Як відомий політолог Володимир Бондаренко українізовував Бориса Єльцина

15 червня 2025 р. 18:37

15 червня 2025 р. 18:37

У РФ уже четвертий день підряд відзначають так званий "День Росії". Саме цього дня 1990 року прийнята Декларація про державний суверенітет РРФСР. Це сталося під проводом Бориса Єльцина, якого перший з'їзд народних депутатів РФ обрав головою Верховної Ради РРФСР буквально за два тижні до цього. Ну а в грудні 1991-го Єльцин став президентом РФ. Єльцинську добу в новітній російській історії пов'язують із розвитком демократичних інституцій і вільних ЗМІ. Тобто, Борис Миколайович практично був творцем демократичної Росії. Але сьогодні в РФ його практично не згадують, бо в Кремлі сидить хунта, яка узурпувала владу і знищила будь-які паростки демократії.

Українська команда в штабі Єльцина

Серед афористичних висловлювань колишнього президента Росії Єльцина було одне, яке сьогодні немислиме, й воно звучало так: «Ти прокинувся і маєш подумати, що ти зробив для України». Можливо, у ньому й пробивався іронічний підтекст, що резонував по-різному, але головним залишалося ключове нагадування про Україну.

Мало хто знає, хто виплекав цей вислів в голові тодішнього очільника Кремля. Це був відомий політолог і журналіст Володимир Бондаренко , з яким довелося попрацювати в компанії під час других виборів російського президента у 1996 році.

Тоді в нашій «бригаді» були відомі постаті в Україні: Василь Сергієнко , який став Героєм Небесної Сотні, військовий моряк у відставці, художник і письменник Валерій Орел і один із нас, авторів. Чудова була компанія, справжня «могуча кучка», яка вірила, що змінить Росію, коли вона обере Бориса Єльцина.

Скільки дискусій, нерідко дуже провокативних, тоді довелося пережити, коли «масковськіє паліттехолухі» спеціально заводили суперечки на історичні теми стосовно «величія росії».

Ми завжди сміливо їм суперечили, бо добре знали, що Володя Бондаренко був боксером, але до рукоприкладства тоді так і не дійшло, бо він урезонював їх розумом. Адже рукою можна покарати одного невігласа, а от мудра думка здатна переконати багатьох.

Тож після гарного «чаювання», до якого були охочі «масковськіє межейкери», ми їх називали не тільки «палітехолухамі» а ще й так, не раз доводили, що коли Московія викрала назву Русь у Києва, то ніколи не мала того, що мала справжня Русь. Адже коли в Києві приймали королів Європи, то в Москві чекали ярлик від хана. А ще не раз нагадували, що перший саміт європейських монархів теж відбувся в Україні, причому в Луцьку.

Бувало, почувши таке, москвичі готові були до бійки, але Володя завжди знав, як їх вгамувати мудрим словом. Тож недарма на виборчих перегонах у 1996 році він доріс до цілого іміджмейкера Єльцина. В нього тоді був дуже низький рейтинг на фоні економічної й політичної кризи після силового розгону парламенту, в якому бал правили комуноїди, тож Єльцин дуже пильно дослухався до порад політтехнологів. Й відразу сприйняв ідею Бондаренка про відродження сімейних цінностей й пораду провідати могилу батька Єльцина, яка була в Єкатеринбурзі.

Окрім відродження сімейних цінностей Єльцин не відкинув і пропозицію Бондаренка кинутися в «пляс» перед народом.

Тоді були дуже напружені передвиборчі перегони. Майже «ніздря в ніздрю» йшли Єльцин і комуноїдний Зюганов. Ми тоді всі розуміли, що перемога останнього зацементує всі демократичні паростки, які тільки почали пробиватися в Росії після розпаду Союзу. І тоді Єльцин таки переміг, хоча й з невеликим відривом у три з хвостиком відсотки.

У нас могла бути війна, як в Югославії

Тепер, з плином часу, нам дуже захотілося поговорити Володимиром Бондаренком, не як з політологом, а із побратимом, про плюси і мінуси Єльцина, адже це він ліпив із нього президента.

— Володю, от ми, озираючись в минуле, скажемо, що ми тоді все правильно робили, бо якби перемогли комуноїди, важко спрогнозувати, що було б тоді. Все ж почну з мінусів Єльцина. Плюси залишу тобі.

— Що ж, мінусуйте.А я про нашу участь розповів це ще на початку двохтисячних у своєму інтерв’ю Віктору Шлінчаку для газети «СЕГОДНЯ» «Лицарі піару можуть все. У них навіть Єльцин плясав».

— Як відомо, Єльцин очолював Росію після розпаду «совка» майже 10 років. На нашу думку, проблеми, з якими зіштовхнувся Єльцин, він і породив їх, а саме: лібералізацію цін і приватизацію за безцінь стратегічних підприємств у Росії, розквіт олігархату, зростання злочинності, розгін у прямому сенсі цього слова парламенту у 1993 році, першу чеченську війну й початок другої, дефолт 1998 року, вибухи житлових будинків у Росії у вересні 1999 року, та й з Україною були складнощі.

— Складнощі дійсно були стосовно розподілу флоту, постачання газу. Але Єльцин поважав суверенітет України, я йому не раз казав, що Україну підкупити, як Чечню, не вдасться ніколи, бо дух свободи і гени козацького роду — наш щит і меч! Тож Єльцин ніколи б не додумався твердити, як той недоісторик путін, що Україну вигадав Ленін. Єльцин у рамках сучасної ідеології не був «скрєпом».

