Історія власників Сатанова: бої проти росії та політичні виклики

24 липня 2024 р. 21:02

24 липня 2024 р. 21:02

Історія князів власників Сатанова

У першій половині XVII ст. (до 1783 р.) маєток Сатанів — одне з найстаріших міст на Поділлі належав родині князів Четвертинських. Того року донька князя Августа Олександра Четвертинського Єлізавета передала як посаг маєток Сатанів дочці Олександрі Станіславі Потоцькій. А від неї Сатанів дістався її дочці графині Наталії Потоцькій (1810-1830 рр.), дочці сестри короля Польщі Станіслава Августа Понятовського. 14 травня 1829 р. вона вийшла заміж за князя Романа Адама Сангушка (1801-1881 рр.) і внесла маєток Сатанів, як посаг до володінь роду князів Сангушків, резиденція яких розміщалась у Славуті.

Князі Сангушки – чи не найменш відома аристократична сім’я тих часів, яка проте зуміла не лише пережити десятки воєн і революцій, а й зберегти своїх нащадків. Фото: galinfo.com.ua

З кінця XVIII ст. посилена увага царського уряду до родини князів Сангушків, що жили на Волині, була не випадковою. Батько Романа Сангушка князь Євстафій Еразм Сангушко народився 22.10.1768 р. Ще у дитячому віці він був направлений здобувати військову освіту у Варшаву, закінчив навчання у Страсбурзі і в 15 років вступив на військову службу у французьку армію. Після 2-х років служби князь Євстафій Еразм Сангушко повернувся на батьківщину і поступив на службу у польське військо, у 1789 р. отримав звання ротмістер, а згодом — майора кавалерії народової.

Висока нагорода

У 1791-1792 рр. князь Євстафій Сангушко взяв активну участь у боях під час польської військової кампанії проти російських військ. Він відзначився у битві під селом Жилинці Шепетівського району 18.06.1792 р., за що був ушанований одним з перших нової військової нагороди Польщі — ордена Золотий хрест «Вертуті Мілітарі». Тоді під час бою у кількох його фільваркових маєтках засіли російські солдати, польські солдати не могли їх звідти вибити. В цей критичний момент бою князь Євстафій крикнув до командира ділянки: «Генерале, це моє село, накажи його спалити» . Після цього російський підрозділ був розгромлений.

Кн. Євстахій Еразм Сан­гуш­ко. Фото: rurik.hostenko.com Автор: Йозеф Грасси

До слова, близько 2010 р. на честь цієї перемоги польська громадськість Хмельниччини помилково встановила пам’ятник не біля с. Жилинці, а біля с. Зеленці Старокостянтинівського району.

У 1792 р. Волинь була окупована Росією і виникла загроза конфіскації маєтків родини Сангушків за службу князя у польському війську. Щоб зберегти свої маєтки, князь Євстафій Сангушко змушений був побувати на аудієнції в російської імператриці Катерини II. На знак своєї приязні до князя імператриця не тільки не конфіскувала маєтки, але й подарувала йому білого коня і призначила командувачем Тамбовського драгунського полку у звані генерал-майор.

Як тільки у 1794 р. почалося нове повстання поляків проти Росії, князь Євстафій подав рапорт про відставку на ім’я імператриці, приєднався до повстанців і був призначений командиром їхньої дивізії. У битві з пруським військом під Щекоцинами князь Євстафій Сангушко врятував життя керівнику повстанців Тадеушу Костюшку, вирвавши його з рук пруських гусарів та віддавши йому свого коня.

Євстафій Еразм Сангушко в мундирі національної кавалерії (1794) — картина, створена 1871 року польським живописцем Юліушем Коссаком. Фото: app.fta.art

Поразка та арешт

За участь у повстанні він був засуджений до страти, яку замінили на домашній арешт. Після поразки повстання князю Євстафію Сангушку було запропоновано служити в російській армії, від чого він відмовився. Проживав князь безвиїзно у Славуті, поновлений у правах і володіннях імператором Павлом I, після одруження сім’я поселилася в с. Антоніни.

Чергова битва та її наслідки

Наприкінці 1811 р. князь Євстафій Сангушко вступив в армію Наполеона Бонапарта, взяв активну участь у війні з Росією. Весь похід 1812 р. він служив при головній квартирі французької армії у чині генерал-ад’ютанта при Наполеоні, а з грудня 1812 р. був головнокомандувачем польської армії у складі армії Наполеона. Князь брав участь у боях під Смоленськом, Можайським, Бородіно.

Про свою участь у війні 1812 р. князь Євстафій Сангушко написав спогади, в яких засуджував багато дій Наполеона та його прибічників. За участь у бойових діях князь нагороджений Великим Хрестом ордена Почесного Легіону та отримав звання генерала дивізії війська польського.

Наполеонівські війни. Фото: history-maps.com

За зраду присяги російському імператору царським урядом 12.12.1812 р. накладено секвестр на майно князя Євстафія Сангушка. Як тільки відступальна французька армія ввійшла на територію Німеччини, князь Євстафій Сангушко подав у відставку і виїхав до Галичини, де діждався помилування від імператора Олександра I, йому також поновлено княжий титул і військове звання генерал-майор. Після цього князь повернувся в Славуту і зайнявся господарськими справами у своїх маєтках на Волині.

