Тетяна Данилюк і «Покоління відновлення 2026»: форум, після якого розмова про молодь уже не могла залишатися формальністю

02 вересня 2026 р. 14:04

02 вересня 2026 р. 14:04

18 серпня київський КВЦ «Парковий» на кілька годин став точкою, де зійшлися середовища, які зазвичай говорять про майбутнє України різними мовами. Урядовці говорять категоріями політик і державних програм, парламент — законодавчих рішень, бізнес — кадрів і конкурентності, міжнародні партнери — інституцій та стандартів, університети — освіти й професійного старту, молодіжні ради — участі та представництва. На «Поколінні відновлення 2026» ці розмови вперше були зведені в одну рамку: що саме повинна створити Україна, щоб молоде покоління не лише чуло, що воно потрібне державі, а реально бачило тут роботу, кар’єру, житло, можливість створити бізнес, міжнародно розвиватися і впливати на рішення.

Однією з ключових фігур у створенні та реалізації форуму стала Тетяна Данилюк — заступниця Голови Молодіжної ради при Міністерстві економіки та довкілля України з питань міжнародного співробітництва та голова Комітету з міжнародних зв’язків, партнерств і співпраці. Саме Комітет став організаційною командою «Покоління відновлення 2026»: працював над концепцією, програмою, залученням спікерів, партнерів та міжнародною складовою. Данилюк як голова Комітету тримала загальну рамку форуму, міжнародний напрям, ключові зовнішні комунікації та значну частину роботи із залучення учасників високого рівня. Важливо, що ця роль у тексті не зводиться до титулу організаторки: вона проявляється в самій архітектурі форуму — у тому, які питання були поставлені, які люди опинилися за одним столом і які зв’язки мали продовжитися після завершення програми.

За готовою сценою, програмою та сильним складом учасників стояла робота, яку публіка майже ніколи не бачить. Підготовка тривала місяцями; за цей час змінювалися державні обставини, урядова конфігурація, формати участі окремих спікерів, частину домовленостей доводилося перебудовувати, до окремих розмов — повертатися заново. Для Данилюк це був той тип проєкту, де головне — не втратити логіку, коли навколо неї постійно змінюються деталі.

«Зі сторони великі події часто виглядають дуже просто: є сцена, програма, відомі прізвища — і здається, що все склалося саме собою. Насправді між першою ідеєю та днем форуму є величезний пласт роботи, якого ніхто не бачить. Змінювалися обставини, частину комунікацій доводилося починати заново, десь змінювався формат участі, десь — сама логіка програми. У якийсь момент ти вже не рахуєш ці зміни. Ти просто тримаєш кінцеву картину й розумієш, навіщо цей форум має відбутися саме так», — говорить Тетяна Данилюк.

Для неї принциповим було не створити ще один великий молодіжний форум із сильними прізвищами у програмі. Данилюк від самого початку відштовхувалася від більш незручного питання: якщо держава справді хоче, щоб молоді українці залишалися, поверталися після навчання чи роботи за кордоном, створювали тут бізнес, будували кар’єру, створювали сім’ї та планували життя на десятиліття вперед, то якою має бути реальна пропозиція країни? Відповідь не може складатися лише з молодіжних програм. Вона включає економіку, ринок праці, житло, освіту, підприємництво, міжнародну мобільність, якість інституцій та реальну участь у прийнятті рішень.

«Мені не дуже близьке формулювання “як переконати молодь залишитися”. Молоді люди не живуть у вакуумі. Вони бачать інші країни, інші університети, інший ринок праці, іншу якість можливостей. І якщо людина має вибір, наша відповідь не може бути просто: “залишайся, бо так правильно”. Треба зробити так, щоб вона сама бачила тут перспективу — роботу, кар’єру, бізнес, житло, міжнародний розвиток, можливість бути почутою. Тоді ми говоримо вже не про переконування. Ми говоримо про конкурентність країни», — пояснює Данилюк.

