«Будинок придбали, а відчуття дому довелося виборювати»: конфлікт багатодітної родини з міськрадою

02 листопада 2026 р. 19:05

02 листопада 2026 р. 19:05

Олена Мехедько та Євген Курлов з Донеччини, які виховують 10 дітей у дитячому будинку сімейного типу, чекали на передачу придбаного державним коштом житла місяцями. Родина заявляє про психологічний тиск і претензії до стану речей у будинку. У міськраді заперечують свою провину та стверджують, що затримка виникла через дії самих батьків-вихователів. Що з’ясували «20 хвилин», розповідаємо.

«20 хвилин» уже розповідали про два дитячі будинки сімейного типу, які створили родини, що через війну залишили рідні домівки й знайшли прихисток на Тернопільщині.

Подружжя Соколових з Алчевська та Новгородцевих із Краматорська виховують загалом 17 дітей віком від 7 до 17 років.

Обидві родини нині живуть у Підлісному на Тернопільщині. Будинки для них придбали благодійники за кошти іноземних партнерів.

Замість радості — випробування

А от історія дитбудинку сімейного типи з Донеччини, які переїхали на Тернопільщину на початку повномасштабного вторгнення, — інша. Як каже мати великої родини Олена Мехедько, «будинок придбали, а відчуття дому довелося виборювати».

— Наша історія — це про те, як дитбудинку сімейного типу з Донеччини, для якого державна підтримка стала не радістю, а багатомісячним випробуванням і це було як знущання, яке тягнулося роками, — додає Олена.

«20 хвилин», нагадаємо, у 2023 році вже розповідали про родину Олени Мехедько, яка через повномасштабну війну виїхала з Великої Новосілки на Донеччині й знайшла прихисток у Козові на Тернопільщині. У березні 2022 року жінка разом із чоловіком, вісьмома дітьми та двома собаками залишила рідний дім, рятуючись від обстрілів. Згодом родина втратила і будинок, і речі, які залишила на Донеччині.

У серпні 2022 року Олена та її чоловік прийняли ще трьох дітей зі Слов’янська. Відтоді в дитячому будинку сімейного типу виховували одинадцятьох дітей. Олена наголошувала, що для неї немає рідних і нерідних дітей — усі вони її родина.

Олена Мехедько згодом зверталася до редакції «20 хвилин», адже після вимушеного переїзду з Донеччини родина хотіла оселитися в Тернополі, але самотужки не могли знайти відповідний будинок. На його придбання держава виділила кошти.

— Нещодавно ви писали про дві родини, які отримали будинки за кошт благодійників і змогли облаштувати свій простір і продовжити жити разом, — каже Олена Мехедько. — Але є й інша історія. І вона — про те, як житло, придбане за державні кошти для родини внутрішньо переміщених осіб, може стати джерелом виснаження замість підтримки.

Виховують десятьох дітей

Зараз у дитбудинку Олени та Євгена є десятеро вихованців. Восьмеро студентів та двоє школярів. Четверо — діти від 10 до 18 років, решта старші, але, за бажанням, мають право перебувати у цій родині до 23 років.

Олена Мехедько та Євген Курлов уже 16 років виховують дітей.

У 2024 році їхній дитячий будинок сімейного типу не потрапив до програми придбання житла: у Тернопільській області, за відповіддю місцевих служб, не знайшлося громади, готової прийняти родину, хоча їхній будинок на Донеччині на той час уже був зруйнований, розповіла жінка.

Після затвердження державної субвенції на придбання для них житла, у березні 2025 року родина обрала Тернопіль, де на той час навчалися п’ятеро дітей. Спочатку знайшли житло на масиві «Канада», але його оглянула комісія міськради і, за словами жінки, не погодилась придбати. Офіційного пояснення, чому його не придбали, каже Олена — не надали. Згодом родина їздила на огляди інших будинків, зокрема у Велику Березовицю, але й цей варіант зірвався — власник в останній момент відмовився від продажу.

