Але мусимо сприймати все як є. Селянин має працювати за будь-яких погодних умов, від зорі до зорі.

– Із зерном що робите? Є куди дівати?

– Куди там! Складуємо, де тільки можна, щоб нині не продавати нижче собівартості. Ціни сьогодні як на початку повномасштабної війни, коли зупинилися порти. І зараз маємо аналогічну ситуацію. Будемо чекати кращих пропозицій. Як закрили морські шляхи, ціни впали на 30 відсотків і більше. А наші «шпекулянти» ще й собі обвалили. Логістика дорога. Солярка вже он по сто гривень. Наперед її не накупишся. Щоб усе тут «крутилося», нам потрібно на день 5-6 тонн дизпалива. А ще кредити повернути, податки заплатити, виплатити зарплату тощо.

На центральному відділку, куди ми повернулися з поля, теж кипить робота. На току складують зерно. Територія відділку майже вся вимощена бруківкою. Порівняно з нашим останнім візитом у господарство в березні місяці зміни суттєві.

– Це вже, так би мовити, доробляємо останні штрихи, – каже Олег Іванович. – Навіть у негоду тепер скрізь буде чистота й порядок. Поставили мийку для техніки, щоб не наносила з поля болота. Територія буде повністю закритою. Можна сказати, благоустрій центрального відділку з цим буде завершено і перейдемо до інших. У Білобожницькому уже більш-менш все довели до пуття. Нещодавно викупили майстерню у Палашівці, розпочали заміну вікон, перекриємо. Плануємо на її базі створити самостійний відділок, адже наразі поля тієї зони обслуговує центральним. А ще – соціальні проєкти. У Шульганівці на проборстві поправляємо підпірну стіну, мур біля церкви у Милівцях. І капличку в Криволуці, де відбувається щорічна проща, потрібно оновити. Все неможливо нараз зробити, але стараємося потроху...

Одночасно триває реконструкція ферми з проектною потужністю на 400 тис. голів курчат-бройлерів. Крім діючих, невдовзі здаємо два реконструйованих приміщення. Вони готові відсотків на 95, залишилося тільки встановити обладнання. Буде збудовано «з нуля» ще чотири сучасних пташники. По мірі розвитку побудуємо сучасний комбікормовий завод, забійний цех, заморозку тощо. Звісно на це потрібні колосальні кошти...

На жаль, у зв’язку з цими всіма сумнозвісними подіями багато людей виїхало за кордон, села вимирають. Недарма кажуть: не буде села – не буде України. На селах тримаються всі наші традиції – Різдво, Паска. Сільські люди більш віруючі. Держава має робити все для того, щоб наші люди поверталися з-за кордону, – будувати дороги, розвивати інфраструктуру. Роботи є дуже багато. Не всі мають вирощувати хліб. Навіть на власному паї одна невелика родина може вирощувати малину, агрус, смородину, вишні. А матимуть люди роботу, народжуватимуться діти, буде якась перспектива. Якщо ці речі не будуть відбуватися, за років двадцять тут буде пустка. Я ж теж міг офіс побудувати в Чорткові, а не у віддаленому селі Стара Ягільниця. Якби нас тут не було, село б уже занепало.

Звісно, основна проблема – це війна. Люди би поступово поверталися. Думаю, що й держава з часом повернеться до села лицем.

Та годі про наболіле. Вже й серпень надворі, готуємося до осінніх жнив. За тиждень-півтора потрібно уже сіяти ріпак. А вологи немає, дощику ой як треба...

Мабуть, почули на небі прохання шанованого в краї аграрія, а в його устах – і всіх, хто нині плекає хліб. Ближче до вечора хлинуло з неба, мов із відра. Тож буде Україна з хлібом. Буде й до хліба. Лиш би закінчилась війна...

Тернопільські