Масштаб розмови був заданий уже на відкритті. До учасників форуму зі спеціальним відеозверненням звернувся Прем’єр-міністр України Сергій Корецький. На етапі підготовки розглядалася його особиста участь, однак державний графік не дозволив приєднатися до заходу офлайн. Важливо, однак, що на цьому комунікація не завершилася: попри навантаження, яке сьогодні супроводжує роботу глави Уряду, Прем’єр-міністр знайшов інший формат участі й записав окреме звернення саме до «Покоління відновлення 2026». Для форуму це було більше, ніж статусна деталь програми. Це був виразний інституційний сигнал: тема молодого покоління, людського капіталу і його місця у відновленні країни заслуговує на увагу на найвищому рівні виконавчої влади. У контексті форуму такий жест мав особливу вагу — він показував, що розмова про молодь може й повинна бути частиною великої державної розмови про економіку, демографію, ринок праці, підприємництво та майбутню спроможність України.

«Для мене це був дуже сильний момент. Ми розуміли, наскільки щільним є державний графік Прем’єр-міністра, і саме тому те, що він не просто передав вітання, а окремо звернувся до учасників форуму, я сприйняла як справжню увагу до теми. Це важливо, бо молодь — не окремий маленький сектор політики. Це майбутні підприємці, фахівці, управлінці, люди, які будуть створювати компанії, розвивати громади, працювати в державних інституціях і формувати економіку. Коли ця розмова звучить на рівні глави Уряду, вона набуває зовсім іншої ваги. Для мене це також було підтвердженням, що ми правильно поставили саму рамку форуму», — говорить Тетяна Данилюк.

Європейський вимір відкриття продовжив заступник Голови Представництва Європейського Союзу в Україні Гедімінас Навіцкас. У цьому поєднанні українського урядового та європейського рівнів проявилася ще одна фундаментальна тема форуму: європейська інтеграція відкриває перед молодими українцями значно більше можливостей, але водночас робить конкуренцію за їхні знання, компетентності й професійний потенціал ще гострішою. Україна дедалі менше може розраховувати на те, що сама приналежність до країни буде достатнім аргументом залишатися. Вона має ставати конкурентним середовищем для власних громадян.

«Ми багато говоримо про євроінтеграцію як про можливість для держави. Але для молодої людини це ще й величезне розширення особистого вибору. І це нормально. Людина має право навчатися, працювати, подорожувати, пробувати себе в різних країнах. Завдання України не в тому, щоб цього боятися. Завдання — створити умови, за яких навіть маючи весь цей вибір, людина хоче залишатися професійно, економічно й особисто пов’язаною з Україною».

Першу панель — «Молодь як людський капітал відновлення України: державна політика, участь та міжнародна підтримка» — Тетяна Данилюк модерувала особисто. До дискусії долучилися Міністр економіки та довкілля України Олександр Кравченко, Міністр молоді та спорту України Матвій Бідний, Голова Офісу Ради Європи в Україні Мачей Янчак, народний депутат України Олександр Санченко, заступник Міністра економіки та довкілля України Єгор Перелигін, експертка з питань європейської інтеграції та двосторонніх відносин між Україною та ЄС Марія Голуб, а також Голова Молодіжної ради при Міністерстві економіки та довкілля України Олександр Розанов. Сам склад панелі був побудований так, щоб економічна політика, молодіжна участь, парламентський вимір, європейська інтеграція, міжнародні інституції та глобальна конкуренція за таланти не звучали як окремі теми.

«Мені не хотілося, щоб вийшло так: міністр сказав своє, міжнародний партнер — своє, депутат — своє, і всі розійшлися. Тоді можна було просто записати окремі інтерв’ю. Я хотіла поставити їх в одну логіку. Якщо ми говоримо, що молодь — це людський капітал відновлення, тоді що конкретно робить держава? Де тут законодавство? Де міжнародні партнери? Де економіка? Де реальний вплив молоді? І як усе це врешті сходиться в житті однієї людини?»

