«Мої побратими — то моя сім’я»: історія 34-річного поліцейського з Тернопільщини, який загинув на війні

23 жовтня 2026 р. 18:40

23 жовтня 2026 р. 18:40

Він із дитинства мріяв служити в поліції. Був щирим, добрим, завжди готовим підтримати інших і ніколи не залишався осторонь, коли комусь потрібна була допомога. Для рідних Іван Нагайовський був люблячим сином, братом, для побратимів — надійним товаришем, який умів розрадити жартом навіть у найважчі моменти. Він не уявляв свого життя без служби та людей, з якими пліч-о-пліч захищав Україну. 4 липня 2026 року життя старшого сержанта поліції Івана Нагайовського обірвалося внаслідок важкого поранення. Йому було лише 34 роки.

Далі цитуємо історію з сайту поліції:

Іван Нагайовський народився 12 вересня 1991 року в селі Трибухівці Тернопільської області у багатодітній родині. Ще змалку він знав, ким хоче стати. Приклад знайомих, які працювали у правоохоронних органах, запалив у хлопця бажання пов’язати своє життя з поліцією.

«Він ще в дитинстві мріяв служити», — пригадує мама Оксана.
Шкільні роки Івана також були сповнені мрій про майбутню професію. Його перша вчителька Галина Михайлівна Патрак згадує хлопця як скромного, дисциплінованого й охайного учня, який добре навчався, любив своїх однокласників і ніколи на давав ображати слабших.

«Особливо Іван захоплювався розповідями про героїв, любив читати патріотичні твори та вірші про Україну, – розповідає Галина Михайлівна. – На уроках він охоче висловлював власну думку, розмірковував, як би вчинив на місці літературного героя. А ще любив фізкультуру, де міг проявити свою спритність і витривалість. Якщо між однокласниками виникали суперечки, намагався владнати їх мирним шляхом, захищаючи слабших».
«Коли згадую наші шкільні роки, обличчя Івана завжди постає переді мною з посмішкою. Він був щирим, привітним і життєрадісним – душею нашого класу,- згадує про Івана його однокласниця і сусідка Ірина Горин. –  Умів підтримати, підставити плече, коли комусь було важко, і щиро за всіх порадіти».

У 2019 році Іван здійснив свою мрію — розпочав службу в органах внутрішніх справ. Сектор реагування патрульної поліції у Бучачі став його першим місцем служби. Поліцейська  Тетяна Ібрагімова каже, що виїжджати на виклики з таким колегою – це впевненість у тому, що завдання буде виконано. Бо Іван старався професійно підійти до вирішення проблеми, і ніколи не втрачав людяності.

Початок повномасштабного вторгнення старший сержант поліції зустрів на Луганщині, де ніс службу з побратимами з роти патрульної служби поліції особливого призначення «Тернопіль». Тоді їхній підрозділ зазнав перших втрат – від ворожого снаряду загинуло троє поліцейських.

Війна навчила його цінувати підтримку тих, хто поруч. Побратими стали для Івана більше ніж колегами — вони були його другою родиною. Він постійно розповідав мамі про хлопців, радів, що вони тримаються разом, і наголошував: один одного не залишають.

«Він мені казав: «Мамо, ми з хлопцями разом. Один одного підтримуємо. Таке в мене відчуття, що то всі мої рідні брати», — пригадує пані Оксана.
За словами матері, Іван дуже любив своїх побратимів і завжди намагався їх підтримати. Умів пожартувати, розрядити напружену атмосферу, підбадьорити словом. Саме таким щирим, відкритим і готовим прийти на допомогу його пам’ятають ті, хто служив поруч.

Павло Боценюк, побратим з яким Іван подружився, перебуваючи на Луганщині, розповідає, що таких людей дуже мало, бо з першого дня їхнього знайомства зрозумів, що зустрів справжнього друга.

