Вузол за вузлом — і 100 метрів шнура стають припиндою. Журналісти зазирнули за «Солом’яного бичка» (Партнерський проєкт)

28 вересня 2026 р. 20:01

28 вересня 2026 р. 20:01

Лелеки долають тисячі кілометрів, але навесні завжди повертаються додому. До свого гнізда, свого місця, свого роду. Мабуть, не випадково саме лелеки стали одним із символів «Солом’яного бичка». Тут вони зустрічають відвідувачів. Та ми бачимо їх втілення практично в кожному виробі: через глину, вишивку, плетіння, солому, дерево і речі, створені вмілими руками українських майстрів.

Ми прийшли не лише розглядати готові вироби. Нам цікаво побачити, скільки роботи потрібно, аби зі звичайного шнура з’явилася річ, яку потім жінки одягають до вишиванки, сукні чи навіть сучасного повсякденного образу. На запрошення власниці пані Олі журналісти «20 хвилин» побували на майстер-класі зі створення припинди. І зараз вам все покажемо та розкажемо.

Спочатку бачимо лише шнури

Заходимо всередину. Перед очима — дуже багато деталей, і погляд постійно перескакує з одного виробу на інший. На полицях та стінах — брошки й намиста, вишиванки, вишиті сумки, картини з глини, мотанки, пояси, кошики, декоративні вироби та багато іншого. Глина сусідить із нитками, дерево — із соломою, традиційні мотиви — із сучасними речами.

— І знову ми в «Солом’яному бичку». Пам’ятаєте? Наша візитна карточка, наші лелеки і наше намисто Мицкан. Ходіть зі мною, — запрошує власниця.

Застаємо за роботою майстриню Софію.

Перед нею — довгі червоні шнури. Поки що вони мало нагадують готовий виріб. Але саме з них за кілька годин має з’явитися припинда. Пані Софія пояснює, що працює у техніці макраме. І ось показує нам процес від самого початку.

— Називається це пояс-запаска, або припинда. Вона зараз у червоному кольорі. Найходовіший колір, підходить під будь-який образ, — розповідає майстриня.

Слово «припинда» можна зустріти в українських говірках у значенні фартуха або запаски. Водночас плетена у техніці макраме припинда, яку бачимо в «Солом’яному бичку», — ніби сучасна інтерпретація традиційного елемента українського вбрання. Тобто перед нами — живий приклад того, як старі назви, мотиви та форми можуть отримувати нове життя, нове дихання.

До першого вузлика ще треба дійти

Здається, що ручна робота починається в той момент, коли майстриня бере шнур до рук. Насправді — значно раніше. Спершу, каже вона, потрібно зрозуміти, яким має бути готовий виріб. Потім намалювати схему, визначити візерунок, розрахувати кількість ниток і їхню довжину. І лише після цього можна братися безпосередньо до плетіння.

— Процес створення такого поясу починається із задумки. Ми собі малюємо схему даного виробу, перераховуємо кількість ниточок, яка нам необхідна на кожне плетіння, відповідно обираємо хороший якісний матеріал. Адже від цього залежить якість самого виробу, його краса, те, як ляже вузлик до вузлика, — пояснює пані Софія.

Для припинди, яку майстриня створює на наших очах, обрали поліестерний шнур червоного кольору. Він добре поєднується з різним одягом і водночас робить сам виріб помітним акцентом. А далі починається й саме плетіння.

Вузол. Ще один. І ще…

Руки майстрині працюють швидко, хоча сама техніка вимагає уважності. Один шнур проходить над іншим, наступний — під ним. Петля, рух пальцями, затягнутий вузол. Потім усе повторюється.

— Вузлик за вузликом, ось так, вузлик за вузликом, проплітаємо і потім отримуємо дуже красивий виріб, — показує пані Софія.

Зблизька цей процес виглядає зовсім інакше, ніж готова робота на манекені чи вітрині. Те, що потім сприйматиметься як один орнамент, зараз складається з окремих шнурів. Поступово вони переплітаються, і буквально на наших очах починає з’являтися малюнок. Тут надзвичайно важлива точність, уточнює співрозмовниця, адже кожен наступний вузол продовжує попередній. Тож треба стежити, як лягає шнур і як формується візерунок. І так десятки разів. Потім сотні.

Візерунок про жіночу долю

Для цієї припинди пані Софія обрала візерунок, який назвала «Берегинею». Він складається з багатьох переплетень. Лінії сходяться, розходяться і знову зустрічаються, поступово формуючи цілісний геометричний орнамент.

— Цей візерунок я називаю «Берегиня», тому що він має досить складне плетіння, так як жіноча доля: складна, але завжди красива, — пояснює майстриня.

