Триста днів на позиціях: історія мужності двох Слобожанських «Скіфів»

20 жовтня 2026 р. 10:35

20 жовтня 2026 р. 10:35

Двоє нацгвардійців 5-ї Слобожанської бригади «Скіф» вирушили на визначену точку ще на початку грудня 2025 року, а повернулися лише зараз.

Про те, як вистояли та ще й виконали всі бойові задачі, захисники розповіли журналістам національного телеканалу «Інтер», передає Інфосіті .

Володимир за позивним “Колобок” та Сергій на позивний “Прима” зайшли на позицію ще на початку грудня 2025. Невдовзі перше місце оборони було втрачено.

«Вийшли виносити сміття. І нас “Мавік” засік, добре, що без скиду. Ну, і перший FPV-дрон прилетів десь хвилин через 20. Потім прилетів другий, він упав прямо біля входу і не вибухнув. А на другий день прилетів ще один ФАБ, ударив у той, що лежав. І все, стеля обвалилася. Я почав у Бога вірити», – розповідає нацгвардієць 5-ї Слобожанської бригади “Скіф” Володимир на позивний “Колобок”.

Бійці вціліли дивом. Сховок знайшли собі у підвалі одного зі зруйнованих будинків. Налагодили зв’язок і почали слухати, що відбувається назовні.

«Де міномети працюють, де РСЗВ, звідки, дальність. І передавати своїм. — Дальність ви на слух визначали? — Так. Засікали час підльоту, скільки летить від виходу до приходу», – додає Володимир.

Росіяни були зовсім поруч. Настільки близько, що нацгвардійці чули їхні голоси.

«Прямо біля входу ходили, розмовляли, я чув. Скільки їх було? Мабуть, два-три чоловіки точно», – пригадує нацгвардієць 5-ї Слобожанської бригади “Скіф” Сергій на позивний “Прима”.

«Встав, отак автомат стоїть на дивані. А щоб дотягнутися до дивана, рипить. Зараз встану – зарипить, і вони почують. Встав і стою. Вони стали біля входу, там щось поговорили і пішли далі. Я одразу передав командиру взводу. Ну, їх мінометами і розібрали», – доповнює розповідь побратима Володимир.

В обмеженому просторі підвалу бійці намагалися підтримувати свій фізичний стан.

«Усе ж сподівався, що навесні поміняють. Я там і присідав у бронежилеті, і віджимався, щоб легше було», – говорить «Колобок».

Дні тяглися нескінченно. Щоб орієнтуватися, Володимир вів календар. Їжу бійцям скидали дронами. Та найбільше щастя хлопці відчули, коли знайшли неподалік занедбаний колодязь. Командир гвардійців, розповідають чоловіки, був завжди на зв’язку.

«Казали, весь час писали, що ми про вас думаємо, ви в пріоритеті, на першому місці», – пригадує Слобожанський «Скіф».

Але підмога не приходила. Уже згодом армійці дізналися, що операції з їхньої заміни зривалися не раз – настільки тяжко було дістатися побратимам. На позиції пережили й міцні морози.

«Іноді окопні свічки запалювали. Ну, рідко, тому що вони смерділи. Грілки теж кидали, оці, на руки. І на тіло такі грілки», – пригадує Сергій на позивний “Прима”.

Та найтяжче, розповідають бійці, було морально. Рятувалися гумором і спогадами. Володимир каже: призвичаївся до читання. Книжки їм теж доправляли дронами.

«Штук 40 мені скинули. Кожну з них я разів вісім прочитав. Всякі різні: романи, детективи. “Рабиню Ізауру” читав. Та я читав востаннє в школі, напевно. А зараз я книжку на 300 сторінок прочитаю за день», – розповідає Володимир.

Заміни Володимир із Сергієм чекали 300 днів.

«На мене вийшов ротний, мені каже: “Чекай двох друзів, ідуть, уже близько”. Так, я не вірю, що ці до мене йдуть. Потім ще чую міномет, думаю, ці не дійдуть. А вони молодці, зеленою зоною йдуть, по рації кричать, верещать», – посміхається Володимир.

Назад побратими виходили більше як дві доби.

«На другий день почався дощ. Налипає купа бруду, ноги ледве тягнеш. Ще ж треба бігти від куща до куща. Я казав: “Киньте мене тут. Дайте мені пончо, я укриюся, щоб мене дрон не засік, я далі вже не піду”. Вже як залізли в пікап, то вже все, тоді вже видихнув, що і все», – пригадує вихід Володимир.

Одразу після повернення, діляться військовики, були смачна їжа, спілкування з рідними і сон. Сергій одразу зайшов на улюблений спортивний сайт.

Обох нацгвардійців представили до звання “Герой України”.

Харківські