За словами Олени, у березні минулого року їм навіть пропонували повернути державні кошти й шукати житло в іншій громаді, оскільки відповідного будинку в Тернополі нібито не було. Зрештою жінка сама знайшла будинок на вулиці Вербицького, повідомила про нього службу у справах дітей, а після огляду представники області та міста погодили варіант.

Каже про приниження

Родину запросили до міської ради, показали будинок і попросили написати заяву про згоду на його придбання. Олена Мехедько каже, вони погодилися. Але далі, за словами жінки, їх не інформували, що відбувається з оформленням. Родина просто чекала на повідомлення, що будинок вже купили. І, згадує мама, мріяли там зустріти Новий рік. Але, за словами жінки, замість очікуваного переїзду наприкінці року почалися нові суперечки з місцевими службами, а в січні родину запросили на комісію, яка мала розглядати доцільність передачі їм уже придбаного будинку.

— Вони не мають права вивчати доцільність придбання, кошти дала на це держава, — запевняє Олена. — Тоді ще снігопади були і заметілі, я не змогла дістатися із Козови.

Але після повторного запрошення 27 лютого приїхала до Тернополя. За її словами, близько 40 хвилин на комісії її принижували й розпитували, скажімо, чому не приїхав чоловік. Жінка пояснила, що саме вона поїхала на засідання, бо має юридичну освіту, відповідно, може захистити інтереси дітей. А чоловік в той час залишився вдома у Козові — із дітьми-школярами.

— Саме тоді вся радість і ейфорія від очікування власного дому перетворилася на «тортури» й «жахіття», — каже Олена Мехедько. — Далі міська служба наполягала, щоб наша родина перейшла під супровід Тернопільської громади й надала їй ширші повноваження щодо функціонування дитячого будинку сімейного типу.

Жінка відмовилася, бо родина хотіла залишатися в системі своєї громади на Донеччині й зберегти можливість приймати дітей із цього регіону. За її словами, якби погодилася на вимоги міськради у Тернополі, надалі до дитбудинку можна було би брати лише місцевих діток. А вони хотіли допомагати своїм землякам. Паралельно їй надсилали проєкти договору, які, на її думку, обмежували права дітей: зокрема, передбачали можливість перевірок будинку без попередження та зберігання одного комплекту ключів у службі.

— Складалося враження, що служба робить все для того, щоб ми не заїхали в це житло, щоб ми його не отримали, — так Олена пояснює своє сприйняття дій місцевих посадовців. — Далі мені почали погрожувати зверненням до правоохоронців, якщо не підпишу запропонований договір. А потім ми почули, що в місті нібито шукають іншу сім’ю, якій можуть передати придбаний для нас будинок.

Лише 9 жовтня підписали договір

Лише після втручання Державної служби України у справах дітей переговори щодо договору зрушили з місця. 9 жовтня 2026 року родину запросили вже безпосередньо до будинку на вулиці Вербицького, де після огляду Олена з чоловіком підписали документи й отримали житло.

За словами батьків-вихователів, під час підготовки будинку до передачі з нього викинули посуд, каструлі, мікрохвильову піч, пароварку та книжки. А серед переданого для дітей спального приладдя були матраци зі слідами використання, що, на думку родини, є неприйнятним для облаштування нового дому.

За словами жінки, перед передачею з будинку винесли меблі, книжки, посуд, побутову техніку та інші речі — понад 30 мішків, частину яких виставили на сміття.

— Ми приїхали до Тернопільської області з одним наплічником із однією парою спідньої білизни, яка тільки на тобі, — згадує Олена Мехедько. — Тому нам було вкрай важливим усе, що залишила попередня власниця. Навіть медична література — попри те, що вона була російською. Але син навчається на третьому курсі медуніверситету, і йому це знадобилося б в навчанні.

Боліло батькам і ставлення до вихованців, яким виповнилося 18 років, але які продовжують жити у своїй родині. Для батьків вони не перестали бути рідними в день повноліття. Вони й надалі залишаються частиною сім’ї, яка разом пережила війну і втрату рідного дому, каже Олена.

