вологість:
тиск:
вітер:
Як окупанти викрали вчительку з Корсунки і катували її електрошокером
До будинку вчительки початкових класів Таміли Малищук у селі Корсунка Новокаховської громади на Херсонщині прийшли озброєні російські військові. У їхньому списку навпроти її прізвища стояла позначка “Не пішла на співпрацю”. Жінку разом із чоловіком вивезли до Нової Каховки, де утримували в будівлі поліції. Там її також примусили взяти участь у псевдореферендумі.
Пані Таміла розповіла "Медійній ініціативі" про пережите в російському полоні, співпрацю колег з окупантами і долю учнів, які залишилися в окупації.
Тихий бунт у порожньому класі
До повномасштабної війни Таміла Малищук жила у звичному колі турбот першокласників Корсунської гімназії. Та окупація разом зі страхом принесла швидку поляризацію тих, хто ще вчора вітався у коридорах. Директорка школи Світлана Дук від самого початку виявила неабияке зацікавлення в переході закладу на “російські стандарти”. Діяла, як згадує пані Таміла, методично й упевнено, ніби знала, що колектив готовий схилити голови.
Колаборантка Світлана Дук.
Перші тривожні дзвіночки пролунали ще в березні 2022-го, коли Малищук прийшла до школи, аби роздати батькам друковані зошити для навчання онлайн. Тоді одна з матерів, яка палко чекала на “новий порядок”, із викликом заявила, що не боїться, якщо дітей посадять в автобуси й кудись вивезуть. Пані Тамілу ця легковажність жахала: “Я таку відповідальність на себе брати не буду”.
Того ж дня відбулася тиха, але вирішальна дуель поглядів. У шкільній приймальні, вішаючи ключ на гачок у шафку для кабінетних ключів, Малищук опинилася спиною до директорки: “Ну що скажеш, Таміло Володимирівно?” – запитала Дук. Вчителька розвернулася і спокійно відповіла прямо в очі: “Наші переможуть”. Чоловік удома лише похитав головою: “Ну, ти придумала, у вас же можуть бути різні “наші”.
Невдовзі зі шкільного ґанку зник український прапор. На запитання пані Таміли директорка роздратовано відрізала: “Так, зняла. Чи нам ждать, щоб приїхали і постріляли нас?” Під час літньої педради Дук уже відкрито пропонувала вчителям здавати паспорти, аби оформити російську допомогу 10 тисяч рублів. Думки колективу тоді розділилися найболючіше: технічний персонал на чолі з прибиральницею Людмилою бідкався про потребу годувати сім’ї, на що вчителька української мови твердо відповіла:
“Людо, якщо тобі без різниці, якою ганчіркою вовтузити по підлозі, то мені є різниця, я з дітьми працюю”.
Проте більшість колег поспішили додому по паспорти.
Вкрадене літо й фатальний малюнок
Літо для пані Таміли минуло під знаком тривожного затишшя й роботи на городі. Колеги таємно попереджали, що її чоловік Анатолій – у розстрільних списках окупантів, тож родина намагалася зайвий раз не виходити з двору. Лише згодом вони ризикнули їздити до Нової Каховки по продукти і на ринок у Великі Копані, де продавали помідори.
Наближалося 1 вересня. Окупаційна адміністрація вимагала повернути всю шкільну техніку. Малищук, яка за програмою Нової української школи мала у кабінеті величезну плазмову панель, принтер і ноутбук, віддала телевізор активній мамі з класу на зберігання, а ноутбук тримала вдома і не бажала віддавати загарбникам. Донька благала телефоном: “Мамо, віддай їм той ноутбук, бо ти лишишся не тільки ноутбуку, а й, мабуть, життя”.
Знісши всі дані до заводських налаштувань, пані Таміла принесла ноутбук у школу. Будівля гімназії вже стояла облуплена – українську символіку поспіхом здерли, а стіни обліпили листівками “Ми с Росссий навсегда”. Та заклад так і не відкрили.
Пʼятнадцятого вересня о п’ятій ранку пані Таміла прокинулася від важкого гулу бетееру. Надворі ще сіріло, тільки починало розвиднюватися. Відхиливши край штори, вона побачила, як двір заповнюють озброєні російські солдати, перелазячи через замкнену хвіртку. Жінка встигла сховати основний телефон, а старий розбитий поклала на видноті. Утім обдурити досвідчених окупантів не вдалося.
Росгвардієць із позивним “Амбал” відкинув розбитий телефон:
“Что ты мне втюхиваешь? Если сейчас найду, тебе не поздоровится”. Поки Таміла діставала справний телефон, вона гарячково намагалася видалити Telegram, утім “Амбал” вихопив телефон із рук: “ы смотри, с*ка. Она еще телегу хотела удалить”.
