Пів року в окупації та повернення до війська: історія бійця «Скіфів»

25 вересня 2026 р. 21:49

25 вересня 2026 р. 21:49

24 лютого 2022 року Дрон поїхав до батьків і опинився на окупованій території. Після шести місяців окупації він приєднався до Сил оборони, а нині служить у 5-й Слобожанській бригаді «Скіф» на Харківщині.

Військовослужбовець 5-ї Слобожанської бригади НГУ «Скіф» із позивним Дрон 24 лютого 2022 року опинився в окупації, коли поїхав забрати батьків. Пів року родина жила в умовах відсутності нормального зв’язку, нестачі продуктів та постійної небезпеки. Після звільнення території Дрон долучився до Сил оборони України. Про його історію розповіли у 5-й Слобожанській бригаді «Скіф», повідомляє РЕДПОСТ .

24 лютого Дрон перебував у Чугуївському районі Харківської області. Повернутися додому вже не зміг – міст підірвали, а російська техніка зайшла на територію.

«Я якраз поїхав за батьками і потрапив в окупацію. Коли їхав, за мною підірвали міст. І тут якраз з’явилася російська техніка. Відходу вже не було – розпочалися бойові дії. Я зрозумів, що все, назад дороги немає. Треба залишатися з батьками», – згадує військовослужбовець.

Перший час родина жила завдяки запасам, які зберігалися вдома. Згодом продукти закінчилися, магазини не працювали, а доставити гуманітарну допомогу було складно.

«У мене сестра тоді в Харкові займалася гуманітарною допомогою. Вона намагалася допомагати, передавати продукти, але все це було дуже складно. Нормально доставити щось до нас уже було неможливо. Через Печеніги проїхати не можна було. Там уже стояли наші і рашисти – буквально у 50 метрах один від одного. Тому допомога до нас фактично не доходила.

Потім почалися скрутні часи. Треба було якось виживати. У лісі почалися гриби, бо пішли дощі. От на цьому і вижили. У сусідки була корова, вона допомагала молоком. Люди одне одному допомагали, чим могли. Бо іншого варіанту просто не було», – розповідає Дрон.

Попри небезпеку, він кілька разів ходив до українських військових через заміновану територію та передавав інформацію, яку отримував в окупованому селі.

«Рази три через мінні поля ходив до наших військових. Йшов і допомагав інформацією, якою міг. Знав, що це небезпечно, але треба було якось допомагати», – говорить військовослужбовець.

Після таких переходів Дрон повертався з продуктами, які передавали місцеві жителі.

«У мене тоді був велосипед. Кілограмів 80 ніс на собі – люди давали нам їжу. Я все це збирав, віз, ніс, якось добирався назад. Треба було нагодувати родину, дитину. Тоді вже не думав про те, важко це чи ні. Просто розумів: якщо не принесу – завтра може не бути що їсти», – згадує він.

Саме в окупації Дрон уперше побачив FPV-дрони.

«Я тоді не міг зрозуміти, звідки бджоли літають. Чую дзижчання, дивлюся в небо – а там щось літає. А потім зрозумів, що це перші FPV-дрони. Тоді для мене це було щось незрозуміле. Я навіть подумати не міг, що через кілька років сам буду з ними боротися», – розповідає гвардієць.

Небезпека для родини зростала. Російські військові намагалися схилити місцевих до співпраці з окупаційною владою. Одного разу Дрон звернувся до них через нестачу продуктів, однак замість допомоги йому запропонували очолити місцеве господарство.

«Він приїхав і каже: будеш головою колгоспу. Я відразу зрозумів, до чого це все. Я зателефонував сестрі в Харків і сказав, що вони пропонують. Вона мені одразу сказала: “Ні в якому разі не співпрацюй”. Я і сам розумів, що не можна. Бо якщо погоджуся, то вже назад дороги не буде. Знову повезли мене до стінки на розстріл. Сказали прямо: або ти стаєш головою, або в яму. Тобто вибору вони мені фактично не залишали. Я вже розумів, що можуть просто вбити. Коли мене везли, їм по радіостанції передали, що буде обстріл і треба терміново їхати у визначене місце. Вони зупинилися, висадили мене просто посеред поля і поїхали. Я стояв і не розумів, що відбувається. Потім вони просто зникли. Так я залишився живий», – розповідає Дрон.

Приблизно через місяць російські військові знову приїхали до його будинку. За словами Дрона, вони відкрили вогонь у бік родини.

«Була середина літа. Ми з сім’єю сиділи надворі. І вони приїхали. Дістають автомати й починають стріляти в нашу сторону. Кулі летіли над головами. Я дуже злякався за дитину. У такі моменти вже взагалі не думаєш, що буде з тобою. Ти тільки дивишся, де дитина, чи всі живі, куди її сховати», – згадує гвардієць.

У вересні російські військові почали залишати село, натомість туди зайшли українські захисники.

«Ми дуже чекали, коли повернуться наші. Після всього, що пережили, хотілося просто побачити українських військових. Щоб розуміти: все, більше їх тут немає. Ми вільні», – говорить він.

Після звільнення Дрон вирішив долучитися до Сил оборони.

«Після звільнення я вже розумів, що просто сидіти осторонь не можу. Я бачив, що відбувається, і знав, що війна нікуди не поділася. Ми виїжджали на Запоріжжя, там тримали оборону. Постійно потрапляв під обстріли. Вже тоді зрозумів, що це зовсім інше життя», – розповідає військовослужбовець.

У 2025 році він перевівся до 5-ї Слобожанської бригади «Скіф». Нині Дрон служить на Харківщині.

«Я люблю своє рідне місто Харків. Хочу його боронити. Я тут народився, тут моя родина. Я знаю ці місця, знаю, за що ми воюємо. Тому для мене важливо бути саме тут», – говорить гвардієць.

Під час служби Дрон має справу з FPV-дронами та «Шахедами», які російські війська застосовують проти Харківщини.

«FPV збиваємо постійно. Тут наразі, у деревах, лежать два – вони зачепилися за гілки. Кожен день через нас летять “Шахеди”, FPV. Уже, коли чуєш цей звук, розумієш, що це може бути. Раніше в окупації я просто чув дзижчання і не знав, що це. А зараз уже знаєш, що робити і на що звертати увагу», – розповідає Дрон.

Родина військовослужбовця нині живе у Харкові. За словами Дрона, думка про близьких залишається для нього важливою мотивацією.

«Родина в Харкові. Вона дає сили триматися. Коли важко, коли є обстріли, коли щось відбувається – думаєш про них. Розумієш, заради кого ти все це робиш. Хочеться, щоб вони були в безпеці, щоб дитина росла у вільному місті, щоб більше ніколи ніхто не прийшов до нас і не сказав, як нам жити», – говорить він.

Раніше РЕДПОСТ розповів про історію гвардійця 5-ї Слобожанської бригади Національної гвардії України «Скіф» на позивний «Йося», який пережив хіматаку під Покровськом і захищає Харківщину.

Харківські