У квітні 2026 року виконком ухвалив рішення про надання родині житла в тимчасове користування, каже Олена Мехедько.

— Лише 9 жовтня 2026 року наша родина підписала договір і отримала ключі — це вже після коли був край і ми зверталися за захистом і підтримкою до Державної служби України у справах дітей, служб у справах дітей Донецької області, Донецької ОВА та Волноваської адміністрації, — каже Олена Мехедько. — Але це не принесло очікуваного спокою.

Тепер багатодітна родина самотужки облаштовує будинок: замінили крани, складають меблі й вирішують побутові питання, а Олена каже, що замість підтримки від міської влади й надалі відчуває тиск.

Що кажуть у міськраді

— Це не історія про те, що наша родина просить особливих привілеїв, — запевняє Олена Мехедько. — Це історія про очікування поваги, належного виконання рішень і людського ставлення до тих, хто багато років виховує дітей, які потребують сім’ї.

Державні кошти були спрямовані на придбання будинку для дітей, продовжує мати. Але чи достатньо просто придбати будинок, якщо родина змушена місяцями виборювати можливість у ньому жити?

За коментарем «20 хвилин»  звернулися до міськради. Там пояснили, чому родина Олени Мехедько, на їхню думку, місяцями не могла заселитися в будинок.

Посадовці  стверджують, що неодноразово запрошували батьків-вихователів Олену Мехедько та Євгена Курлова підписати договір на користування будинком, але до 9 жовтня вони не приходили й не відповідали на листи. Натомість родина заявляє про затягування з передачею житла, психологічний тиск і неприйнятний стан частини майна. В управлінні заперечують свою провину та наголошують, що мають діяти в межах закону й захищати інтереси дітей. Про це у коментарі «20 хвилин» повідомила керівниця Управління сім’ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради Христина Білінська.

Придбали у грудні 2025 року

Як пояснюють в управлінні, у березні 2025 року Тернопільська ОВА повідомила міську раду про потребу придбати житло для дитячих будинків сімейного типу з Донеччини, які через війну мали переїхати до Тернопільської громади.

У міській раді погодилися придбати будинок для родини Мехедько та Курлова. Там зазначають, що вже мали досвід співпраці з чотирма дитячими будинками сімейного типу, переміщеними з прифронтових територій.

Будинок, площею 264,8 квадратного метра придбали у грудні 2025 року коштом державної субвенції, повідомили у міськраді. За словами Христини Білінської, житло розраховували на потреби батьків-вихователів і дітей, зокрема й тих, хто досяг повноліття, але має законні підстави продовжувати там проживати. Водночас керівниця управління стверджує, що під час вибору житла виникали суперечки.

— Попри всі складнощі, спротив та тиск зі сторони зазначених батьків-вихователів, житло для дитячого будинку сімейного типу було придбане, — зазначає Христина Білінська.

За її словами, батьки-вихователі наполягали на придбанні конкретних об’єктів, а запропоновані ними умови, як запевняють в управлінні, не завжди відповідали законодавству. У міській раді наголошують, що не могли ухвалювати рішення лише на підставі побажань родини.

Чому договір підписали лише в жовтні

У квітні 2026 року виконком Тернопільської міської ради ухвалив рішення про передачу будинку родині в тимчасове користування. Однак договір підписали лише 9 жовтня.

В управлінні стверджують, що протягом цього часу неодноразово запрошували батьків-вихователів для оформлення документів і надсилали їм проєкт договору, щоб ті могли заздалегідь ознайомитися з умовами. За версією міської ради, до 9 жовтня представники родини не приходили підписувати документ і не відповідали на листи.

Комунікація відбувалася також через Великоновосілківську селищну раду Донецької області, яка, як уточнюють у Тернопільській міській раді, не є стороною договору.

