Майже 21 мільйон — на три дитячі будинки сімейного типу на Тернопільщині. Хто за це заплатив?

04 листопада 2026 р. 20:06

04 листопада 2026 р. 20:06

На Тернопільщині живуть родини з дітьми, які через війну залишили свої домівки. Деяким із них житло придбали іноземні благодійники, іншим держава виділяє кошти через спеціальну субвенцію. Але отримати будинок за державною програмою можуть не всі, а саме приміщення має відповідати чітким вимогам. Хто може претендувати на допомогу, скільки коштують такі будинки, хто обирає житло і що відбувається, коли під час оформлення виникають суперечки?

928 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, перебувають на обліку в Тернопільській області. За даними служби у справах дітей Тернопільської обласної військової адміністрації, 94,5% із них виховуються в сімейних формах. Це діти, які живуть із прийомними батьками, батьками-вихователями або перебувають під опікою.

Чому влаштовують в родини

Українське законодавство передбачає пріоритет сімейного виховання дітей. Це прямо записано в частині третій статті 5 Сімейного кодексу України. А стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства» визначає сім’ю природним середовищем для розвитку дитини.

Тобто держава має сприяти тому, щоб діти, які залишилися без батьківського піклування, росли у сім’ях — під опікою, у прийомних сім’ях або дитячих будинках сімейного типу, а не в інституційних закладах. Водночас це не означає безумовної заборони дитячих закладів: рішення щодо кожної дитини має враховувати її найкращі інтереси.

На Тернопільщині діють 83 прийомні сім’ї, де виховуються 162 дитини, та 18 дитячих будинків сімейного типу, у яких живуть 108 дітей. Ще 677 дітей перебувають під опікою у 495 сім’ях. Протягом 2026 року в області створили 12 прийомних сімей і три дитячі будинки сімейного типу, повідомили у службі у справах дітей ОВА.

Прийняла Тернопільщина і родини, які мусили виїхати через війну.

— На Тернопільщину перемістилися вісім дитячих будинків сімейного типу з Донецької, Дніпропетровської, Київської та Миколаївської областей, — повідомила «20 хвилин» начальниця служби у справах дітей Тернопільської ОВА Галина Штеркун. — Також переїхали шість прийомних сімей, одна патронатна сім’я та 64 сім’ї опікунів.

Дитячий будинок сімейного типу — це не просто будинок, у якому мешкає багато дітей. Це родина, де подружжя або окрема людина, яка не перебуває у шлюбі, бере на виховання щонайменше п’ятьох дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування. Загалом у такій сім’ї може бути не більше десяти дітей, враховуючи рідних, пояснила Галина Штеркун.

Коли така родина переїжджає через війну, знайти житло для неї непросто. Потрібне приміщення, де вистачить місця для дітей і дорослих та будуть належні побутові умови. Один зі способів розв’язати цю проблему — придбання будинків коштом державної субвенції.

Кому держава придбає будинок, а кому — ні

Правила використання цих коштів визначає постанова Кабінету Міністрів України від 7 березня 2025 року №284.

Програма передбачає придбання житла для трьох категорій дитячих будинків сімейного типу: новостворених; тих, які потребують житла в безпечних регіонах, тимчасово евакуювалися за кордон і планують повернутися в Україну; а також тих, які перемістилися в межах країни.

— Сам факт переїзду через війну ще не гарантує, що родині придбають будинок за державною програмою. Важливо, чи відповідає вона умовам, чи є підтверджена потреба в житлі та чи передбачили для цього кошти, — пояснили у службі у справах дітей ОВА.

Як розповіла Галина Штеркун, субвенцію розподіляє регіональна комісія, яка враховує потреби громад. Для цього районні військові адміністрації або міські ради звертаються до ОВА із запитами щодо забезпечення житлом дитячих будинків сімейного типу, які потребують такої допомоги.