Росіяни прийшли зі списком, де навпроти прізвища Таміли Малищук стояла лаконічна позначка: “Первый пункт – не пошла на сотрудничество”.
За кілька днів до цього подруга попросила Тамілу сфотографувати або намалювати окупаційну переправу у плавнях. Чоловік Анатолій категорично відмовлявся: “Я схему не малюватиму”. Але дружина благала, оскільки військова техніка йшла нескінченним потоком. Зрештою Анатолій накидав карту: Корсунка, міст, річка Кам’яниха, лиман і сама переправа. Щоб відправити фото, пані Тамілі довелося лізти на високу драбину під самісінький дах горища, де ледь пробивався мобільний сигнал. Подруга видалила повідомлення за 30 секунд і просила очистити телефон, утім Таміла не зробила цього – сподівалася, що окупанти оминуть їхній дім.
Два невидалені знімки у галереї вирішили долю родини.
“Мы думали, его заберем [мужа], сюда поселим солдат, и ты будешь им жрать варить. Но теперь ты едешь с нам”, – оголосив “Амбал”.
Жовто-блакитний костюм
Росіяни влаштували у будинку погром. Знайшовши військовий квиток сина з позначкою “Снайпер” і квиток Анатолія (“Розвідник”), вони почали жорстоко бити чоловіка. Особливу лють спричиняла патріотична символіка.
У шафі окупанти знайшли подарунок чоловікові від друга з Миколаєва – спортивний костюм української збірної із синіми штанами та жовтою курткою з тризубом. Із диким задоволенням “Амбал” наказав Тамілі: “Вот в этом ты и поедешь”, вирішивши, що то її костюм. Жінці довелося одягатися під наглядом шести озброєних чоловіків.
Перед виходом “Амбал” схопився за електрошокер, приставив його до живота Таміли й почав вести вниз. М’язи скручувало від пекучого болю, але жінка терпіла. Коли розряд дійшов до кісточки на нозі, вона закричала, благаючи зупинитися:
– Не надо, не надо! – плакала вчителька.
– Что не нпдо? Надо! – цинічно реготав кат. Після цього “Амбал” схопив змучену жінку за плечі й силою змусив дивитися в камеру: – Улыбайся, я тебе сказал, улыбайся! Сейчас будем делать селфи.
Тим часом один із солдатів, бурят, увімкнув на телефоні “Червону калину” і почав кривлятися і танцювати посеред кімнати, пропонуючи Тамілі танцювати з ним, мовляв, знає, що вона полюбляє українські пісні.
Поки одні солдати знущалися з господарів, інші вигрібали майно. Вони виносили все: гідрокостюми, ласти, бінокль, карту області, мікрохвильовку, телевізор і навіть килимову доріжку. На кухні окупанти знайшли великий пиріг із грушами, який господиня спекла напередодні. Солдати запихалися ним на очах у знесиленої жінки, яка просила дати хоча б ковток води.
Перед виходом їй зв’язали руки пластиковою стяжкою, на голову натягнули снуд і обмотали його скотчем, після чого кинули до бетеера.
Камери паспортного столу
Жінку привезли до будівлі Каховського районного відділу поліції на Дніпровському проспекті в Новій Каховці. Коли вивели на подвір’я, вона почула, як чергові поліцейські-колаборанти жваво обговорювали її автомобіль Рено Меган, що став трофеєм “Артіста”: “Це твій трофей? – Так. – Бензин чи дизель? – Дизель”.
“Артіст” затягнув жінку до кабінету й кинув черговому коротку вказівку для оформлення документів: “Корегувальниця вогню”. Після цього інший поліцейський грубо зірвав снуд із голови Таміли разом із жмутом волосся.
Жінку кинули до кімнати колишнього паспортного столу, де вже утримували інших цивільних. Там у неї почалася істерика. Інші бранки кинулися допомагати, напоїли гарячим чаєм, принесли шматок мила і змінний одяг.
Каховський районний відділ поліції, де окупанти влаштували катівні.
Спати доводилося на ящиках з-під бананів або на спинці старого дивана, яку принесли з сусідньої будівлі спортзалу. Під змерзлі ноги пані Таміла підкладала чоловічу флісову кофту, яка залишилася від когось із попередніх полонених. Щодня окупанти влаштовували знущальні ранкові і вечірні переклички, називали їх “переписом населення”, навмисно приходячи о десятій вечора, коли жінки вже засинали. Солдати виявляли дивовижну тупість: попри те що в камерах було близько 15 людей, вони щоразу плутали імена, прізвища і номери камер.
