“С чєго начінаєтся Родіна”: як Росія перетворює пам'ятники на інструмент окупаційної пропаганди

02 липня 2026 р. 05:34

02 липня 2026 р. 05:34

У тимчасово окупованому селі Рубанівка на лівобережжі Херсонської області окупаційна адміністрація відкрила пам'ятник під назвою “С чєго начінаєтся Родіна”. Зовні композиція виглядає як звичайний меморіал: діти, собака, граніт, метал та рядки з відомої радянської пісні. Однак за цією сентиментальною символікою приховується цілком конкретна політична мета — легітимізація російської окупації та нав'язування мешканцям українських територій російської ідентичності.

Пам'ятник встановлено за ініціативою окупаційної адміністрації та місцевого осередку партії “Єдина Росія”. Його автором називають військовослужбовця угруповання військ “Дніпро”, яке бере участь у бойових діях проти України. Уже цей факт демонструє справжнє призначення монумента: він є не культурним об'єктом, а елементом військово-політичної пропаганди.

Особливу увагу привертає використання пісні “С чєго начінаєтся Родіна”. У Радянському Союзі цей твір був частиною державної ідеології, виховуючи лояльність до радянської держави. Сучасна Росія активно експлуатує радянську символіку, намагаючись створити ілюзію історичної безперервності між СРСР та нинішньою російською державою. Таким чином знайомі багатьом поколінням образи використовуються як інструмент емоційного впливу, покликаний замаскувати факт незаконної окупації українських територій.

Не менш показовими є слова представниці окупаційної адміністрації про те, що Батьківщина починається “з любові до ближніх і добрих справ”. Подібна риторика різко контрастує з реальністю життя на окупованих територіях, де фіксуються незаконні затримання, примусова паспортизація, переслідування проукраїнськи налаштованих громадян, тиск на освітню систему та систематичне нав'язування російської державної ідеології. Заклики до “добра” в цьому контексті виконують роль інформаційної ширми, покликаної приховати наслідки військової окупації.

Включення до композиції російського триколора також не є випадковим художнім рішенням. Це символ політичного контролю над територією та спроба закріпити в інформаційному просторі тезу про нібито “російську” приналежність українських земель. Подібні меморіали стають частиною ширшої кампанії зі зміни культурного та історичного ландшафту окупованих регіонів.

Росія вже не перший рік використовує пам'ятники, меморіали, музеї та інші символічні об'єкти як складову інформаційної війни. Поряд із перейменуванням вулиць, демонтажем українських пам'ятників, зміною шкільних програм і масовою пропагандою вони покликані сформувати нову історичну пам'ять, у якій українська державність відсувається на другий план або повністю заперечується.

Для міжнародної спільноти такі об'єкти є не проявом культурної політики, а черговим доказом системної спроби Росії інтегрувати окуповані території у власний політичний та культурний простір всупереч нормам міжнародного права. Використання образів дітей, сім'ї та “Батьківщини” має створити позитивний емоційний фон, який покликаний відвернути увагу від головного факту: пам'ятник встановлено на території України, що перебуває під тимчасовою російською окупацією.

Саме тому подібні “культурні” ініціативи слід розглядати не як прояв турботи про історичну пам'ять, а як один із механізмів гібридної війни. Вони доповнюють військову присутність інформаційним впливом, намагаючись зробити окупацію звичною та прийнятною в очах місцевого населення. Проте жоден пам'ятник чи пропагандистський символ не здатен змінити міжнародно визнаний статус Херсонської області як невід'ємної частини України.

Херсонські