Чортківщина terra incognita: у пошуках печери Лисеня

26 серпня 2026 р. 09:08

26 серпня 2026 р. 09:08

• Малий
• Середній
• Великий

Про печеру Лисеня я вперше почув від відомого українського спелеолога Володимира Снігура, якого друзі та колеги знають як «Папу». Історія зацікавила мене одразу, передусім як геодезиста. Десь у долині Нічлави знаходилась невелика печера, яку дослідили ще у 1965 році, склали її план та опис, але згодом місце входу було втрачено. Печера залишилася на старих схемах, у спелеологічних матеріалах і публікаціях, але на місцевості її вже не могли знайти.

Однією з найважливіших для наших майбутніх пошуків стала стаття археолога Володимира Добрянського «Печера Лисеня поблизу Шманьківців: пошук невідомого», опублікована саме в «Голосі народу» в 2017 році. Автор зібрав відомості про історію печери, її будову та, що виявилося для нас особливо цінним, навів старий опис її місцезнаходження. («Голос народу», № 5, 3 лютого 2017 р., с. 5).

Згідно з цими матеріалами, 27 квітня 1965 року печеру обстежили та виконали її топографічне знімання члени Тернопільського спелеоклубу «Поділля» С.Буденний, В.П’ятопалов та

І.Мартинишин. Порожнина отримала кадастровий № 027 та назву «Лисеня». Загальна довжина ходів становила 34 м, площа – 46 м², об’єм – 70 м³. Вхід знаходився на північному схилі невеликого яру лівого берега Нічлави. Саме ця коротка фраза через багато років відіграє одну з вирішальних ролей у наших пошуках.

Печера поступово зникла з поля зору дослідників. За опублікованими відомостями, ще на початку 1980-х років через вузький вхід до неї можна було потрапити, але пізніше його засипало ґрунтом, що сповзав схилом. Зрештою Лисеню стали вважати втраченою.

Але для геодезиста слово «втрачена» має дещо інше значення, якщо залишилися результати старих вимірювань: 305 градусів і два кілометри. У матеріалах 1965 року збереглася надзвичайно важлива геодезична підказка: магнітний азимут – 305°, віддаль 2 км. Орієнтиром була церква. Тут, однак, виникла перша загадка. У публікації Володимира Добрянського як орієнтир зазначено церкву села Шманьківчики. Перевіряючи вихідні дані, ми дійшли висновку, що у 1965 році такої церкви у Шманьківчиках ще не було. Натомість відповідний орієнтир існував у Шманьківцях. Отже, для мене пошук Лисені почався як класична геодезична задача: церква у Шманьківцях – магнітний азимут 305° – віддаль 2 км. Здавалося б, достатньо відкласти на карті напрям і віддаль – і ми отримаємо місце входу.

Насправді все було складніше. Азимут, виміряний у 1965 році, був магнітним. Магнітне поле Землі змінюється з часом, а отже, напрям на магнітну північ сьогодні не такий, яким він був шістдесят років тому. Просто відкласти старі 305° на сучасній карті було б неправильно. Використовуючи модель магнітного поля Землі, я визначив для часу старих вимірювань істинний азимут. Потім, врахувавши зближення меридіанів, перейшов до дирекційного кута – величини, що використовується для розрахунків у системі плоских прямокутних координат. За отриманим напрямком і зазначеною у старому описі віддаллю 2 км я розрахував координати ймовірного місця входу.

Улітку 2023 року пошук печери Лисеня став одним із завдань нашої геодезичної школи. До старого опису й карти додалися сучасні засоби дослідження – GNSS-приймач і георадар.

Рис. 1. У пошуках печери Лисеня – одне із завдань геодезичної школи 2023 року. Для пошуку використовували GNSS-приймач і георадар

Одночасно на схилі ми заклали геодезичні пункти для подальших повторних спостережень. Вони дозволять визначати можливі переміщення схилу. Це важливо не лише з геодезичного погляду: рух ґрунту, ерозійні процеси та накопичення схилових відкладів можуть пояснити, як невеликий вхід до печери протягом десятиліть опинився під землею.