Найжахливішими були ночі. Одну з бранок, яка мала медичну освіту, окупанти примусово залучили як медика. О другій годині ночі її могли викликати до підвалу, де утримували чоловіків, щоб вона приводила їх до тями, зашивала чи колола антибіотики тим, кого забивали майже до смерті. Росіяни використовували бранку, аби не викликати швидку допомогу й приховувати сліди катувань. Саме через неї Таміла намагалася дізнатися хоч щось про чоловіка Анатолія, якого, як з’ясувалося, тримали в іншому підвалі.
Референдум під дулом і дивовижне визволення
27 вересня 2022 року росіяни влаштували шоу під назвою “референдум”. Наглядач Олександр Крамаренко вишикував жінок по двоє і наказав: “Пєсню запєвай!” Жінки йшли мовчки, похнюпивши голови, повз озброєних солдатів до центрального входу поліції. У кімнаті за столом сиділи члени комісії. У Таміли Малищук від приниження і страху перед очима все пливло. Вона гарячково намагалася розгледіти, де поставити галочку, щоб не накликати нову хвилю катувань, і зрештою проголосувала за “Єдину Росію”.
Того ж дня здоров’я жінки остаточно здало – тиск підскочив до критичних 170. Її співкамерка ризикнула й випросила в охорони дозвіл викликати цивільну швидку. Фельдшер, який приїхав, наполіг на госпіталізації. Після тривалих погоджень Крамаренко дозволив забрати вчительку до лікарні, але з однієї умовою:
“Когда вас выпишут, вы придете в полицию, напишете расписку, что претензий к нам нет, и будете свободны”.
Коли Тамілу привезли у лікарню Нової Каховки, медсестри перешіптувались: “Із підвалу привезли”. Відчинивши двері третьої палати, Таміла заніміла від подиву – на ліжку під крапельницею лежала її власна мама, яку після викрадення доньки госпіталізували через важкий стрес.
За чотири дні на порозі палати з’явився й Анатолій – жовтий мов лимон. Перше, що він зробив попросив води – миттєво випив півторалітрову пляшку води. Його відпустили після того, як у підвалі поліції до смерті закатували українського спецпризначенця, що спричинило приїзд московської комісії і поспішне звільнення безпідставно утримуваних цивільних.
Зруйнований дім і “поламані” діти
Повернувшись додому, Малищуки застали пустку. Окупанти розграбували все майно. Навпроти, через дорогу, вже заселилися російські військові. Один із них, казах на ім’я Льоха, таємно передав через сусіда попередження: “Передай Толику, пусть убегает. Его заберут по второму кругу, на этот раз он уже не выйдет”.
За дві години родина зібрала мінімум речей, кинувши у машину маленьку каструльку, ковдру, ложку, й рушила через Василівку на підконтрольну Україні територію.
Таміла ы Анатолій Малищук.
Сьогодні Таміла Володимирівна живе у Миколаєві, та її вчительське серце досі болить за дітей, які залишилися в окупації. Вона згадує, як перед самою війною першокласниця бігала по класу з лялькою і кричала “Ро-сі-я!”, наслухавшись дорослих удома. Згадує й іншу свою ученицю, тиху дівчинку, яка проживає разом із своїми батьками в окупації і яка на відео тепер у пілотці з краваткою з гордістю декламує російські патріотичні вірші.
“Я в це не вірю, що дітей можна швидко повернути чи “перепрошити” назад , – із гіркотою підсумовує Таміла Володимирівна. – Це все йде із сім’ї. Оці діти, які в мене вчилися, яким зараз по 20 років, виїхали й прославляють Росію. На виховних годинах я їм розказувала правду, вони все бачили, але слухали те, що говорили вдома батьки. Тут треба працювати передусім із батьками. Та попри весь цей біль, я залишаюся в професії — бо наші діти мають знати, хто ми є, за що вистояли й чому наші обов’язково переможуть».
Таміла Володимирівна не зламалася: вона й далі навчає дітей, передаючи їм не лише знання з підручників, а й ту тиху, незламну любов до України, яку не здатні випалити жодні підвали.
Автор: Станіслав Мирощниченко.
Надіслати новину: @NovakahovkaCity_bot
Джерело: novakahovka.city
Новини рубріки
18 листопада: День сержанта Збройних Сил України та інші свята, події, дати, народні прикмети
18 листопада 2026 р. 06:00
Спомин про найріднішу людину: два роки як відійшла у Засвіти Гладун Людмила Миколаївна
18 листопада 2026 р. 06:00
На Херсонщині через російські обстріли загинув комунальник, поранено місцевих жителів
18 листопада 2026 р. 00:34