Подвиг, що не має терміну давності. День пам’яті ліквідаторів аварії на ЧАЕС у Харкові

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Подвиг, що не має терміну давності. День пам’яті ліквідаторів аварії на ЧАЕС у Харкові

14 грудня 2025 р. 19:38

14 грудня 2025 р. 19:38

14 грудня — день вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. У Харкові чорнобильці, представники міської влади та небайдужі містяни зібралися біля пам’ятника ліквідаторам аварії, аби віддати шану подвигу тих, хто ціною власного здоров’я і життя зупинив ядерну катастрофу. Пам’ять загиблих вшанували хвилиною мовчання. До підніжжя монумента поклали квіти — як символ вдячності, скорботи та поваги. Харків’яни згадують героїв, які стали на захист людства від невидимої загрози, і наголошують: їхній подвиг назавжди залишиться в історії та пам’яті поколінь.

Ми мало що знали на той момент. Я тільки закінчила медичне училище наше харківське і перейшла на роботу в Харківський онкодиспансер. Це було в серпні, а вже зимою я поїхала в Чорнобиль. Хоча нас і посилали не в Чорнобиль, мене особисто, а в Іванківський район, у 70-кілометрову зону, але приїхали ми прямо в Чорнобиль. Я брала кров на підрахунок, і так працювали цілий місяць. Ми їхали просто працювати. Ви зараз спитайте у хлопців, чи розуміють вони, що герої. Ні. Ніхто не скаже, що він герой. Так само і ми їхали просто виконувати свою роботу. На жаль, з кожним роком нас усе меншає — і вік, і ситуація в державі даються взнаки.

Я знав, куди ми їдемо, бо всю службу працював у системі цивільної оборони і розумів, що таке радіація та яку небезпеку вона несе. У 1986 році ми виїхали зі своїми підрозділами пожежної охорони. Я прибув туди 25 травня, ми забезпечували пожежну безпеку 30-кілометрової зони. У мене було два відділення пожежних. Ми гасили пожежі, ліси, покинуті будинки — виконували свій обов’язок. Хочу побажати всім здоров’я, наснаги, мирного неба і завжди бути поруч одне з одним, підставляти товариське плече.

Тоді ми були зовсім молодими, мені було 21 рік. Сказали, що потрібні добровольці, і патріотизм був такий, що написав заяву і поїхав. Ніхто не усвідомлював масштабу трагедії. Лише з часом стало зрозуміло, що це велика катастрофа. І сьогодні, коли Росія тероризує Україну ударами, я дуже хочу, щоб така трагедія ніколи не повторилася. Обстріли атомних об’єктів і енергомереж можуть призвести до подібної біди. Оптимізм є — будемо сподіватися, що цього не станеться.