Олександр Кравченко говорив про те, які можливості держава може створювати для професійної реалізації молоді та яку роль у цьому відіграє економічна політика. Матвій Бідний переводив дискусію від формальної присутності молоді у консультативних форматах до реального впливу. Мачей Янчак зосередився на тому, як молодіжна перспектива може бути інтегрована у державну політику та яку роль у цьому процесі може відігравати Рада Європи. Олександр Санченко представив парламентський рівень — законодавчі механізми та необхідність бачити молодіжну перспективу далеко за межами законів, які формально називаються молодіжними. Єгор Перелигін виніс розмову в площину міжнародної конкуренції за таланти, інвестицій і глобальних економічних процесів. Марія Голуб говорила про європейську інтеграцію як практичний інструмент розвитку людського капіталу і про те, як знання, контакти та досвід українців за кордоном можуть працювати на Україну. Олександр Розанов завершував цю логіку через роль молодіжних рад у постійному діалозі між молоддю та державою.

Окреме значення для Тетяни Данилюк мала саме участь Олександра Кравченка. Молодіжна рада, у якій вона працює, діє при очолюваному ним Міністерстві, тому його особиста присутність у «Парковому» сприймалася не лише як участь Міністра в сильній панелі. Попри щільний державний графік, Кравченко знайшов можливість бути на форумі й під час дискусії окремо відзначив Молодіжну раду та її роботу. Для Данилюк це стало одним із тих моментів, у яких інституційне ставлення читається краще за будь-які декларації: керівник Міністерства бачить молодіжну раду, знає про її роботу і публічно визнає її місце в діалозі з молоддю.

«Для мене було справді важливо, що Олександр Кравченко знайшов можливість особисто бути на форумі. Ми всі розуміємо, наскільки щільним є графік Міністра, особливо зараз, тому сама його присутність уже багато про що говорить. А те, що він окремо відзначив нашу Молодіжну раду, я сприйняла не просто як приємні слова. Це показує ставлення. Коли керівник Міністерства бачить у молодіжній раді не формальну структуру, а людей, які можуть давати ідеї, ставити питання, представляти позицію молоді й бути частиною реальної роботи, це створює зовсім іншу якість взаємодії. Для мене це і є показник того, що молодіжна участь усередині інституції має зміст», — говорить Тетяна Данилюк.

У контексті «Покоління відновлення 2026» ця присутність особливо точно підкреслила головну логіку форуму: молодіжний голос має звучати не лише на спеціальних заходах для молоді, а всередині тих інституцій, де формуються економічні рішення, політики зайнятості, підприємництва, відновлення та людського капіталу. Участь Міністра, який очолює інституцію, при якій працює Молодіжна рада, зробила цю логіку не теоретичною, а видимою в самому форумі.

«У якийсь момент під час дискусії я подумала: ось саме так я хотіла, щоб це працювало. Ти вже не чуєш сім окремих тем — ти бачиш одну картину. І тоді молодіжна політика перестає бути маленьким блоком збоку від “справжньої” державної політики. Бо питання, хто через десять років буде працювати в цій економіці, створювати компанії, керувати інституціями і будувати країну, — це і є велика державна політика», — говорить Данилюк.

