«Нас не буде, але Україна буде!»: на Чортківщині відкрили відновлену повстанську криївку

06 листопада 2026 р. 14:13

06 листопада 2026 р. 14:13

У лісі біля Росохача відкрили повстанську криївку, яку відновив відомий громадський діяч, колишній політв’язень, керівник легендарної Росохацької групи, що у січні 1973 року вивісила над Чортковом синьо-жовті прапори, Володимир Мармус зі своїми побратимами.

Погожого осіннього дня, 5 листопада, у лісі, що прилягає до села Росохач Чортківської громади, відбулася подія, яка має величезне значення для сучасної України та збереження нашої національної пам’яті. Це не просто відкриття історичного об’єкта, це – жива пам’ять тим, хто не корився радянській каральній машині, у непростих умовах відсутності власної держави виборював право нашого народу бути господарем на своїй землі.

Участь у цьому патріотичному заході взяли священнослужителі, побратими В.Мармуса, представники міської і місцевої влади, сільські жителі, виховники станиці Чортків НСОУ «Пласт», учнівська молодь з ліцею № 5 м. Чорткова та Росохацької гімназії разом з вчителями, представники ЗМІ тощо.

«Це для вас, молоді, робиться, щоб ви на власні очі могли побачити, в яких умовах боролися за Україну наші пращури, котрі віддали за наше майбутнє власне життя, – мовив пан Володимир, виступаючи перед присутніми. Сьогодні ми переживаємо важкий час війни з росією, але якщо оглянутися назад в нашу історію, побачимо те саме. Проте тоді було набагато важче, адже нині ми маємо власну державу, своє військо. А тоді все базувалося фактично на громадських засадах. Діяли громадські організації, які надихали на боротьбу патріотично налаштовану молодь, що зі зброєю в руках виборювала Українську державу».

Володимир Мармус навів багато цікавих фактів з історії цієї криївки і вояків УПА, які тут геройськи зустріли свою смерть.

Село Росохач міститься у доволі вигідному місці – з усіх боків оточене лісами, близько від райцентру. Тут за німецької окупації розміщувався окружний провід УПА, деякий час знаходився штаб Романа Шухевича. Однак, коли закінчилася радянсько-німецька війна і регулярні війська було кинуто на боротьбу з упівцями (як відомо з історії, у квітні-травні 1945 року неподалік, в урочищі Галілея відбулися два важкі бої повстанців), такий метод боротьби дещо втратив свій сенс. Тоді командуванням УПА було дано наказ розбитися на невеликі боївки. І для переховування стали будувати підземні схрони, видавалась інструкція, як їх споруджувати тощо.

Паном Володимиром було віднайдено документи в партійних архівах 1945 р., як на бюро Чортківського райкому партії доповідав керівник місцевого МДБ, що в селі Росохач «орудує банда із семи чоловік, якою керує Плішка Мирослав на псевдо Кох». Було ухвалено рішення до кінця року цю боївку ліквідувати. В селі розмістили гарнізон, щоб вивідати якусь інформацію від місцевих сексот.

Фото: з книги В.Мармуса "Росохач у контексті історії України"

Плішку в кінці року вислідили і за якийсь час убили. Також до неї належав Вітів Іван (псевдо Ярема) зі Сосулівки, в обов’язки котрого входив друк листівок. У 1946 році відбувалися вибори до Верховної ради УРСР, і хлопці розклеювали по селі антирадянські листівки. Під час цієї акції Вітіва було важко поранено в ногу. За деякий час його також вислідили і вбили. Ще троє хлопців – псевдо Чумак, Рот і Роман потрапило в засідку у Милівцях, їх теж було знищено у перестрілці. Тож з боївки залишилося тільки троє. Найстаршим був Підсадний Павло (псевдо Шрам) з Росохача, чоловік уже з певним життєвим досвідом, 1901 р. н., був у «Просвіті», «Соколі». І з ним – двоє молодих хлопців: Штира Антон (Антох, псевдо Пімста), 1924 р. н., теж з цього села. І ще один з Івано-Франківщини на псевдо Гай, на жаль, прізвище його невідоме. Саме вони утрьох перебували у цій криївці.

Старожили розповідали, що повстанці мали контакти зі селом, особливо Антох. Це було непросто, адже всюди повстанців вистежували. Влітку ще було пів біди, а ось взимку...