У 2025 році, за даними служби у справах дітей ОВА, надійшли звернення від Миколаївської міської ради щодо двох дитячих будинків сімейного типу, які планували повернутися з евакуації в Німеччині. Ще один запит подала Волноваська районна державна адміністрація — щодо дитячого будинку сімейного типу, який уже переїхав на Тернопільщину, пояснили в ОВА.

Скільки коштують будинки

За інформацією служби у справах дітей Тернопільської ОВА, на придбання трьох будинків використали загалом 20 млн 911,8 тис. грн державних коштів.

— На один будинок спрямували 8 млн 864,5 тис. грн, на другий — 5 млн 985,1 тис. грн, на третій — 6 млн 62,2 тис. грн, — повідомила Галина Штеркун. — Найдорожчий будинок придбали в Тернополі.

Граничну вартість житла визначають за формулою, передбаченою постановою Кабміну №284.

За основу беруть показник опосередкованої вартості спорудження житла в області, який затверджує Міністерство розвитку громад і територій України. Цей показник множать на розрахункову площу будинку.

У розрахунку передбачено по 21 квадратному метру загальної площі на кожного з десяти дітей і двох батьків-вихователів, повідомили у службі у справах дітей ОВА. Додатково враховують 10 квадратних метрів на сім’ю, а якщо серед дітей є діти з інвалідністю — ще по 10 квадратних метрів на кожну таку дитину.

Для житла, яке купують в обласному центрі, граничну вартість збільшують у 1,5 раза. Саме цим в ОВА пояснюють, чому найдорожчий із трьох будинків придбали в Тернополі.

Але гранична вартість — це максимальна сума, яку не можна перевищувати, а не автоматична ціна покупки, пояснила Галина Штеркун.

Місцева комісія розглядає звіт про оцінку майна та його рецензований звіт. Ці документи використовують для визначення вартості конкретного будинку й суми, за яку його придбають.

Хто обирає будинок

Пошук житла, його обстеження, перевірку документів і підготовку до договору купівлі-продажу проводять місцеві комісії, створені в територіальних громадах. Саме місцева комісія ухвалює остаточне рішення, чи відповідає будинок вимогам програми та чи купуватимуть його. Придбане житло зараховують до комунальної власності громади.

Родини також брали участь в огляді запропонованого житла, розповіли у службі у справах дітей ОВА.

— Ті, які перебували за кордоном, оглядали будинки онлайн, а родина, яка жила на Тернопільщині, — особисто, — повідомила Галина Штеркун. — Усі родини погодили запропоновані варіанти й написали заяви про згоду на проживання в цих будинках.

За інформацією ОВА, будинки за цією програмою придбали Тернопільська та Бережанська міські громади, а також Підгороднянська сільська громада.

Після придбання житло потрібно облаштувати меблями, побутовою технікою та речами для повсякденного життя. До цього долучалися Фундація Олени Зеленської, благодійна організація «Партнерство «Кожній дитині», Тернопільська обласна організація Червоного Хреста та виконавчі комітети громад.

Остаточне рішення про придбання будинку ухвалює місцева комісія, пояснили у службі у справах дітей. Саме вона може погодити купівлю або відмовити в ній і повідомляє про своє рішення власника житла.

Водночас у відповіді ОВА не пояснили, за якою процедурою родина може оскаржити відмову або затягування оформлення. Тож це питання залишається відкритим.

Саме на етапі оформлення можуть виникати суперечки, якщо родина і місцеві служби по-різному оцінюють перебіг процедури.

В одній з історій, яку ми розповідали , сім’я зі сходу України заявила про тиск з боку місцевих служб і затягування з підписанням договору про передачу житла. Позицію служби міськради ми також наводили в матеріалі.

До якого віку — у родині

Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, можуть виховуватися в дитячому будинку сімейного типу до досягнення 18 років. Якщо після повноліття вони продовжують навчання в закладах загальної середньої, професійної, фахової передвищої або вищої освіти, то за власним вибором можуть залишитися в цій родині до закінчення навчання, повідомила Галина Штеркун.