Друга панель — «Розвиток в Україні: кар’єра, власна справа та нові можливості для молоді» — мала іншу, але не менш важливу функцію. Її модерувала Кристіна Шпак. До дискусії долучилися засновник групи компаній «Ефективні інвестиції» Ігор Ліскі, старший технічний радник Empower Agriwomen Swisscontact Ukraine Віталій Радько, засновник Advanter Group та міжнародної бізнес-спільноти Board Андрій Длігач, партнерка та керівниця консалтингу Deloitte Україна Олена Бойченко, CEO METRO Cash & Carry Ukraine та членкиня Правління Європейської Бізнес Асоціації Олена Вдовиченко, директорка зі сталого розвитку і взаємодії з персоналом Групи Метінвест Тетяна Петрук та експерт з питань економічної дипломатії Сергій Мосієвич. Якщо перша панель відповідала на питання, якою повинна бути державна та інституційна рамка, то друга переводила цю розмову на рівень конкретного професійного вибору: де працювати, які сектори мають перспективу, як перейти від ідеї до власної справи, що відбувається з ринком праці, чи можна будувати в Україні кар’єру за міжнародними стандартами і як досвід, отриманий за кордоном, може працювати не на відрив від країни, а на її розвиток.

«Можна дуже правильно говорити про державні політики, стратегії та програми. Але в кінці є конкретна людина, яка відкриває вакансії, дивиться на зарплату, думає, чи може вона тут відкрити бізнес, чи є в неї професійний ріст, чи бачить вона себе в цій країні через п’ять років. Тому друга панель була для мене принципово важливою. Вона мала відповісти на просте питання: добре, ми говоримо про зміни на рівні системи — а що молодий українець реально бачить перед собою?»

Ігор Ліскі говорив про реальну економічну пропозицію для молоді та про сектори, де нове покоління може не лише знайти роботу, а створювати власні продукти, компанії й робочі місця. Віталій Радько продовжив цю лінію через можливості у громадах і регіонах, практичну підтримку підприємництва та роль міжнародних партнерів. Андрій Длігач говорив про стратегічний горизонт країни й сигнали, від яких залежить рішення молодої людини залишатися, виїжджати чи повертатися. Олена Бойченко зосередилася на трансформації ринку праці та компетентностях, які визначатимуть професійну конкурентоспроможність найближчими роками. Олена Вдовиченко додала перспективу великого міжнародного роботодавця — чи можливо будувати в Україні кар’єру за європейськими стандартами та як бізнес і держава мають розділяти відповідальність за підготовку молодих спеціалістів. Тетяна Петрук говорила про професійну освіту, Метінвест Політехніку та шлях від навчання до першого якісного робочого місця. Сергій Мосієвич завершив дискусію міжнародним виміром — як освіта та професійний досвід, отримані за кордоном, можуть ставати конкурентною перевагою не лише для самої людини, а й для України.

«Перша панель була про те, що повинна змінити система. Друга — про те, що після цього повинно змінитися в житті людини. Для мене це нерозривні речі. Якщо політика не доходить до реального життя, вона залишається хорошою презентацією».

Проте масштаб форуму визначався не лише сценою. Данилюк окремо говорить про людей у залі — і саме тут «Покоління відновлення 2026» набувало іншої якості. Серед учасників були представники університетів, із якими вже розвивається співпраця, студентського середовища, молодіжних рад при міністерствах та інших державних інституціях, молодіжних структур при Верховній Раді України, міських молодіжних рад, громадських і професійних організацій, бізнесу, експертного середовища та міжнародних партнерів. Це була не випадкова аудиторія, а люди, які самі працюють із політиками, проєктами, громадами, університетами та професійними мережами — і здатні продовжити розмову вже у власних інституціях.

«Для мене було дуже важливо, хто сидить у залі. Я не хотіла форуму, де на сцені сильні люди, а аудиторія просто слухає. Мені було справді приємно бачити університети, з якими ми вже працюємо і з якими хочемо розвивати співпрацю далі, представників молодіжних рад при міністерствах, при Верховній Раді України, міських рад, організацій. Це люди, які самі щось роблять, мають власні проєкти, відповідальність і професійні мережі. Ти розумієш, що ця розмова не закінчується в залі. Кожен із них може понести її далі — у свою інституцію, університет, місто чи організацію».

