Коли доводиться тікати двічі: історія переселенки з Авдіївки

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Коли доводиться тікати двічі: історія переселенки з Авдіївки

26 листопада 2025 р. 18:18

26 листопада 2025 р. 18:18

Дніпро — великий промисловий, науковий та культурний центр України. І хоча Дніпропетровщина не межує з РФ, та бойові дії тривають у сусідніх областях. Дніпро, як і Харків, став прихистком для сотні тисяч вимушених переселенців. І станом на листопад 2025 року, за даними Мінсоцполітики, найбільше переселенців живе саме у Дніпропетровській області — 557 тисяч осіб. У Харківській їх трохи менше — 415 тисяч, в самому Харкові, як відомо, 208 тисяч ВПО. І долі кожного з тих, хто покинув рідний дім через війну, у чомусь схожі, хоча й унікальні, як і самі люди.

Пані Анжела наразі мешкає в центрі тимчасового перебування внутрішньо переміщених осіб, розташованому у передмісті Дніпра. Жінка розповідає, рідну Авдіївку її сімʼя вимушена була покинути ще у 2014-му. За цей час, каже вона, довелось багато поскитатись Україною. Останній прихисток був у Володимирівці.

Та й у Володимирівці ворог не дав родині пожити тихим спокійним життям. Бойові дії докотилися і туди. І як би не хотілось знову кудись їхати, довелось, бо оголосили примусову евакуацію. І таким чином пані Анжела разом з дітьми опинилась у Дніпрі. Говорить, місто дуже подобається. Вражає красива паркова зона на набережній. Працюють усі магазини, транспорт. Та й для внутрішньо переміщених осіб тут створені всі належні умови.

Та як би не було комфортно в тимчасовому прихистку, хочеться, каже пані Анжела, чогось постійного, рідного. Щодня, каже, згадує домівку та мирне життя. А ще жаліється, що не має, на жаль, можливості отримати і сертифікат на компенсацію зруйнованого житла.

Тож, заради майбутнього дітей пані Анжела прийняла рішення все ж таки переїхати до найбільш спокійного регіону країни, де не лунають постріли і повітряні тривоги, де її малеча ходитиме до школи та безпечно буде гратися на подвірʼї. І вже за кілька днів разом з дітьми та онуками вона буде облаштовуватися на новому місці в Закарпатській області.