Місто без людей і без дітей не зможе вижити: історія херсонської родини, яка живе під обстрілами

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Місто без людей і без дітей не зможе вижити: історія херсонської родини, яка живе під обстрілами

14 березня 2025 р. 18:42

14 березня 2025 р. 18:42

Родина Світлани з десятирічним сином Ярославом почала відвідувати хаб допомоги родинам з дітьми (мікрорайон ХБК) з початку його роботи в червні 2024 року. Просторе і затишне приміщення в укритті з декількома кімнатами, обладнанням для розвитку та спілкування дітей і батьків, одразу стало для родини другим домом. Зараз Ярославу вже 11 років і він продовжує з радістю відвідувати хаб та різноманітні активності.

Світлана впевнено сказала на початку нашого інтерв’ю: «Лише завдяки цьому хабу, моїм давнім подругам і новим, з якими я здружилася в хабі та навіть по дорозі до нього – ми і досі залишаємось в Херсоні, в нашому рідному місті, яке для нас найкраще в світі. Ми так чекали на відкриття хабу в нашому мікрорайоні, і він дійсно став порятунком. Якби не такі місця, то сімей з дітьми тут би не залишилось, а місто без людей і без дітей не зможе вижити».

По дорозі до хабу

Світлана додає нові деталі до портрету незламних херсонців: «Зовсім чужі люди, що живуть в багатоповерхових будинках та інколи сидять на лавочках біля під’їздів, по дорозі від нашого дому до хабу, помітили наші з сином щоденні перебіжки і познайомились з нами. Тепер ми кожного разу вітаємось і отримали від нових знайомих коди їхніх під’їздів, щоб ми могли у разі обстрілу відчинити двері і сховатися у під’їзді, перечекати небезпечний час».

По дорозі до хабу Світлана познайомилась з жінкою, яка кожного дня підмітає вулиці, працює над чистотою міста. Світлана в захваті від неї і переживає, як вона не боїться? А жінка відповідає, що вона просто виконує свою роботу, робить свою справу на своєму місці, як і кожен херсонець в цьому прифронтовому місті.

Що Ярослав отримує для повноцінного життя завдяки хабу?

Коли вона помітила тривожні прояви у Ярослава, то працювала з ним індивідуально і навчила його використовувати техніки релаксу та впевненості в собі – в результаті у хлопця зникло напруження і з’явилося відчуття комфорту. Ярослав полюбляє грати в психологічні асоціативні ігри на основі метафоричних карток для розвитку образного мислення.

І тренерка з гімнастики, і вчителька музики, і бібліотекарі приходять до хабу із творчими заняттями раз на тиждень, згідно графіку, на волонтерських засадах. Таким чином, для Ярослава хаб стає не просто простором для дружніх стосунків та спілкування, але і періодично перетворюється на бібліотеку, гімнастичну залу, музичну школу, образотворчу студію чи кінотеатр.

Анжела – адміністраторка та ведуча творчих майстер-класів працює в хабі у цих двох напрямках. Про Ярослава вона розповідає, що він разом з мамою завжди доводять до кінця кожну творчу поробку, хлопець ніколи не кидає роботу незавершеною, сам пропонує свою допомогу у прибиранні приміщень хабу після занять.

«Він добрий і активний, дисциплінований та дружній», – каже Анжела.

На майстер-класах Ярослав разом з іншими дітьми роблять об’ємні квіти, аплікації, фігурки з синельного дроту, розмальовують гіпсові статуетки, складають малюнки з магнітів та багато іншого. А в цей час мами відпочивають в окремій кімнаті, за чаюванням та душевними бесідами, бо дорослим теж необхідне живе спілкування, бути поруч та бачити обличчя і посмішки нових подруг, необхідна можливість висловитисьпослухати історії та поради інших родин.

Світлана вдячна програмі кейс-менеджменту,

Світлана називає хаб «нашим порятунком»: «Інколи вдома немає ані світла, ані інтернету, ані опалення, тоді Ярослав залишається в хабі після занять і виконує ту всі свої шкільні домашні завдання, – додає Світлана.

Вона щиро підсумовує: «Всі працівниці хабу – золоті дівчата, без них нам кінець. Це наше життя і наша психологічна підтримка. Ми тримаємось в Херсоні лише завдяки хабу, дитяча усмішка Ярослава тримається на цьому хабі. Я спостерігаю, наскільки моя дитина змінилася: він радіє, що є спілкування і справжні друзі, що можна жити в рідному місті і не сидіти вдома, а виходити в цей чудовий безпечний простір».

Маленька історія родини на війні

Світлана згадує найщасливіший день життя: «11.11.22 у всьому місті не було світла, води, телефонного зв’язку, інтернету та тепла.

Ми ходили з баклажками до заводу по воду, і стоячи в черзі, побачили першу машину з українським прапором і гаслом «Слава Україні!» і потім зрозуміли, що Херсон звільнили! Вперше за дев’ять місяців ми спали спокійно, розуміючи, що гуркіт бронемашин на вулицях міста – це наші воїни. Життя розділилось на до і після: в душі все змінилося, ми змогли нарешті вільно дихати. Ми козацького роду і будемо жити лише у вільній Україні».

Громадська організація “Успішна жінка” у співпраці з ЮНІСЕФ та за підтримки Європейського Союзу реалізує проєкт “Надання психосоціальної підтримки та кейс-менеджмент родин з дітьми у Херсонській області, які постраждали внаслідок війни” у форматі хабів, впроваджуючи інтегровану модель психосоціальних послуг.

Авторка – Галина Бахматова.