У першій хатині від лісу мешкала Ромка Николишин, до якої молодий хлопець залицявся. Щоб не помітили людські сліди, він одягав на ноги спеціальні дерев’яні підошви у вигляді ратиць дикої кози. І так пробирався снігами. Як підходив до хати, подавав сигнал, дівчина йому відповідала. Це був пароль, адже могла бути засідка…

«Тяжка була їхня доля, але вони були дуже стильні духом, – продовжує Володимир Васильович. – Не раз ширилися пропагандистські сталінські відозви – хто складе зброю, матиме прощення. Але вони стояли до кінця: «Ми загинемо, але Україна буде!..» (мовивши ці слова, у В.Мармуса виступили сльози – авт.)

Як на них вийшли, достеменно невідомо. Були підозри на двох місцевих жителів, яких потім ліквідували.

…На дворі стояв травень 1947 року. Люди працювали в полі – колгоспів ще не було. Раптом бачать – від дороги на Ягільницю йде шеренгою близько двох сотень солдатів, усі із залізними щупами в руках. Зайшли у ліс. Як все точно відбувалося, також можна лишень здогадуватися. На місці криївки залишилося лише велике зариво.

Ще розповідали, що вхід у криївку закидали гранатами. Після каральної акції чекісти боялися спускатися всередину, раптом хтось притаївся. Тоді вони спіймали якогось чоловіка, який йшов лісом у бік з Ягільниці. Той дістав такий страх, що аж нігті собі заламував. Але його туди таки впихнули. Було тихо…

Коли років десять тому в лісі під Тернополем відкопали три заіржавлені бідони з архівом УПА, в одному з них була документація про цю подію. Там вказувалося, що в лісі під Росохачем були убиті троє партизанів. Тіла були відвезені під сільську раду в Нагірянку. Там вони пролежали один день: чекісти вивідували, чи не підійде хтось з родичів, опісля їх відвезли до Чорткова і далі сліди губляться…

В Антона Штири був молодший брат Тарас. На тоді він мав 14 років. Пізніше той розповідав В.Мармусу, що був свідком, як везли бруківкою у Чорткові фірами тіла убитих повстанців і прикопували в ямі на краю цвинтаря, попри дорогу. Мабуть, десь там і покояться тіла наших героїв…

З Літопису УПА можна дізнатися, як чекісти виявляли криївки УПА. Вони все фіксували: як натрапили на слід, хто підказав, чи були вбиті повстанці під час опору, чи, можливо, склали зброю. Потім робили ескіз криївки, і лише після того її підривали.

Так само ними було вчинено й тут. Володимир Мармус розповідає, що коли вони розкопували криївку, як дійшли до самого низу, було знайдено скло від пляшок, побиті глечики, пляшки, дзеркальце. Дещо він підібрав, показавши ці речі. Чорнильниця. Кишеньковий годинник, швидше старшого з них Підсадного. Запальничка, гребінець... Були й гільзи від автомата ППШ й кілька патронів та гільз до карабіна. Розповідали, що Гай був з автоматом, а Штира носив при собі десятизарядний карабін. Одна гільза від бельгійського пістолета, мабуть, Підсадного. Отже, ці знахідки вказують на те, що хлопці билися до кінця…

Важко переоцінити значення праці, яку зробив Володимир Мармус і його однодумці. До слова, у розкопках і реконструкції криївки Володимиру Васильовичу допомагали його побратими з Росохацької патріотичної організації – старший брат Микола Мармус, Василь Лотоцький, Петро Вітів, а також Ігор Кравчук, Євген Семирозум та Ігор Гараус з Чорткова, за що цим добродіям велика дяка.

Усередині відновлено інтер’єр так, ніби переносишся у часи середини сорокових років – дерев’яні лави-лежаки, друкарська машинка, повстанський папір, калька, листівки, гасові лампи, заіржавлений бідон з документами, знайдений у лісі... Можна уявити себе на мить на місці повстанців, які тут знайшли свою загибель. І лише тепер, через вісім десятиліть за упокій їхній душ було відслужено панахиду.

Ми маємо бути гідними воїнів УПА, наших пращурів, які боролися за незалежну державу у різні часи, і мусимо вистояти у війні з одвічним ворогом, інакше загинемо як народ, як нація.

Боротьба за Україну триває...

Тернопільські