Коли віра вдягає піксель: священник з Нової Каховки служить капеланом в ЗСУ

14 жовтня 2026 р. 14:24

14 жовтня 2026 р. 14:24

Відомий в Новій Каховці священник Православної церкви України отець Миколай Шуцький став духовним наставником у морпіхів.

Його історію розповіли на сторінці 241 навчального центру Військово-Морських Сил ЗСУ в Фейсбуці.

У військових капеланів – наставників та духовних поводирів віруючих військовослужбовців, - так само, як й у військовиків інших професій, теж є свій «професійний день» - в Україні День військового капелана припадає на 12 жовтня.

241 навчальний центр Військово-Морських Сил ЗС України має свого духовного наставника – Отця Миколая.

У руках Отця Миколая немає «калаша» чи «арки», а на плечах замість важкої броні — капеланський хрест та шеврон, що став символом абсолютно іншої, невидимої боротьби. Його війна триває не за квадратні метри землі, а за серця тих, хто щодня заглядає в очі смерті.

Шлях капелана Православної церкви України —незвична історія трансформації від звичайного добровольця Територіальної оборони у перші хаотичні дні повномасштабного вторгнення до духовного архітектора тих, кого називають елітою українського війська — морської піхоти.

Страшний лютий 2022 року не залишив часу для довгих роздумів. Як і тисячі українців, майбутній капелан опинився в лавах територіальної оборони. Тоді, коли межа між цивільним життям і фронтом стерлася за лічені години, у чергах до військкоматів стояли менеджери й вчителі, програмісти та будівельники, журналісти й водії… Для багатьох із них зброя була чимось чужим, але бажання захистити свій дім переважало все. Серед всього цього цивільного ненавченого, але гіпервмотивованого воїнства були й священники.

Проте дуже швидко стало зрозуміло: фізичний захист — це лише половина справи. Поки одні вчилися тримати автомат й рити окопи, іншим потрібен був той, хто допоможе втримати внутрішній баланс, коли навколо рушиться звичний світ. Саме в окопах ТрО народилося розуміння: на фронті священик потрібен не в тиловому храмі, а поруч із бійцями, у багнюці, під обстрілами, на відстані долоні.

Справжнім викликом для Отця Миколая став перехід з добровольців тероборони до морської піхоти.

Морпіхи — особлива каста. Це люди, які свідомо йдуть у саме пекло бою: штурмують, тримають плацдарми там, де це здається неможливим, і першими заходять на територію ворога. Загартовані, суворі, але часто закриті в собі бійці. Завоювати авторитет серед таких воїнів лише завдяки духовному сану — неможливо. Його потрібно заслужити.

Капелан став для морпіхів не просто «людиною в рясі», а справжнім побратимом, який ділить із ними сухарі з «Прозорою», спить на сирій землі й не ховається під час обстрілів. Гартувати еліту — це не про читання моралей чи довгі проповіді. Це - про вміння мовчати поруч, коли боєць втратив найкращого друга, про здатність знайти слова, які повернуть волю до життя за хвилину до виходу на штурм.

«Зброї не маю, але тримаю їхні душі» - ці слова стали життєвим кредом Отця Миколая. І раніше на передовій, і зараз у навчальному центрі він не бере до рук зброї — це заборонено міжнародним гуманітарним правом та й самою суттю капеланського служіння. Його «зброя» — слово, молитва і колосальна емпатія.

«Я маю бути «контейнером» для чужого болю, страху, гніву та розпачу. Коли воїн повертається з завдання, його психіка працює на межі, - розповідає Отець Миколай. - Капелан стає тим безпечним простором, де суворий морпіх може дозволити собі бути слабким, виговоритися чи навіть поплакати. Тому що це допомагає бійцям зберегти людське в нелюдських умовах. Війна здатна випалити серце, породити всепоглинаючу ненависть, яка руйнує зсередини. Завдання капелана — трансформувати ненависть у праведний гнів і любов до своєї землі, щоб після перемоги хлопці та дівчата могли повернутися до мирного життя не зруйнованими, а сильними особистостями».

Церква Святого Миколая в Новій Каховці, де до війни служив отець Миколай. Автор: Вікімапія.

У навчальному центрі є люди з різними життєвими поглядами та віросповіданням: православні, католики, протестанти, мусульмани та атеїсти. Проте справжнє військове капеланство виходить далеко за межі однієї конфесії. Тут головне правило — «бути поруч».

«Я не запитує про патріархат чи релігійні догми. Якщо атеїсту перед боєм просто потрібно, щоб хтось потиснув руку і сказав: «Ти повернешся, я чекаю на тебе», — капелан буде поруч. Якщо мусульманину потрібна підтримка — він знайде потрібні слова поваги до його віри. Це служіння людині, її гідності та духу» - такі думки має Отець Миколай.

Нагадаємо, отець Миколай був настоятелем церкви Святого Миколая ПЦУ. ВОна розташована на вул. Соборній у мікрорайоні "Сокіл".

Надіслати новину: @NovakahovkaCity_bot

Херсонські