Психологічний вплив війни в Україні на дітей та підлітків: чому на це не можна заплющувати очі?

24 листопада 2024 р. 19:11

24 листопада 2024 р. 19:11

Уявіть собі, що ви – маленький мандрівник у світі емоцій. Ви прокидаєтеся вранці, але замість звичного сміху та веселощів чуєте звуки війни. На жаль, це реальність для багатьох дітей у зонах конфлікту. За даними міжнародної благодійної організації "Дитячі села - SOS" ( SOS-Kinderdörfer ), понад 400 мільйонів дітей живуть у країнах, охоплених війною. Ці діти стикаються з жахливими переживаннями, які залишають глибокі шрами на їхній психіці. Чому ж важливо говорити про їхню психологічну реабілітацію? Бо в кожному з нас живе надія, що навіть у найтемніші часи можна знайти світло.

Для того щоб зрозуміти, який вплив війна має на дітей, важливо усвідомити, як вони сприймають світ. Діти відчувають і реагують на стрес і страх по-іншому, ніж дорослі. Згідно з проведеним мною опитуванням, 87,5% батьків вважають, що їхні діти пережили травматичні події через війну. 70,8% батьків оцінюють психологічний стан своїх дітей як "задовільний", 16,7% — як "поганий", а 12,5% — як "добрий".

Водночас я дізналась у батьків з територій, де проводилися бойові дії, які зміни вони помітили у своїх дітей після початку війни. І, як виявилося, тривожність стала найпоширенішою проблемою, з якою стикаються діти незалежно від віку.

Коли війна розпочинається, діти стають свідками страшних подій — раптові вибухи, які лунають за вікном, викликають паніку і тривогу. Вони шукають захисту у батьків або близьких, намагаючись зрозуміти, чи в безпеці. У цей час важливо, щоб дорослі були поряд і забезпечували емоційну підтримку, пояснюючи, що вони не самі й що ситуація під контролем. Однак, навіть заспокійливі слова можуть не сприйматися так, як хотілося б, адже страх і тривога часто затоплюють свідомість дитини.

Я поспілкувалась з Катериною Гуріною , психологинею, яка працює у проєкті допомоги жінкам, постраждалим від насильства чи тортур під час війни "Поруч з тобою" від Елеос-Україна, тому часто стикається з наслідками стресу та пережитих травматичних подій також в дітей.

“Ми маємо враховувати вікові особливості, - зазначає психологиня. - Маленькі діти будуть реагувати відповідно до реакції дорослих: якщо батьки в стресі та розгублені, дитина це відчуває та втрачає почуття захищеності. Якщо дорослі поводяться спокійно та впевнено, то і діти значно легше переживуть стресову ситуацію, наприклад, гучні вибухи, повітряну тривогу. Старші дітки розуміють більше. Вони питають: "Чому нас обстрілюють? Нас дійсно хочуть вбити? За що? Чому?”. Дитяча психіка захищається по-своєму…”

Тривога — це одна з найпоширеніших реакцій дітей на початок війни. Вони можуть відчувати страх перед невідомим, відчувати, що їхнє життя розпадається на частини. Діти можуть ставити питання, на які дорослі не завжди можуть відповісти: "Чому це відбувається?", "Чи повернемося ми додому?".

Зовсім по-різному переживають потрясіння всі діти різного віку, але найбільша різниця в реакції спостерігається саме у підлітків. Часто вони відчувають стрес вже навіть через те, що їх насильно вирвали з сформованого оточення та звичного кола спілкування.
Для підлітків цей період може стати справжнім випробуванням, адже вік юності — це час, коли вони активно формують свою ідентичність і соціальні зв'язки. Раптова зміна середовища може призвести до почуття ізоляції, втрати контролю над власним життям і тривоги за майбутнє.

На цю тему я взяла коментар в Анни Ленчовської - психологині, виконавчої директорки Київського Освітнього Центру "Простір толерантності".

“Перше явище, яке спостерігається саме у підлітків - це, професійним мовленням, регрес, - каже експертка. - Це коли людині 17 років, а поводить вона себе на 10. Цю реакцію може викликати будь-який тригер: запах, звук або що найбільше нагадує про травматичну ситуацію, в якій дитина була, навіть якщо вона знаходиться у Швеції.”

Анна Ленчовська під час занять з підлітками. Автор: Фейсбук

У такому випадку, на думку Анни, батькам варто ставитися до підлітків так, як до маленьких дітей — це допоможе швидше поліпшити їхній стан.

Проте існує і протилежний варіант. Експертка зазначає, що підліток може раптово "подорослішати" і взяти на себе відповідальність, яка зазвичай властива дорослим у сім'ї. У таких випадках батьки можуть помітити, що їхня дитина виглядає "здоровішою за всіх", але важливо пам'ятати, що це може бути оманливим. Різка зміна в поведінці часто є ознакою травми, і на це слід звертати увагу.

Важливо зрозуміти, що стрес, який переживає дитина, не завжди свідчить про її обов’язкову травмованість. Але навіть якщо вона виглядає цілком здоровою і не проявляє ознак депресії чи інших рис, це не означає, що в її душі немає болю чи тривоги. Внутрішні переживання часто залишаються непомітними для оточення, і діти часто не можуть або не хочуть ділитися своїми емоціями.
Діти можуть проявляти стрес у різний спосіб: змінювати свою поведінку, мати емоційні сплески чи навіть відчувати фізичні симптоми, як-от головний біль або проблеми зі сном. Саме тому батькам і вихователям варто уважно стежити за будь-якими змінами в поведінці.

