Слобожанський «Скіф» Юрій тримав позицію під Куп’янськом 120 днів (відео, фото)

23 січня 2026 р. 21:34

23 січня 2026 р. 21:34

Понад чотири місяці боєць із позивним «Капа» утримував позиції поблизу Куп’янська під безперервними обстрілами та постійним наглядом ворожих дронів. Після ротації він схуд на 25 кілограмів і переосмислив цінність найпростіших речей.

Як повідомляє РЕДПОСТ з посиланням на 5 Слобожанську бригаду «Скіф» НГУ , війна для Юрія почалася ще у 2014 році, коли він змушений був залишити рідну Донеччину. Займався боксом, звідси й позивний "Капа". Вчився на кухара , мріяв викладати фізкультуру школярам. Але почалося повномасштабне вторгнення. І Юрій пішов до військкомату.

Рішення піти на фронт Юрій пояснює просто – хотів довести самому собі, що здатен на більше, і зробити все, аби війна не прийшла в його дім.

Спочатку він служив у десантно-штурмових військах, згодом – у складі 5 Слобожанської бригади «Скіф» Нацгвардії України. Разом із побратимами боронив Вовчанськ, але найважчим випробуванням став останній бойовий вихід під Куп’янськом. Там він провів 120 днів без ротації.

За його словами, ворог постійно тримав позиції під вогневим контролем. Працювали FPV-дрони, міномети, скидали боєприпаси. Будь-яка спроба заміни особового складу зривалася – групи просто не могли прорватися через шквальний обстріл, зазнаючи поранень.

Усі необхідні речі захисникам доставляли з повітря. Побратими скидали провізію дронами, переважно вночі. Бійці передавали замовлення – від тушкованки до найпростіших побутових дрібниць, і отримували все необхідне. Завдяки цьому з харчуванням проблем не виникало.

Перший час позиція залишалася непоміченою для ворога, а небо контролювали власні дронарі. Та навіть за відносної тиші розслаблятися не доводилося – цілодобова напруга, постійне спостереження і готовність до бою.

Удень не спав ніхто. Треба було безперервно слухати, дивитися, стежити за кожним рухом. Підвал, де ховалися, мав погану акустику, тому ризик був постійний. Загалом за добу вдавалося поспати не більше трьох годин.

За всі чотири місяці Юрій лише раз зміг вийти на зв’язок із рідними. Командир дозволив привітати дитину з днем народження по рації. Вже після повернення він придбав подарунки – планшет, іграшку та солодощі, намагаючись компенсувати довгу відсутність.

Ротації дочекалися лише з настанням густих ранкових туманів. Але сам вихід із позицій став ще одним серйозним випробуванням. Ворог накрив шлях відходу масованим вогнем – працювали міномети, FPV-дрони, скидали боєприпаси. Одна з дрон-камікадзе впала прямо у вхід до укриття, фактично заблокувавши єдиний вихід.

Щоб вибратися, бійці почали розбирати цегляну стіну. Руками, підручними предметами, а згодом і лопатами пробили отвір, через який зуміли вийти назовні ще до світанку.

Після 120 днів майже повної нерухомості шлях назад дався вкрай важко. За цей час Юрій втратив 25 кілограмів – зі 100 до 75. Ослаблені м’язи, виснаження, а попереду – 11 кілометрів пішки. Кожен крок був випробуванням.

Під час інших виходів траплялися й несподівані зустрічі з противником. За словами Юрія, російські військові нерідко пересувалися без бронежилетів та зброї, переконані, що на цій ділянці нікого немає. Часто це були новобранці з мінімальним бойовим досвідом.

Зараз Юрій перебуває у відпустці. Каже, після пережитого почав по-іншому дивитися на найпростіші речі.

Навіть звичайна вода стала справжньою цінністю. Після фронту її смак здається особливим. Ще більше почав цінувати спілкування з рідними та друзями. Саме тому кожну хвилину вдома намагається прожити максимально повно – без поспіху, з вдячністю та увагою до деталей.

Харківські