Так, він був глибоко радянською людиною, яка хотіла прийти до влади. І прийшла. Але Єльцин готовий був розмовляти. Він не хотів зруйнувати Україну та українську державність, як цього хоче сучасний російський режим. На жаль, у сьогоднішній Росії взагалі немає проукраїнських політиків. Можливо, останнім був Борис Нємцов . Після того, як його вбили, на російській політичній арені можна поставити хрест щодо сподівань на демократичний розвиток. І ще, коли б тоді в Росії гору взяли комуноїди, у нас могла бути війна, як в Югославії, але набагато кровопролитніша й жорстокіша.

— А що можеш сказати про розгін Єльциним парламенту, який він обстріляв танками?

— Справа в тому, що в результаті того обстрілу майже ніхто не загинув. Конфлікт Єльцина як президента і парламенту виник через те, що з’їзд народних депутатів Росії, а це понад 1000 осіб, з них 87% на момент обрання – комуністи, привласнили собі право, відповідним чином змінивши Конституцію, вирішувати будь-яке питання, віднесене до відання Російської Федерації, фактично узурпувавши владу. І навіть більше, вони прагнули зупинити реформи в Росії та відсторонити Бориса Єльцина від влади, призначивши на 25 квітня 1993 року всенародний референдум.

Ми вірили, що зможемо допомогти Росії

— Володь, завжди забуваємо запитати, як тобі вдалося потрапляти в такі «каруселі», щоб працювати на виборах президентів?

— У пригоді стало моє навчання в найелітнішому виші колишнього СРСР, нинішньому військовому університеті в Москві. А там навчалися онуки перших осіб, які згодом стали політиками або президентами своїх країн. Наприклад, Сергій Лучинський, син майбутнього Президента Молдови, з яким ми товаришували разом із онуком маршала Радянського Союзу Семена Будьонного – Володею . От через подібні зв’язки і внаслідок бездоганної репутації ми й почали потрапляти до кола іноземних політичних діячів.

До речі, нашу політбригаду знову запрошують на парламентські вибори в одну із колишніх радянських республік, нині чудову незалежну країну, що підтримує Україну. І ще, тоді після нашого переможної політстратегії президентських виборів 1996 року, мене запросили долучитися до кампаній на виборах мерів у Москві й Пітері. На вибори в Татарстан, Башкортостан, Бурятію, Ставрополь, Красноярськ, Тулу. І куди тільки не запрошували до 2014-го року, коли Росія напала на Україну.

— А потім? Після всіх цих перипетій, роботи з Єльциним, як змінилося твоє ставлення до нього, до Росії? Адже те, що ми бачимо зараз, геть не схоже на те, про що ми мріяли тоді, у 96-му.

— Знаєш, тоді, у 90-х, була така надія, такий запал! Ми дійсно вірили, що зможемо допомогти Росії піти демократичним шляхом, стати нормальною, цивілізованою державою. Наївні були, чи що? Можливо. Єльцин, попри всі його недоліки, був, по суті, останньою фігурою, яка хоч якось утримувала країну від повного занурення в авторитаризм. Він був харизматичний, непередбачуваний, але мав певну внутрішню, якщо хочеш, демократичну жилку, яка дозволяла йому слухати, сперечатися, шукати компроміси. Він не був ідеалом, але давав шанс. Не нищив демократичні ЗМІ.

Найбільша його помилка, як на мене, це те, що він не зміг або не захотів створити міцні демократичні інститути, які б пережили його самого. Він був лідером, але не архітектором міцної системи. А коли він зробив той фатальний вибір, передавши владу своєму наступнику, який прийшов із надр спецслужб... Ну, ви самі бачите, до чого це призвело. Усі наші надії розбилися об реальність, яка виявилася набагато жорстокішою і цинічнішою, ніж ми могли уявити.

Росія рухається в прірву

Чи змінилося моє ставлення до Росії сьогодні? Так, безумовно. Тепер це вже не та Росія, з якою ми працювали. Це інша країна, яка сама себе загнала в пастку імперських амбіцій і ненависті. А Єльцин... Знаєте, у світлі сьогоднішніх подій його мінуси здаються вже не такими критичними. Він принаймні розумів, що таке Україна і що її суверенітет – це непорушна річ. І це вже чимало. А його фраза про «що ти зробив для України»...

Я пишаюся тим, що тоді вдалося вкласти цю думку йому в голову. Це був маленький, але дуже важливий крок у напрямку, який, на жаль, так і не став для Росії основним. Сьогоднішня Росія, занурена у свою агресивну війну, рухається в прірву, тягнучи за собою не лише власне майбутнє, а й спотворюючи історію, яку ми знали.

Повага до суверенітету, про яку колись говорив Єльцин, була повністю відкинута, замінена імперськими амбіціями та кривавою ненавистю. Ми бачимо, як країна, яка колись мала шанс на інший шлях, свідомо обрала шлях руйнування, штовхаючи себе та світ у небезпечну невизначеність. Але попри це увесь прогресивний світ стоїть з Україною, яка стала полем бою двох світів. І Україна, що бореться не лише за свою свободу, а й демократичні цінності всього світу — переможе!

Олександр ПИЛИПЕНКО, доктор історичних наук, Валентин СОБЧУК, журналіст-правозахисник

Херсонські