Історія водія бригади «Скіф», який рятує побратимів під обстрілами

04 березня 2026 р. 14:27

04 березня 2026 р. 14:27

Ярослав із 5 Слобожанської бригади НГУ пройшов бої на Луганщині, евакуацію поранених і транспортування загиблих, продовжуючи службу на Харківщині.

Ярослав – водій роти охорони та забезпечення пунктів управління 5 Слобожанської бригади «Скіф» НГУ. Його служба – це тисячі кілометрів, нерідко під обстрілами, десятки врятованих життів та щоденна відповідальність за тих, кого везеш.

Починав служити у 2020 році строковцем 3 бригади оперативного призначення. Саме там, за його словами, він засвоїв головний принцип військового водія – відповідальність. Не лише за технічний стан машини чи обраний маршрут, а насамперед за людей.

Для нього кермо – це не лише механізм, це те, чому ти довіряєш життя – своє та побратимів. У бойових умовах водій повинен проявляти швидкість реакції, вміння змінити маршрут і зберегти особовий склад у моменти критичної небезпеки.

7 лютого 2022 року Ярослав вирушив на ротацію на Луганський напрямок. А вже 24 лютого о шостій ранку пролунав дзвінок від дружини. «Зателефонувала дружина й сказала: «Почалася війна!» Ти ніби розумієш, що сталося щось велике та гнітюче, але ще не усвідомлюєш масштабу», – згадує Ярослав. Попереду були місяці запеклих боїв у Сєвєродонецьку, Лисичанську та Рубіжному – містах, які стали символами стійкості українських захисників. У Рубіжному під час виконання бойового завдання Ярослав був водієм бронеавтомобіля. Колона потрапила під атаку ворожої диверсійно-розвідувальної групи. «Було два постріли з РПГ. Один промахнувся. Другий влучив у машину. У машині було 16 чоловік. Вона загорілася, але, слава Богу, усі вижили!» – розповідає він. У критичний момент потрібно було діяти швидко: зупинити машину, забезпечити евакуацію особового складу, локалізувати займання. Після того випадку Ярослав завжди возить із собою шість вогнегасників – це його особисте правило безпеки, сформоване бойовим досвідом.

Після того випадку Ярослав завжди возить у машині шість вогнегасників. Це його особисте правило безпеки, сформоване бойовим досвідом. Найтяжчими для нього залишаються події в Рубіжному. Під час одного з виїздів під обстріл потрапив КрАЗ, у кузові якого перевозилися боєкомплекти до зенітної установки. Ризик детонації був надзвичайно високим. «Розумів, що якщо рвоне – буде біда. Просто гасив. Робив те, що треба. У такі моменти немає часу на страх – є лише чіткий алгоритм дій», – говорить військовий. У червні 2022 року, після повернення до Харкова, Ярослава направили на виконання завдань у районі Руської Лозової. Він забезпечував перевезення військовослужбовців на позиції та виконував логістичні завдання. Кожна поїздка – це загроза потрапити під артилерійський обстріл, складні ділянки доріг, мінна небезпека, необхідність швидко змінювати маршрут. Згодом Ярослав став водієм швидкої допомоги. Його завданням була евакуація поранених між стабілізаційними пунктами та госпіталями. У таких поїздках кожна хвилина має значення. У 2023 році він виконував одну з найважчих місій – транспортування загиблих воїнів із Донбасу по всій Україні. «Це найважча тиша, яка тільки може бути в машині», – з сумом каже він. Ця робота вимагає не лише професійних навичок, а й великої внутрішньої сили.

За час служби Ярослав керував різною технікою – автомобілями швидкої допомоги, бронеавтомобілями Roshel, військовими вантажівками. Змінювалися машини, напрямки й завдання, але незмінним залишалося головне – відповідальність за кожне життя в салоні. «Моє завдання – доставити. Чи це під обстрілами, у темну пору доби, розбитими дорогами – не важливо. Найголовніше, щоб усі, хто поруч, залишилися живими, поранені вчасно потрапили до медиків, а кожен мав шанс повернутися додому», – говорить Ярослав. Сьогодні Ярослав продовжує службу на Харківщині. Знову дороги. Знову виклики. Знову люди, які довіряють йому свої життя.

Харківські