— Під час погодження документа вимоги до його умов змінювалися, Христина Білінська пояснює затримку із підписанням. — Типового договору для такої ситуації законодавство не передбачає, тому сторони мали погодити його положення.

В управлінні наголошують, що умови користування будинком повинні враховувати його призначення — забезпечення роботи дитячого будинку сімейного типу. Так само, за словами керівниці, будь-які обмеження щодо проживання інших людей мають спиратися на закон.

Чому винесли посуд, техніку та книжки

Олена Мехедько раніше розповіла «20 хвилин», що під час підготовки будинку до передачі з нього викинули посуд, каструлі, мікрохвильову піч, пароварку та книжки. Родина також висловила зауваження щодо матраців, які, за її словами, мали сліди використання.

У міській раді пояснюють, що за договором купівлі-продажу придбали саме нерухомість, а не меблі, побутову техніку, посуд чи інші речі, які залишилися від попередньої власниці.

За словами Христини Білінської, перед передачею приміщення прибрали та провели санітарно-гігієнічні заходи. Речі, стан або справність яких викликали сумніви, вирішили не залишати.

Окремо керівниця управління пояснила, чому з будинку винесли частину книжок.

— Щодо книг, які залишалися у квартирі, зазначаємо, що вони були російськомовними, — пояснила Христина Білінська. — Під час підготовки житла до передачі було прийнято рішення не залишати зазначені видання у приміщенні. Україномовні книжки залишили в будинку.

Щодо матраців, у міській раді стверджують, що йдеться про ліжка на ніжках із вбудованими матрацами, які надійшли в Україну як гуманітарна допомога. Їх передала благодійна організація безпосередньо для дитячого будинку сімейного типу.

В управлінні запевняють, що ліжка передали в чохлах і до заселення родини не використовували. Тож претензії щодо їхнього стану там не поділяють.

Кажуть про проблеми з комунікацією

Ще одна частина суперечки стосується не самого будинку, а оформлення роботи дитячого будинку сімейного типу та подальшого контролю за дотриманням прав дітей.

В управлінні стверджують, що під час спілкування з батьками-вихователями виникали труднощі через відсутність конструктивного діалогу. За версією міськради, родина наполягала на власних умовах і намагалася впливати на рішення представників органів місцевого самоврядування та інших державних органів.

— Управління повідомило відповідні сторони про подальші дії батьків-вихователів, — каже Христина Білінська. — Адже ми маємо діяти відповідно до законодавства та враховувати ризики для дітей, зокрема з огляду на випадки жорстокого поводження з вихованцями в інших дитячих будинках сімейного типу.

Проте у відповіді міськради не навели конкретних фактів жорстокого поводження з дітьми саме в родині Мехедько та Курлова. І чи такі взагалі були.

Станом на час підготовки матеріалу договір позички підписали, а приміщення та ключі передали родині за актом приймання-передачі, запевнили в міськраді. Проте, додали в  управлінні, що не знають офіційної дати переїзду.

—  Міськрада отримала від батьків-вихователів письмову відмову від підписання договору про забезпечення функціонування дитячого будинку сімейного типу, — додала Христина Білінська. — Така відмова ускладнює належне оформлення роботи закладу та здійснення контролю з боку міської ради.

Там наполягають: будинок придбали саме для функціонування дитячого будинку сімейного типу, а не для використання поза встановленими законом правилами.

— При цьому ми не вважаємо себе стороною конфлікту, працюємо виключно в правовому полі, захищаючи права та інтереси дітей та наполягаємо на обов’язковому дотриманні його норм, а не самовільному його тлумаченні, — заявляє Христина Білінська.

В управлінні додають, що спільно з Тернопільським міським центром соціальних служб готові вживати передбачених законом заходів для захисту прав та інтересів дітей, які виховуються в родині.

«20 хвилин»  і надалі стежитимуть за ситуацією із дитбудинком сімейного типу, який проживатиме у Тернополі, та повідомлятимуть про зміни читачів.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google

Тернопільські