Рис. 2. Геодезичний пункт, закладений для моніторингу можливих переміщень схилу в районі пошуків печери Лисеня

Однак на місцевості мене не полишав сумнів. Розрахована точка Л1 опинилася практично в долині Нічлави. Це погано узгоджувалося з описом печери. Я розумів і те, що польові вимірювання 1965 року виконувалися зовсім іншими засобами, ніж сучасні GNSS-вимірювання, а записана віддаль «2 км» могла бути лише приблизною. Тоді я знову повернувся до статті Володимира Добрянського. Тепер мою увагу привернули не числа, а кілька слів: «на північному схилі невеликого яру». Я вирішив шукати за рельєфом. На одному з таких схилів помітив невелику нору.

Рис. 3. Перша нора, виявлена під час пошуків Лисені на північному схилі яру

Я почав її розкопувати. Нора продовжувалася вглиб, і поступово мені вдалося просунутися досить далеко. Що далі я копав, то цікавішим ставав цей хід. На той момент здавалося: можливо, це і є засипаний вхід до Лисені.

Рис. 4. Розчищення першої виявленої порожнини. Її природа ще потребує окремого дослідження: не виключено, що пошуки Лисені привели нас до ще одного невідомого підземного об’єкта

Наступного дня приїхав Володимир Снігур. Він оглянув мої розкопки і сказав: «Не тут». Папа мав серйозну підставу так вважати. Раніше він уже приїжджав у цей район з людиною, яка знала місце печери ще з часу її дослідження у 1965 році. І та людина показала йому інший яр. Ми пішли туди. Я оглянув схили, однак не побачив виразних морфологічних ознак, які б указували на засипаний вхід. Тому сказав Папі, що все-таки продовжуватиму розкопувати свою нору. Сьогодні я вже не впевнений, що той перший пошук був хибним. Виявлена там порожнина нікуди не зникла і ще чекає на детальне обстеження. Цілком можливо, що, шукаючи одну загублену печеру, ми випадково натрапили на іншу. Але головна подія того дня була ще попереду.

Коли ми вже їхали додому, зустріли місцевого жителя Ярослава Поліщука. Розповіли йому про наші пошуки. Ярослав сказав, що знає одну нору, і погодився її показати. Він повів нас назад. І тут сталося перше дивовижне співпадіння: Ярослав привів нас у той самий яр, який перед цим показував Папа. Але пішов він не так, як ми. Ярослав спустився низом яру і в певному місці показав невелику лисячу нору.

Рис. 5. Лисяча нора, яку показав місцевий житель Ярослав Поліщук

Цього разу досить швидко стало зрозуміло, що за вузьким отвором є продовження. Розчищаючи ґрунт, я просувався далі – і того самого дня за лисячою норою відкрився підземний хід. Лисеню було віднайдено! Печера, яку дослідили у 1965 році і яку протягом десятиліть вважали втраченою, знову відкрилася людям.

Рис. 6. Розчищений вхід до печери Лисеня

Так завершилися пошуки, які тривали кілька років. Старі записи привели нас у цей район, Папа вказав правильний яр, а Ярослав Поліщук – ту саму лисячу нору. Після її розчищення перед нами знову відкрилася Лисеня.

Рис. 7. Учасники віднайдення печери Лисеня (Анатолій Віват, Андрій Бубняк, Ігор Бубняк)

Чи справді це Лисеня? Після першої радості постало цілком закономірне запитання: чи справді знайдена нами печера є тією самою Лисенею, яку досліджували у 1965 році? Тепер ми мали те, чого не було раніше, – реальний вхід, координати якого можна визначити сучасними геодезичними методами. І результати виявилися надзвичайно цікавими. Віддаль від знайденого входу до церкви у Шманьківцях становить 2164,96 м. Тобто старі «2 км» виявилися цілком зрозумілим округленням для польової прив’язки того часу. Ще цікавішим виявився напрям. За сучасними координатами ми визначили дирекційний кут напряму Лисеня – церква, істинний азимут, а за моделлю магнітного поля Землі – і магнітний азимут для сучасної епохи. Розрахований магнітний азимут становить близько 304°29′.

У старому описі – 305°. Через понад шістдесят років два числа, залишені спелеологами – 305° і 2 км, – знову «заговорили» і стали незалежним геодезичним підтвердженням того, що знайдений нами об’єкт відповідає старій прив’язці Лисені.

