Наталія Білоус із Чортківщини веде у соцмережах «поетичний щоденник» сьогодення

13 листопада 2026 р. 10:36

13 листопада 2026 р. 10:36

У творчому доробку поетеси Наталії БІЛОУС вже близько 300 поезій і понад 100 пісень, згенерованих на основі її віршів. Кожен рядок – це щирий відгук на події в Україні, що перетворюється на своєрідний літопис сьогодення. Про творчий шлях, про те, що болить і надихає, – читайте в цій публікації.

Наталія Білоус із села Косів, що на Чортківщині, ще рік тому й гадки не мала, що її прониклива поезія відгукуватиметься в серцях читачів у соцмережах. Як економіст у відділі освіти, молоді та спорту Білобожницької сільської ради вона звикла працювати з цифрами та звітами, та щойно приходить раптове натхнення – на папері оживають чуттєві поетичні рядки.

За словами пані Наталії, її творчий шлях розпочався восени того року. «Перший вірш я написала в жовтні, коли у нас був ювілей в колеги по роботі. Я вирішила придумати декілька рядків, аби привітати ювілярку. Але їх ніде не публікувала. А вже 2-го листопада написала першу поезію про війну, яку виклала у Facebook» , – згадує жінка.

Вже з початку цього року п. Наталія веде своєрідний «поетичний щоденник» – щодня пише новий вірш і закидає у соцмережі . Каже, що творам уже й ліку не веде – нещодавно було 280, а зараз доробок складає близько 300 поезій.

У творчості Наталії Василівни переважає воєнно-патріотична тематика: це вірші-роздуми про випробування війною, біль втрати та віру в нашу Перемогу. Однак жінка зазначає, що часто її перо торкається й інших тем: духовна поезія, пейзажні барви та філософські мотиви, особливо – вміння відчути красу навколишнього світу або замислитися про вічне. Також зустрічається любовна лірика, але саме біль війни відгукується в серці поетки найсильніше. адже її зять зараз військовослужбовець ЗСУ на Сумщині. Її зворушливі вірші визрівають із власних переживань, зокрема зі споглядання розлуки доньки з чоловіком, і попри вмовляння дітей писати на інші теми, вона знову повертається до патріотичної лірики.

Натхнення авторка знаходить у всьому: «Я вже просто не уявляю свого життя без цього. Іду вулицею, побачу якусь деталь – і вже народжуються рядки. А ще дуже спонукає до написання те, що коли створюю вірш, то відразу уявляю, як ці слова будуть звучати в пісні» . Пані Наталія ділиться, що на свої поетичні твори створює мелодії (аранжування) та візуалізацію за допомогою штучного інтелекту, і врешті виходить повноцінна музична композиція. Ці пісні, а їх вже понад 100, жінка найчастіше викладає у TikTok, де вони знаходять чимало слухачів.

Поетеса розповідає, що процес народження вірша завжди починається з аркуша паперу: «Спершу завжди пишу на листочку, креслю, переписую. Потім переношу в нотатки на телефоні, остаточно редагую, а вже звідти закидаю у Facebook» . Каже, що на створення одного вірша може піти 10-15 хвилин, а часом над майбутнім твором доводиться працювати довше. Іноді натхнення приходить раптово – серед ночі: «У мене таке було: написала два стовпчики вірша, і вони мені не сподобались. А якщо мені не подобається, то я це не опублікую. І закинула письмо. Але одного разу, коли лягла спати, зрозуміла, що вже знаю, як його дописати. Переконувала себе в тому, що цього не забуду. Заснула. Спала мабуть десь пів години. Прокинулася, а вірш знову в моїй голові. Тоді я взяла аркуш, ручку і почала його дописувати. Тепер намагаюся перед сном геть не думати про вірші, щоб не прокидатися вночі» , – з усмішкою говорить пані Наталія.

Та попри щоденний творчий порив авторка зізнається, що бувають дні, коли на поезію просто не залишається ні сил, ні часу, адже після робочого дня чекають звичні турботи вдома. «Іноді можу написати три вірші за день, а деколи – жодного. От, наприклад, маю вже готовий текст, але нема натхнення опублікувати його» , – щиро розповідає співрозмовниця. На запитання про те, чи не випробовувала вона свої сили у написанні поезії на замовлення, жінка каже, що з такими проханнями до неї ще не зверталися, та й самій це не до душі. Вважає, що вірші народжуються лише за покликом серця.

Зворотний зв’язок у соцмережах пані Наталія сприймає позитивно й відверто ділиться: «Іноді кажуть мені: «Ти дуже гарно пишеш!», а часом думаю, що не буду вже більше писати. Але от хтось похвалить – і вже знову з’являється натхнення творити» . До речі, щирість її рядків уже помітили поетичні фейсбук-групи й відзначили поетесу грамотою. Між іншим, авторка доволі скромно оцінює вплив своєї поезії на інших: комусь вона до душі, а для когось такі рядки – як сіль на незагоєну рану.

Наприкінці розмови сміливо запитую, чи мріє Наталія Василівна видати власну поетичну збірку. «Звісно, думка така виникала, але все впирається у фінансування. Я вважаю, що кому цікаво, той знайде мої вірші у Фейсбуці й прочитає».

Для Наталії Білоус поезія стала тихою внутрішньою необхідністю. Вона не прагне визнання чи дорогих тиражів, їй достатньо того, що її слова знаходять шлях до людських сердець. І саме в цьому авторка вбачає найбільший сенс своєї творчості.

Тож бажаємо Наталії Василівні невтомного пера і нових поетичних злетів під мирним українським небом!

* * *

А вітер по полю гуляє і свище,

Від вибухів плаче родюча земля,

А мати старенька в саду біля хати

Вдивляється пильно в посохле гілля.

Ой мамо, ой мамо, гірка в тебе доля,

Не маєш спокою ні вдень, ні вночі,

Єдиного сина у тебе забрали,

Лишивши лиш віск в догорівшій свічі.

А вітер гуляє і смуток розносить,

Та сіє його на спустілі поля,

А мати на шлях той лише споглядає,

І рветься від болю у неї душа.

Ой мамо, ой мамо, у тебе сльозина,

Холодна сльозина, що з ока тече,

А ти знов чекаєш в надії на диво,

Лиш серце твоє чимраз більше пече.

Колись вітер стихне і сонце всміхнеться,

Веселкою в небі заграє воно,

Згорьована мати підніме угору

У зморшках від туги високе чоло.

Ой мамо, ой мамо, хай більше не буде

Моментів сумних у твоєму житті,

Нехай лиш блаженство тебе огортає

І світло засвітить тобі у пітьмі.

Тернопільські