Для Данилюк це і є одна з ознак сильного форуму: він працює не тільки вертикально — від сцени до аудиторії, — а горизонтально, створюючи контакти між людьми, які за інших умов могли б не зустрітися в одному просторі. Університет може знайти міжнародного партнера, молодіжна рада — експерта або бізнес, організація — людину для спільного проєкту. У такій конфігурації сама подія стає не кінцевою точкою, а місцем, де запускаються наступні процеси.

«Мені хотілося, щоб після форуму люди не просто обмінялися візитівками. Щоб університет знайшов міжнародного партнера, молодіжна рада — експерта чи бізнес, організація — людину, з якою можна запустити спільний проєкт. Коли в одному просторі збираються люди, які реально щось представляють і реально можуть щось зробити після цієї зустрічі, тоді подія має зовсім іншу цінність».

Окремою частиною форуму стала презентація Youth International Economic Lab — проєкту Комітету з міжнародних зв’язків, партнерств і співпраці. Його представили Аліна Янчук та Ярослав Буркут. До форуму Lab уже мав власні напрацювання: були проведені опитування, сформовані аналітичні матеріали та визначені напрями подальшої роботи. Тому презентація у «Парковому» була не стартом із нуля, а переходом до ширшої університетської, партнерської та міжнародної рамки. Для Данилюк Lab важливий саме як інструмент, що не дозволяє молодіжній участі завершитися на рівні присутності в аудиторії.

«Я не люблю формат, коли молодь запросили, вона послухала сильних людей, зробила фотографії — і все закінчилося. Якщо ми серйозно говоримо про молодих людей як про майбутніх економістів, юристів, підприємців, управлінців, треба давати їм можливість самим працювати: з дослідженнями, опитуваннями, аналітикою, університетами, бізнесом, міжнародними партнерами. Для мене Lab саме про це — не просто бути присутнім у дискусії, а бути частиною реальної роботи».

Особливо показовим для Данилюк був і склад гостей, які не мали окремої ролі на сцені, але все одно прийшли бути частиною форуму. Серед них — Дмитро Вербицький з «Укрфінжитла». Тетяна Данилюк разом зі своїм Комітетом уже веде робочий діалог за житловим напрямом, і присутність Вербицького в залі стала для неї важливим сигналом: тема молодіжного житла звучить не лише всередині молодіжного середовища, а привертає увагу людей, які безпосередньо працюють із відповідними механізмами. У цьому ж напрямі продовжується професійна комунікація з Євгеном Гейком.

«Для мене дуже багато означає, коли людина з серйозною професійною відповідальністю приходить не тому, що їй потрібно вийти на сцену чи мати окрему роль у програмі, а тому, що їй важливо бути в цій розмові. Дмитро прийшов як учасник, і для мене це було справді показово. Тоді ти розумієш, що тема молоді вже не залишається всередині молодіжного середовища. До цієї розмови приходять люди, які безпосередньо працюють із житловими механізмами, економікою, політиками. Ось тоді форум починає мати зовсім іншу вагу».

Житло у цій логіці — не окремий соціальний сюжет. Для молодої людини воно безпосередньо пов’язане з рішенням залишатися в країні чи повертатися, приймати довгострокову роботу, створювати сім’ю, запускати власну справу і планувати життя на роки вперед. Саме тому Данилюк разом із Комітетом розглядає житловий напрям як частину ширшої економічної пропозиції держави молодому поколінню.

«Ми можемо дуже красиво говорити про повернення молоді, але людина приймає рішення не лозунгами. Вона дивиться на своє життя в цілому: де я працюватиму, як розвиватимуся, чи можу створити бізнес, чи матиму можливість мати житло, чи можу планувати сім’ю, чи бачу себе тут через десять років. Саме тому для мене житло — не окрема соціальна тема. Це частина відповіді на питання, що Україна реально може запропонувати молодій людині».