Розмова про свої почуття завжди була одним із найкращих способів впоратися зі складними ситуаціями, будь то конфлікт між двома людьми чи проблеми в команді. Це стає особливо важливим у новій реальності, оскільки батьки та діти часто опиняються на самоті в стресових ситуаціях.
Щоб ці розмови були справді корисними, батькам слід звернути увагу на кілька простих, але важливих моментів.
По-перше, знайти час, коли дитина почуватиметься спокійною та готовою до розмови. Це може бути під час прогулянки, за вечерею або навіть під час гри.
По-друге, важливо не тільки говорити, але й слухати. Питання на зразок "Як ти себе почуваєш?" або "Що тебе турбує?" можуть бути чудовими темами для розмови. Важливо дати дитині можливість висловлювати свої думки, не перебиваючи.

Але це стосується не лише розмов між батьками та дітьми, а й й комунікування з іншими. Дуже важливим є спілкування з однолітками та оточенням. Діти та підлітки часто відчувають потребу поділитися своїм досвідом з тими, кого вони вважають рівними собі, тому що вони розуміють один одного краще, ніж дорослі, та це може зменшити їхні страхи та занепокоєння. Розмова з друзями може допомогти їм відчути, що вони не самотні.

Свої думки з цього приводу виразила експертка Катерина Гуріна:

“Ми маємо проблему, що діткам переселенців часто важче адаптуватися, бо їх можуть не сприйняти на новому місті. Дітки, які бачили насильство, можуть мати неврологічні розлади та погано вчитися чи комунікувати. Не всі вчителі готові це враховувати, на жаль. Не всі діти готові розуміти новеньких. Якщо у новій школі буде доброзичлива атмосфера, дитина відчує підтримку.”

Катерина Гуріна. Автор: Фейсбук

Завдяки сучасним технологіям Інтернет часто стає справжнім порятунком у подібних ситуаціях. Сьогодні він надає дітям і підліткам багато можливостей знайти підтримку та спілкуватися з друзями, навіть якщо вони не можуть зустрітися особисто. Соцмережі, чати, відеоспілкування – все це дозволяє поділитися враженнями, отримати поради та навіть провести час разом навіть на відстані.
Крім того, в Інтернеті можна знайти багато корисних ресурсів, які допоможуть впоратися зі стресом. Вебінари, онлайн-курси та консультації психологів доступні кожному. Діти можуть навчитися технік релаксації, медитації чи арттерапії – усе це може допомогти у важкі часи.

Проте спілкування онлайн має бути не лише корисним, а й безпечним, щоб діти почувалися комфортно і захищено.

“Навіть, наприклад, у Києві, є безліч факторів, які перешкоджають живому спілкуванню. Тому це нормально, що, у підлітків особливо, гаджети - це єдиний варіант відпочити. І часто навіть на сторінках Instagram можна зустріти ті чи інші дописи, пов’язані з війною в медіа - і це також абсолютна норма. Але медіаграмотність в цьому сенсі грає дуже важливу роль, тому є приклади, які показують, що до 12 років обов’язково має бути програма батьківського контролю, котра буде регулювати час використання телефону. В нашому житті - це така ж частина інформаційної “гігієни”, як і чистка зубів або миття рук”, - виражає свою думку психологиня Анна Ленчовська .

Найважливіше, щоб діти будь-якого віку розуміли: їм не потрібно постійно бути в курсі новин про війну. Вони повинні знати, що завжди поруч є відповідальні дорослі, які здатні впоратися з ситуацією і забезпечити їхню безпеку.

Якщо казати про практичні методики, за результатами опитування я дізналася, що найчастіше батьки звертаються за допомогою до груп підтримки. Для дітей у ці групи входять різні види терапії, такі як арттерапія і кібукі-терапія. Арттерапія дозволяє дітям виражати свої емоції через малювання, ліплення та інші види мистецтва, що допомагає їм заспокоїтися. А кібукі-терапія використовує м’які іграшки, які стають «співрозмовниками» для дітей. Це дає можливість дітям ділитися своїми переживаннями в комфортній обставині, що зменшує їхню тривогу.

Крім того, групи підтримки допомагають батькам обмінюватися досвідом, вчитися нових методів виховання та отримувати підтримку від інших. Такі спільноти стають важливим ресурсом, де також й батьки можуть відчути, що не самотні у своїх переживаннях, і отримати корисні поради від тих, хто постає перед подібними труднощами.

Колективні заняття допомагають дітям стати спокійнішими. Автор: People in Need

Бути дитиною під час війни — це складний і болісний досвід. Забезпечення психологічної підтримки, емоційної безпеки та доступу до ресурсів може допомогти їм подолати труднощі. Важливо підтримувати один одного, особливо тих, хто не може захистити себе сам.

“Дитині допомагає пережити усі ці жахи війни любов близьких людей — це найбільш цілющі ліки,” - підліткова психологиня з Кропивницького Інга Кузнєцова для Суспільного.

Якщо залишити дитину чи підлітка на самоті з пережитим стресом, це може призвести до серйозних наслідків. Без підтримки діти можуть розвинути тривожні розлади, депресію та інші психологічні проблеми. Вони можуть почати відчувати себе ізольованими й нещасними, що ускладнить їхнє навчання та соціалізацію.

А це, в свою чергу, може вплинути на їхню здатність заводити нові знайомства та адаптуватися до змін у житті. Тому важливо пам’ятати, що любов і увага дорослих — це те, що може допомогти дітям впоратися з пережитим стресом і відновити почуття безпеки, адже без цього вони ризикують втратити надію на краще.

Підтримай редакцію: переходь на головну сторінку і підтримай команду. Дякуємо, що ви з нами!

Надіслати новину: @NovakahovkaCity_bot

Херсонські