— Якщо повнолітня дитина не продовжує навчання, її виводять зі складу дитячого будинку сімейного типу, — пояснює Галина Штеркун. — Така людина може розпочати трудову діяльність і проживати в соціальному гуртожитку до досягнення 23 років.

Окремі правила стосуються біологічних дітей батьків-вихователів. Після досягнення повноліття вони більше не враховуються до складу дитячого будинку сімейного типу й не входять до розрахунку нормативної житлової площі. Як пояснили в ОВА, це дає змогу вивільнити місце для влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Державна програма має допомогти створити належні умови для дитячих будинків сімейного типу. Але за кожним будинком стоїть не лише рішення про фінансування, а й конкретна процедура: від підтвердження потреби та оцінки майна до вибору житла й оформлення договору. Важливо, щоб родини розуміли ці правила, а рішення місцевих комісій були зрозумілими й обґрунтованими, додають в ОВА.

Що кажуть психологи

Але сам будинок, навіть якщо він і добре облаштований, ще не гарантує дитині відчуття безпеки та родинного затишку. Що насправді важливо для дітей, які втратили батьківське піклування і пережили переїзд, та чому сімейне виховання має переваги над інтернатним, пояснюють психологи.

Психологиня благодійного фонду «Рідні» Олеся Верман переконана: дитині потрібен дорослий, який буде поруч постійно.

В інтернаті дитина може мати гарну кімнату, одяг і харчування, але цього недостатньо, щоб почуватися в безпеці, каже психологиня. Дитині потрібен дорослий, якому можна довіритися, який знає її звички, помічає зміни в настрої та приділяє увагу саме їй. Психологиня Олеся Верман пояснює, що в інституційних закладах дітям часто бракує такої уваги: персоналу недостатньо, аби повноцінно займатися з кожною дитиною.

— Вони не можуть обирати, що їсти, що одягнути. Що дали, те й одягнули, що дали, те й з’їли, — каже Олеся Верман. — Через такий розпорядок діти мають менше можливостей самостійно ухвалювати рішення та вчитися звичайних життєвих речей. Чим довше дитина живе в інтернаті, тим складніше їй може бути самостійно спілкуватися з людьми поза закладом.

Дитині потрібен близький дорослий, запевняє голова ГО «МАРТІН-клуб» Вікторія Федотова.

Маля, яка росте поза сім’єю, може мати дах над головою, навчання та догляд, але їй може бракувати близьких стосунків із дорослим, який постійно поруч. Інституційне виховання не забезпечує дитині всього необхідного для особистого та соціального розвитку, вважає голова ГО «МАРТІН-клуб».

— Інтернат чи дитячий будинок не дає близького дорослого, — говорить Вікторія Федотова. — Сили, які дитина витрачає на те, щоб подолати наслідки такого досвіду, могли б іти на розвиток здібностей, талантів і зростання в любові.

Вона також застерігає від узагальнень щодо людей, які виросли в інтернатах: ідеться не про те, що з ними щось не так, а про умови, у яких їм довелося дорослішати.

Але перехід у родину теж потребує підтримки, запевняє Наталія Дишлова.

Для дитини, яка довго жила в інтернаті, переїзд до сім’ї не завжди означає, що вона відразу почуватиметься щасливою та захищеною. Може знадобитися тривалий час, щоб звикнути до нових дорослих, правил і близьких стосунків. Про це пише Наталія Дишлова, кандидатка психологічних наук і наукова співробітниця Інституту соціальної та політичної психології НАПН України.

— Найголовніше — це здобути люблячу сім’ю, — наголошує Наталія Дишлова. — Адаптація може бути непростою не лише для дитини, а й для прийомних батьків. Тому родинам важливо мати доступ до психологічної допомоги, аби пережиті травми та складна поведінка дитини не залишалися проблемою, з якою дорослі змушені впоратися самотужки.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google

Тернопільські