До реалізації форуму долучилася Education 4U LTD — лондонська освітня компанія, співзасновницею та керівницею якої є Тетяна Данилюк. До підтримки заходу долучився і Swisscontact, представник якого Віталій Радько став учасником другої панельної дискусії. Для Данилюк це природне продовження того самого підходу: держава, бізнес, освіта, міжнародні організації та молодіжні структури не можуть існувати в паралельних реальностях, якщо всі вони врешті працюють із майбутнім однієї і тієї самої людини.

«Коли ти можеш дати проєкту не лише свій час, а й власний професійний ресурс, для мене це нормальна відповідальність. Я не дуже вірю у модель, де держава, бізнес, освіта та міжнародні організації працюють у паралельних світах, а потім усі окремо говорять про молодь. Набагато сильніше, коли ці середовища починають говорити між собою».

Після «Покоління відновлення 2026» Тетяна Данилюк та члени Комітету отримали подяки від Ради з молодіжних питань при Президентові України. Їх вручив співголова Ради, народний депутат України Олександр Санченко, який також був учасником першої панельної дискусії. Відзнаки стосувалися внеску у розвиток молодіжної політики, міжнародних партнерств і міжінституційної співпраці, залучення молоді до процесів збереження та відновлення держави, а також організації та проведення форуму на високому інституційному рівні. Для Данилюк це було важливим визнанням, але не фіналом історії.

«Звичайно, подяка — це приємно, особливо коли ти знаєш, скільки роботи стояло за цим днем. Але я не хочу, щоб фіналом форуму була нагорода або хороший пост. Мені набагато цікавіше подивитися через кілька місяців, які з цих контактів перетворилися на партнерства і які проєкти з цього виросли».

Її критерій успіху для «Покоління відновлення 2026» звучить майже жорстко: якщо після події залишаються тільки фотографії, значить, організатори зробили красивий захід — але не більше. Для неї справжній результат починається після того, як вимикається світло в залі: коли після знайомства виникає співпраця, після дискусії — робота над рішенням, після презентації проєкту — наступний етап.

«Якщо через певний час від форуму залишаться тільки красиві фотографії, значить, ми зробили красивий захід. Але я хочу іншого результату. Щоб після знайомства починалася співпраця. Після дискусії — робота над рішенням. Після презентації проєкту — наступний етап. Для мене це і є нормальний KPI».

Професійна траєкторія Тетяни Данилюк сьогодні знаходиться на перетині молодіжної політики, міжнародного співробітництва, освіти, економічних ініціатив і роботи з партнерами в Україні та за її межами. Саме тому «Покоління відновлення 2026» у її баченні не виглядає окремою подією. Це радше видима точка ширшої роботи — тієї, де молодь перестає бути лише аудиторією державної політики й стає її повноправним предметом, партнером і ресурсом майбутнього.

«Я не думаю, що Україні потрібно просити молодь про майбутнє. Треба створити країну, в якій це майбутнє можна нормально побудувати. Щоб людина могла сказати: тут мої знання потрібні, тут я можу рости, тут можу створити бізнес, мати житло, працювати міжнародно, впливати на рішення. І якщо після цього вона обирає Україну — це вже сильний вибір. Не тому, що її попросили залишитися. А тому, що вона бачить тут перспективу».

«Покоління відновлення 2026» завершилося 18 серпня, але саме в цьому й полягає парадокс сильних форумів: найважливіше починається після того, як завершується офіційна програма. Далі залишаються міжнародні та університетські партнерства, Youth International Economic Lab, житловий напрям, контакти між молодіжними радами, бізнесом, експертами й державними інституціями, нові проєкти та нові розмови, які вже не потребують сцени «Паркового», щоб продовжуватися. І, можливо, саме це найкраще пояснює масштаб форуму: люди, які були в залі, згадують не лише програму; ті, хто не був, згодом бачать мережу рішень і партнерств, що виросла з одного дня. Тоді подія перестає бути просто подією — і стає точкою, після якої щось почало рухатися.

Тернопільські