Окупована спадщина: "кам'яні вишиванки" Нової Каховки

23 травня 2026 р. 15:21

23 травня 2026 р. 15:21

Минулого тижня українці всього світу відзначили День вишиванки. Особливо прикметне це свято для жителів окупованих територій, які не прийняли "русскій' мір" і змушені були виїхати з рідної землі.

День Вишиванки — це наш спосіб відчути єдність, показати, що за кожним орнаментом — сучасним та відтвореним — стоїть історія, яку ми про себе розповідаємо. Стоїть спадок, набутий нині чи переданий через покоління.

Жінка з Херсона на сайті The Ukrainians Media розповідає про своє усвідомлення духовного спадку українців через вишиванки.

Родинні реліквії

Я з Херсона і, на жаль, не успадкувала скрині. Не успадкувала вишиванок, хоча маю світлини 50-х років, де вся бабусина родина вбрана у них. Мою першу вишиту сорочку мені купили: чоловічу, чорну, дещо протестну, коли мені було 17 років.

Коли ви спробуєте погуглити, попитати в музеях, пошукати у книжках про особливості вишивки Півдня, то знайдете дуже мало інформації: щось про півників, геометричні взори або брокар.

Коли ми в Zagoriy Foundation досліджували українські традиції, я зупинилася на одному показнику: 54,1% українців мають родинні реліквії, 44,8% — не мають. Але що ми називаємо цими реліквіями та спадком?

Ми, південці, його маємо. Просто він дещо інший, його не передаси у музей зі скрині, не відтвориш з голкою та ниткою. Бо він камʼяний, зроблений різцем по вологому тиньку Григорієм Довженком . І стоїть в окупованій Новій Каховці, яка пережила затоплення після підриву росіянами Каховської ГЕС, і чекає на наше повернення.

День вишиванки зі спогадами про «камʼяні вишиванки»

У травні 2021 року ми завершували культурно-експедиційний проєкт «НЕЗАЙМАНА». Мені сяйнула думка, що фінальним акордом потрібно повезти людей на рідну Херсонщину. Яке ж то було правильне рішення, я усвідомила значно пізніше, тому що це був мій останній раз вдома. До цього часу.

У цій поїздці я наново зрозуміла, що я — степовичка, і моя «херсонськість», від якої втікала, досі мене визначає. У цій подорожі була спіраль: повернутись до того, до чого маєш так багато претензій, бо добре знаєш. І сильно любиш.

"Кам'яні вишиванки" на будівлях історичної частини міста. Автор: Олександр Гунько.

Спадок можна набути, переозначити, вписати у контекст. Як це зробило «Новокаховське товариство охорони культурної спадщини» з Тетяною Євсєєвою на чолі. У 2015 році, коли вийшов закон про декомунізацію, «камʼяні вишиванки» могли знищити. Проте команда змогла їх не лише зберегти, а й зробити брендом. Вони вигадали цей термін, який переозначив монументальні рельєфи, побачивши у них український спадок, а не радянський декор.

Два Довженки в Новій Каховці

Будується Каховська ГЕС, цей процес фільмує Олександр Довженко , а інший Довженко, Григорій, — ні, не родич — прикрашає будинки орнаментами: геометричними, рослинними, тваринними. Тут тобі і дерево життя, і куманці, і пави.

Художник-бойчукіст, якому вдалося лишитись живим під час репресій, продовжив велику справу монументального мистецтва, означивши Нову Каховку як український простір. І що прикметно: він сам південець з міста Баштанка Миколаївської області.

Григорій Довженко в Новій Каховці працює над архітктурним оздобленням будівель. Автор: Архівне фото

Цим фасадам не додали українськості словом, її розгледіли під шарами фарби, яка роками закривала кольори різьблення. І після 2015 року сюди щороку приїздили волонтери, аби відновити ці візерунки.

Згідно з нашим дослідженням, День вишиванки — одне з найвпізнаваніших сучасних свят. Його вже відзначає понад половина українців. І це дуже цікаво, бо це не давня традиція, яка просто дійшла до нас без змін. Це нова традиція, яка росте на наших очах.

Ми самі вчимося святкувати: через школи, садочки, офіси, фото, флешмоби, через легку незручність, коли забув, і тиху радість взаємних усмішок на вулицях.

Тобто традиції не лише успадковують. Їх ще й створюють. Набувають. Перезапускають.

Активісти відновлюють "кам'яні вишиванки". Автор: НК ТОКС.

І кам’яні вишиванки Нової Каховки — теж про це. Їх не отримали готовими як національний символ. Їх побачили, назвали, пояснили, почали відновлювати. Довкола них з’явилися волонтери, дослідники, ті, хто приїздив, чистив, документував, сперечався з технікою, розбирався, як це зроблено, як це зберегти.

Спадщина стала дією

І наша дія сьогодні — памʼятати, фіксувати, відстоювати своє, шукати своє, знати своє.

Коли ми говоримо «кам’яні вишиванки Нової Каховки», ми не просто захоплюємось метафорою. Ми усвідомлюємо місто на нашій культурній мапі. У нашій ментальній географії. У нашій відповідальності.

Цього Дня вишиванки я думаю про вишиванку, яку не можна вдягнути. Її не видно на селфі, вона не пасує до джинсів.

Відновлені "кам'яні вишиванки" на будівлі дитсадка "Теремок". Автор: НК ТОКС.

Вона чекає на нас на будинках окупованої Нової Каховки. І живе в наших спогадах.

І якщо можемо розповісти її історію, не сприймаємо як «просто декор», знаємо, хто і що за нею стоїть, то вона зшиває нас воєдино.

Хоча Нова Каховка досі окупована — вона наша. З нашими вишиванками.

Це наш Південь.

Автори: Оксана Лихожон, Вадим Блонський.

Надіслати новину: @NovakahovkaCity_bot

Херсонські