Геодезичні вимірювання дозволили уточнити ще одну важливу деталь. У попередніх публікаціях Лисеню відносили до Шманьківців, і саме під такою географічною прив’язкою вона увійшла до краєзнавчої літератури. Однак визначені нами координати віднайденого входу – 48,978766° пн. ш. та 25,942855° сх. д. – показують, що печера розташована в Колиндянах. Отже, Шманьківці в старому описі були пов’язані з орієнтиром – церквою, на яку виконувалася геодезична прив’язка, тоді як сама Лисеня знаходиться в Колиндянах.

Рис. 8. Прив’язка печери Лисеня в с. Колиндяни

Але знайти печеру – це лише початок її нового дослідження. Навіщо досліджувати Лисеню? Значення віднайденої печери має щонайменше два напрями – археологічний та геологічний. На археологічний потенціал невеликих печер цього району звертав увагу ще Володимир Добрянський. Такі природні порожнини могли використовуватися людиною в минулому, тому особливо важливими є недоторкані відклади печери та її привхідної частини. Будь-які подальші роботи тут повинні виконуватися обережно і, за необхідності, із залученням археологів. Сучасне лазерне сканування дозволило отримати тривимірну модель внутрішнього простору печери. В одному з її фрагментів чітко простежується дайкоподібне геологічне тіло, яке заслуговує на окреме дослідження.

Рис. 9. Фрагмент тривимірного лазерного сканування Лисені. Виділяється дайкоподібне геологічне тіло, просторова будова якого потребує подальшого геологічного дослідження

Тривимірне сканування дає можливість не просто сфотографувати цей об’єкт, а визначити його просторову орієнтацію, геометрію, потужність та зв’язок із системою тріщин і будовою масиву. Такі дані можуть бути важливими для розуміння геологічних і геодинамічних процесів, які відбувалися на цій території. Окремим напрямом залишаються повторні геодезичні спостереження за схилом. Закладені нами пункти дозволяють повернутися до них через певний час і перевірити, чи відбуваються тут сучасні переміщення. Таким чином невелика печера може стати природною лабораторією, де поєднаються спелеологія, геологія, геодезія, геодинаміка та археологія. І, можливо, Лисеня ще не розповіла нам своєї найцікавішої історії. Адже неподалік залишається перша розкопана нами нора. Що це – звичайна порожнина, продовження тріщини чи ще одна невідома печера? Це вже тема наступного пошуку.

Історія Лисені для нас ще не завершена. Те, що починалося з кількох рядків старого опису, магнітного азимута 305° і приблизної відстані 2 км, через десятиліття привело до реального входу в печеру. У цій історії поєдналися пам’ять спелеологів, знання місцевих жителів, старі карти та сучасні геодезичні технології. А визначення точних координат дозволило не лише підтвердити стару прив’язку, а й уточнити місцезнаходження Лисені – печера розташована в Колиндянах.

Тепер перед нами постають уже інші питання. Лисеня потребує детального геологічного та археологічного дослідження. Лазерне сканування дозволяє створити точну тривимірну модель печери та дослідити виявлені в ній геологічні структури. Закладені геодезичні пункти дають можливість спостерігати за сучасними переміщеннями схилу і, можливо, краще зрозуміти процеси, які свого часу призвели до засипання входу.

Але залишається ще одна загадка.

Під час перших пошуків, орієнтуючись на розрахункову точку та опис північного схилу яру, я знайшов іншу нору і почав її розкопувати. Мені вдалося просунутися досить далеко, однак після віднайдення справжньої Лисені ці роботи були припинені. Сьогодні ми вже знаємо, що це не був вхід до Лисені. Але ми досі не знаємо, що знаходиться далі.

Можливо, це лише природна порожнина. А можливо – ще одна невідома печера. Не можна виключати й археологічного інтересу до цього місця. Карстові порожнини та невеликі печери могли використовуватися людьми в різні історичні періоди як тимчасові сховища чи укриття. Чи залишила тут людина сліди своєї присутності, можна буде сказати лише після фахового археологічного обстеження. Саме тому подальше розчищення такого об’єкта варто проводити дуже обережно, щоб не знищити можливий культурний шар.

Отже, віднайдення Лисені, можливо, поставило більше запитань, ніж дало відповідей. Попереду – дослідження самої печери, її геологічної будови, археологічного потенціалу, спостереження за схилом і повернення до тієї першої загадкової нори.

Ми шукали одну втрачену печеру і знайшли її. А дорогою, можливо, натрапили на наступну загадку.

Анатолій ВІВАТ , кандидат технічних наук, інженер-геодезист

Тернопільські