Пані Софія зупиняється і показує частину вже готового плетіння.

— Ось бачите, цей візеруночок «Берегиня»: лінія переплітається в лінію і створює такий красивий візерунок.

Коли дивишся на готову припинду, цієї дрібної роботи вже майже не помічаєш. Бачиш цілісну річ. Але під час майстер-класу добре видно, скільки маленьких дій потрібно для одного фрагмента.

І саме тут стає зрозуміло, чому ручна робота не любить поспіху.

З поганим настроєм за роботу не сідає

Є у пані Софії ще одне правило. До плетіння, каже, важливо братися з хорошими думками.

Для неї річ ручної роботи — це не лише матеріал і правильно виконана техніка. Майстриня проводить із нею кілька годин, а іноді й значно більше. Тому має значення і те, в якому настрої він працює.

Спостерігаючи за плетінням, пробуємо вгадати, скільки шнура може піти на один такий пояс.

Десять метрів? Двадцять? Можливо, тридцять?

Виявляється — значно більше.

— Насправді на його створення йде близько трьох годин і 100 метрів шнура — це як мінімум, — каже пані Софія.

Сто метрів шнура. Щонайменше. І близько трьох годин роботи на одну припинду. Ось ця цифра, мабуть, найкраще показує різницю між тим, що бачить покупець, і тим, що відбувається до появи готового виробу. Бо у крамниці ми бачимо просто красивий пояс. А майстриня бачить схему, розрахунок, десятки відрізків шнура, сотні вузлів і кілька годин роботи.

Традиція, яку можна носити сьогодні

Припинда цікава ще й тим, що не залишається річчю лише «для особливого випадку». Її можна поєднати з вишиванкою чи сукнею, використати у святковому образі або додати до сучасного одягу як яскравий акцент. Саме в таких речах добре видно, як може змінюватися ставлення до українських традицій.

Та припинда — лише одна з історій, які можна знайти у «Солом’яному бичку». Після майстер-класу йдемо далі крамницею.

Власниця — пані Оля показує намисто родини Мицкан, яке називає однією з візитівок «Солом’яного бичка». У ньому поєднали глину і традиційні мотиви.

— Наша візитна карточка «Солом’яного бичка» — намисто Мицкан. Я не змучуся про нього розповідати. Бо всі, хто до нас приходить, всі, хто з ним познайомиться, кожен буде задоволений, тому що це є наші традиції, це є глина, це є автентика наша, це є земля, — говорить вона.

Від глини переходимо до іншого українського ремесла.

Тут представлені кошики з Ізи — великі й маленькі, для різних потреб.

— Про Ізу, про кошиковий рай з Ізи. Кошики, кошики, кошики на будь-який смак, на будь-яку потребу, великі, маленькі. Заходьте, кошики у нас круглий рік, — каже власниця.

Є тут і вишиті речі — вишиванки та сумки, брошки, намиста, картини, мотанки. І в кожного виробу — свій матеріал, техніка і людина, яка його створила.

Загалом у «Солом’яному бичку» представлені роботи десятків майстрів і майстринь із різних куточків України. Асортимент ручної роботи, розповідає пані Оля, планують розширювати, тож з’являтимуться нові вироби та техніки.

І знову повертаємося до лелек

Наприкінці знову зупиняємося біля лелек.

— Наші лелеки — наша душа, наша надія, наша віра, — говорить власниця.

Лелеки повертаються додому. А разом із ними у наше повсякденне життя повертаються речі, слова і традиції, які могли залишитися тільки у старих світлинах, родинних скринях чи музейних експозиціях.

Тільки повертаються вони вже іншими.

Старе слово «припинда» стає назвою сучасного аксесуара. Традиційні мотиви з’являються у нових прикрасах. Глина перетворюється на намисто, вишивка — на сучасну сумку, а сто метрів звичайного шнура — на ажурний пояс. Мабуть, саме так традиція продовжує жити. Коли її не просто зберігають, а використовують, переосмислюють і передають наступним поколінням. Будемо відверті: після майстер-класу на готову припинду дивишся вже зовсім інакше.

Якщо ви ще не були, радимо обов'язково завітати в «Солом’яний бичок». Тут знайдете особливі речі як для себе, своїх рідних, так і на подарунок. До речі, у Тернополі є два магазини:

• вулиця 15 Квітня, 6 (де ми й побували):
• вулиця Перля, 1 А.

Тепер «Солом’яний бичок» — ще й на мапі «Брендів Тернопілля». Переходьте, дивіться детальніше та відвідайте ці чудові крамниці.

Тернопільські