Ніч, що змінила все: історія родини з Харкова, яка дивом вижила після удару по будинку

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Ніч, що змінила все: історія родини з Харкова, яка дивом вижила після удару по будинку

11 березня 2026 р. 17:40

11 березня 2026 р. 17:40

Вероніка — багатодітна мама, переселенка з Донеччини, запрошує до своєї тимчасової оселі — кімнати в гуртожитку. Тут вона мешкає разом із мамою та трьома доньками після чергового обстрілу Харкова.

Раніше родина жила у п’ятиповерхівці, в яку влучила російська ракета, вщент зруйнувавши цілий під’їзд. Загинули люди, багато поранених. Її родині, каже Вероніка, пощастило — усі залишилися живими.

Жінка розповідає: у квартирі вибиті всі вікна. Саме житло ще стоїть, але жити там вже небезпечно. Будинок визнали аварійним, і що з ним буде далі — невідомо.

Вероніка каже: стіни вціліли, але майже все, що було в оселі, — розтрощено. До квартири дозволили зайти лише разом із рятувальниками, щоб забрати особисті речі та те, що особливо дороге серцю.

П’ятирічна Тетяна показує врятовані іграшки. А її мама згадує, як родина опинилася у Харкові.

Навіть за короткий час, каже жінка, родина встигла полюбити Харків усією душею.

Тут вони орендували житло, будували плани й сподівалися, що нарешті зможуть жити спокійніше. Але тієї ночі все змінилося.

Жінка каже, найбільше хвилювалася за донечок — вони дуже злякалися.

Минають дні після тієї трагічної ночі, але родина й досі оговтується від пережитого.

Тринадцятирічній Альоні досі важко згадувати ті події.

Дівчинка мріє про мирне життя: друзів, школу, свята. Наразі вона, як і її сестра, навчається онлайн, але дуже хоче повернутися до звичайного навчання.

Вероніка каже, що вдячна місту за підтримку. Родині надали тимчасове житло й допомогли з найнеобхіднішим.

Попри пережитий страх і втрату дому, родина намагається оговтатися після тієї ночі. І мріє лише про одне — щоб діти більше ніколи не чули звуків війни.