«Просили вас тато, просили мама...»: у Чорткові презентували книгу про старовинні весільні обряди

08 вересня 2026 р. 09:50

08 вересня 2026 р. 09:50

Звичайно, наш читач, особливо середнього і старшого віку, здогадається, про що нижче піде мова. Зі сивої давнини цими словами наречені запрошували на весілля своїх гостей в багатьох регіонах України. І книгу з такою інтригуючою назвою, яка вийшла з друку місяць тому, презентували минулої п’ятниці, 4 вересня, в Артгаражі міської публічної бібліотеки її автори – тернопільські журналісти Петро Федоришин та Уляна Безпалько (Галич).

У ній – розповідь про весільні традиції в їхньому рідному селі Біла побіля Чорткова, що сягають глибоким корінням у кінець ХІХ – початок ХХ століття.

«А почалося все, – розповідає П.Федоришин, – з метричних передшлюбних записів, що датуються 1888–1910 рр., які кілька літ тому йому передала родичка білівського краєзнавця Володимира Гикавого. Коли більшовики у 1946 році потрошили храми в Галичині, чоловік на подвір’ї сільської церкви випадково натрапив на них, і так вони дійшли до нашого часу. Тоді у співавторстві з Уляною Безпалько народилася ідея випустити книжку.

– Тема, – продовжив автор, – є важливою для збереження давніх традицій галицьких сіл нашого краю. З її сторінок дізнаємося, як відбувалися оповіді, вінчання, про віковий чи майновий ценз білівчан того часу і т. ін. Є багато інших цікавих нюансів у записах.

В основному записи вели священники. Для українськомовних родин вони робилися тогочасною українською мовою, польськомовних – польською. У близько 85 відсотків випадках наші предки підписувалися хрестиком. Це означало, що селяни у своїй більшості були безграмотними».

Уляна Безпалько зупинилася на деяких інших аспектах видання. Хоча книга присвячена селу Біла, проте вона торкається життя нашого регіону загалом, зокрема весільних звичаїв і традицій. Метричні книги цього періоду є одним з важливих джерел того, як жили наші предки, адже документів цього періоду власне про українців небагато.

Кожен розділ розповідає певну історію. Значна частина нащадків, про кого згадується, досі живе у селі чи в Чорткові. Бувало, що й мешканці Тернополя одружувалися в Білій. У селі працювали млин, вапнярня, цегельня, де в гуртожитках мешкали немісцеві.

Дещо викликає подив віковий ценз. Зокрема Петро Федоришин зазначив, що 62-річний брат його дідуся – Никола Федоришин одружився на 20-річній дівчині. І навпаки, є багато протилежних прикладів, коли, скажімо, заможна пані одружувалася зі значно молодшим від себе чоловіком. Звісно, тоді багато шлюбів грунтувалися на економічних, земельних зв’язках. Зустрічаються й такі оригінальні записи: Ружицький, татарин з Криму; Смолій, в народі названий Кривеньким тощо. Або наведений цікавий факт, коли за наречену давали дві ями гашеного вапна; на ті часи воно було основним миючим і дезинфікуючим засобом.

Також дізнаємось, що понад століття тому була велика смертність серед населення: у віці місяця, двох років і т. д. – виживав кожен третій-четвертий. Багато випадків, коли наречений чи наречена йшли до шлюбу сиротами чи напівсиротами. Середня тривалість життя була недовгою – 45-50 років, хоча люди жили 75 років і більше.

Автор навів і такий цікавий факт, що дещо виходив за часові рамки книги. У 1930 в Чорткові проживало 5200 осіб, 65 відсотків становили євреї, 20 – поляки і лише 9 – українці. Тоді як у Білій мешкало 6 тисяч народу, 85 відсотків з яких були українці.

Щодо особливостей обрядовості. Весілля відбувалися у вишиванках – у них були одягнені не тільки молоді, а й гості. Цікава деталь, про яку не раз доводилося чути від багатьох старожилів: нас, галичан, навчили пити горілку москалі. Колись чвертки горілки вистачало на все весілля, – розповідав Петру Федоришину його дід.

Автори підкреслили, що у Білому була дуже розвинена пісенна культура. Уже після виходу книги одна білівчанка подарувала авторам надзвичайно цікаву добірку весільних пісень, деякі з гумором, перчинкою. Народ співав про те, чим жив, умів пожартувати над своїм становищем.

У цьому селі, і не тільки, було поширене таке явище як передвесільна толока. Зокрема господині приносили на весілля посуд у складчину, ставили значки, щоб не сплутати, тощо. Багато хто з нас добре пам’ятає весілля з шалашами чи то будами, як їх називали у тому чи іншому регіоні. Наскільки це було автентично! Посипана тирсою земля під ногами, запах хвої тощо. Чи коли збиралися увечері дівчата плести вінки, прощалися з дівоцтвом. Сьогодні ми йдемо в Європу, але поряд з цим втрачається ця атмосферність, наша самобутність. З іншого боку, можливо, хтось з молодих людей, стаючи під вінець, побажає дещо перейняти собі з давніх весільних традицій, тож ця книга стане у нагоді.

– Кожна родина з Білої – ціла історія, про яку можна писати романи, – підсумовують презентацію автори книги. Мальовані, Божагори, Безпальки... До слова, близько 90 відсотків згаданих в метриках прізвищ збереглося до нашого часу.

Загалом книга, видана за авторські кошти, містить 550 сторінок. Містить багато фотоілюстрацій, наданих мешканцями Білої зі своїх архівів.

Тернопільські