Школа під бомбами: історія харківського ліцею №62 та його незламного директора

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Школа під бомбами: історія харківського ліцею №62 та його незламного директора

22 червня 2025 р. 20:27

22 червня 2025 р. 20:27

Війна змінила життя мільйонів українців. Але є ті, хто, попри обстріли та небезпеку, залишився на своєму місці — у своїй школі. Директор ліцею №62 Олександр Гряник не просто керівник, він — частина історії цього навчального закладу, історії, що триває навіть серед руїн.

Олександр Гряник – директор ліцею, що у мікрорайоні Пʼятихатки, розказує, як навесні 2022 року було знищено одну з будівель навчального закладу. 8 квітня 2022 року пʼять ворожих авіабомб та два снаряди знищили один з корпусів ліцею, де раніше навчалися діти старших класів. Сьогодні від одного з кабінетів залишилися лише уламки, розкидані зошити.

Олександр Григорович веде нас крізь уламки туди, де колись вирувало шкільне життя. Сьогодні тут панує моторошна тиша.
Серед бетонних завалів — дитячі речі, що залишилися у роздягальні: куртки, рюкзаки, взуття. Вони ніби досі чекають на своїх власників.
Пробитий дах, розтрощені стіни, уламки будівлі — це все, що залишилося від колишніх буднів. Про теплі спогади сьогодні нагадують лише фотографії, які дивом вціліли.

Для Олександра Григоровича 24 лютого — не лише день початку війни. Саме цього дня, 1977 року, він уперше прийшов на роботу до цієї школи. Відтоді не змінював її жодного разу. Навчав не одне покоління учнів і ніколи не залишав освітній дім.

За майже півстоліття шкільного життя Олександр Григорович бачив чимало — і успіхи, і виклики, і зміни епох. Але війна стала випробуванням, до якого неможливо бути готовим. Попри небезпеку, близькість кордону та постійні обстріли, він залишився поруч зі школою, з колегами, з мешканцями Пʼятихаток. Бо знав, саме тут його місце, саме тут він потрібен найбільше.

І від цього, це не те, що бажання, завдання, поставлене перед собою, а це абсолютно природно, що ми ті, хто тут залишився з першого дня, війни й по сьогоднішній день, це природно, це наша школа, це наше місто, це наша країна і де нам бути, як не тут. А потім ще дуже важливо, що поруч з нами були люди, які потребували допомоги вже в той день, 24 лютого, це наші діти та найстаріші мешканці цього мікрорайону Пʼятихатки.

З початком повномасштабного вторгнення уроки довелося призупинити, але життя ліцею продовжувалося. У корпусі початкової школи вже з перших годин війни почали збиратися мешканці Пʼятихаток — шукаючи безпеки та підтримки. І наразі у вцілілому одному з корпусів ліцею працює пункт незламності та гарячого харчування. І хоча завдання директора за ці роки змінилося — замість щоденної організації навчального процесу він взяв на себе турботу про людей. Бо школа — це більше, ніж уроки. Це — життя.

Навчання в ліцеї нині триває дистанційно. Але вже з вересня частина дітей повернеться до очного формату — у безпечних умовах метрошколи. Підтримка освітньої сфери в Харкові залишається одним із пріоритетів міської влади.