«Іван одразу привернув до себе увагу, оскільки людиною був чудовою, позитивною. Я зрозумів, що це буде мій хороший товариш. Разом ми пройшли чимало випробувань».
У 2023 році Іван Нагайовський став одним з перших добровольців штурмового полку «Сафарі» Об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють».

Позивний Лакі, що означає щасливчик, став для нього особливим іменем. Не раз потрапляв з побратимами у саме пекло військових баталій, і кожен вихід сприймав, як свій другий день народження.

У січні 2026 року Іван Нагайовський став оператором безпілотних систем батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Тернопільській області. Він і далі виконував бойові завдання, залишаючись вірним обраному шляху.

Мама не раз просила сина берегти себе. Та Іван не уявляв, як може залишити службу, коли його побратими продовжують боронити країну.

«Я питала, коли він приїде додому. А він відповідав: «А що я буду вдома робити?». Він без хлопців не міг. Казав, що це його сім’я», — розповідає пані Оксана.
За мужністю воїна стояла людина з великим серцем. Іван був одним із чотирьох дітей у родині, любив маму, піклувався про рідних, допомагав їм.

Пані Оксана пригадує, як син турбувався про неї, хвилювався за її здоров’я. Коли приїжджав додому, намагався зробити щось приємне, питав, що потрібно купити. Навіть на відстані не забував про найрідніших.

«Він дуже добрий був. Нікого не скривдив, поганого слова не сказав. Завжди телефонував, питав, як я. Я знала, що він далеко, що йому непросто, але він ніколи не скаржився. Завжди казав, що все добре», — зі сльозами пригадує мама.
Останній тиждень перед загибеллю пані Оксана намагалася додзвонитися до сина, але зв’язку не було. Вона хвилювалася, не знаходила собі місця та сподівалася, що Іван невдовзі зателефонує, як робив це завжди.

4 липня родині повідомили страшну звістку. Під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Олексієво-Дружківка Донецької області під ногами Івана розірвався вибуховий предмет. Поліцейський отримав тяжкі поранення. Того ж дня його серце зупинилося.

«Вранці 4 липня ми отримали трагічну звістку про те, що Іван Нагайовський – на щиті. Було дуже боляче», – згадує той день побратим Павло Боценюк.
«По особливому болить душа за нього, бо це людина, яка створила сама себе. Він не мав у житті легкого старту, усе, чого досягнув, – завдяки важкій праці. Зараз йому б жити свої найкращі роки, а його з нами немає», –  каже Ірина Горин.
За сумлінну службу та мужність Івана Нагайовського нагороджено відзнакою «За оборону України» та орденом «За мужність» III ступеня — посмертно.

Для мами Іван назавжди залишиться її Іванком — добрим сином, якого вона щодня чекала додому. Для побратимів — відважним поліцейським, надійним товаришем і людиною, на яку завжди можна було покластися. Для колишніх учителів та однокласників — щирим хлопцем, у якому ще зі шкільних років відчувалися любов до України й готовність захищати тих, хто потребує допомоги.

У травні 2026 року ім’я Івана Нагайовського викарбували на меморіалі правоохоронцям, які загинули за волю України, біля адміністративної будівлі Головного управління Національної поліції в Тернопільській області. Його ім’я стало частиною історії мужності й самопожертви поліцейських, які віддали життя за свободу та незалежність держави.

Іван Нагайовський  – серед героїв – уродженців Трибухівської громади, яких у заупокійних молитвах згадують односельці. Священник греко-католицького храму Василь Чверенчук каже, що ця людина залишила по собі добрі спогади.

«Він мав плани на життя, мріяв у батьківській хаті зібрати всю родину, бо був старшим сином.., але війна все перекреслила».
Його життя обірвалося надто рано, але добро, яке він залишив після себе, і пам’ять про його відвагу житимуть у серцях тих, хто його любив і знав.

Джерело: https://tp.npu.gov.ua/news/moi-pobratymy-to-moia-simia-istoriia-politseiskoho-ivana-nahaiovskoho-iakyi-viddav-zhyttia-za-ukrainu

Тернопільські