Продовжив справу

Активну участь у повстанні поляків у 1830 р. взяв син князя Євстафія князь Роман Адам Сангушко (1801-1881 рр.), який був старшим сином князя Євстафія і Клементини з Четвертийських. Він дитинство провів за кордоном, навчався у Берлінському університеті. На вимогу царя Олександра I князь Роман Сангушко змушений був у 1820 р. вступити на військову службу юнкером Кавалергардського полку. Після 3-х років служби у званні корнета він вийшов у відставку по хворобі. Лікувався і жив у Європі.

Роман Адам Санґушко.

Наталія Потоцька.

14.05.1829 р. князь Роман Адам Сангушко одружився у Відні з дочкою сестри короля Польщі Станіслава Августа Понятовського, графинею Наталією Потоцькою (1810-1830 рр.), яка була власницею Сатанова і внесла як посаг маєток Сатанів у власність князя Романа Сангушка. 17.11.1830 р., через 4 дні після народження дочки Марії Клементини Сангушко (1830-1903 рр.), княгиня Наталія померла.

29.11.1830 р. у Варшаві розпочалося чергове польське повстання, яке охопило і Правобережну Україну. Щоб взяти участь у повстанні князь Роман Сангушко під іменем Станіслава Любомирського разом із братом князем Владиславом Ієронімом Сангушком (1803-1870 рр.) нелегально добрались зі Славути до Варшави. Як відомих магнатів, обох братів в чині капітанів призначили ад’ютантами вождя повстанців генерала Яна Скшинецького. За участь в боях князь Роман Сангушко нагороджений Золотим Хрестом «Віртуті Мілітарі».

Взятий у полон зі зброєю в руках

Під час доставлення наказу повстанському загону князь Роман Сангушко був затриманий російськими козаками. Взятий у полон зі зброєю в руках, він піддався суду за зраду присяги імператору. На суді на запитання, як він оцінює свою участь у повстанні, князь Роман Сангушко заявив, що потрапив до повстанців «з переконанням». Цей мужній вчинок був причиною надто суворого вироку суду: довічна висилка у Тобольськ, конфіскація майна і права володіння маєтками на Волині, втрата дворянства, позбавлення військового звання. На вироку російський цар Олександр I власноручно дописав: «втрата княжого титулу». Вислів «З переконанням» став девізом князя, його карбували на особистих печатках шанувальники, князя знали у Європі під прізвиськом «Сибіряк».

Перебуваючи на засланні, 16.04.1832 р. Роман Сангушко подав рапорт з проханням зачислити його рядовим у Сибірський лінійний батальйон, а 22.10.1832 р., теж за власним проханням, переведено його рядовим на Кавказ, де точилися військові дії. За особистою вказівкою царя рядового Сангушка призначили «у той батальйон, який більше інших був у військових діях проти горців».

Вся кавказька служба Романа складалася з безперервних походів і бойових сутичок. Тоді у чинній армії на Кавказі служило багато учасників польського повстання та декабристів. У своїх спогадах один з російських офіцерів відмічав, що «Сангушко – заклятий поляк, який цурався спілкуван ня з російськими офіцерами, і що поляки між собою завжди говорили французькою мовою...».

За відзнаку в бою у вересні 1835 р. Роману Сангушку присвоїли звання унтер-офіцера, а через 2 роки указом царя він переведений у прапорщики. Був двічі поранений, у 1840 р. отримав звання підпоручика. У квітні 1841 р. Романа Сангушка звільнено з військової служби з дозволом жити у Москві без права виїзду.

Повернення

У березні 1845 р. він повернувся на Волинь і став просити відставки за станом здоров’я, адже внаслідок падіння з коня у Москві він повністю втратив слух. Царським указом від 13.05.1847 р. Роман Сангушко звільнений зі служби по хворобі без права володіння маєтками батька.

Його батько князь Євстафій Еразм Сангушко, дивізійний генерал російської армії, генерал-ад'ютант французької армії, генерал дивізії війська польського, воєвода Волинський, пан на Тарнові, Славуті, Антонінах, Білогородці, Корниці, Шепетівці, Сатанові помер 06.12.1844 р. Цього дня він сказав своєму другу Марцелю Любомирському «Смерті я не боюся. А якщо мені чогось жаль, то це того, що уже москалів бити не буду».

Нова власниця маєтку

Євстахій Санґушко з дружиною Клементиною, онукою Марією і карликом «паном Якубцем». 1837 Автор: P. Pizzala

Власницею маєтків родини Сангушків стала неповнолітня Марія Клементина Сангушко, адже її батько Роман був позбавлений права володіння, а його брат Владислав Ієронім Сангушко після поразки повстання повернувся в Галичину і був інтернований австрійською владою, чим уник російського полону.

Він у 1851-1869 рр. обирався депутатом Галицького сейму, був прихильником дружби поляків і русинів (українців). У 1869 р., виступаючи у сеймі, князь критикував представників польської шляхти: «Даремно Хмельницький пролив ріки крові, даремно Гонта влаштував уманську різню (1768 р.), даремно Польща була розділена (1793, 1797 рр.), а ми ще і далі не можемо викинути зі своєї голови помилкове твердження, що русинів немає і що лиш ми можемо для них встановити порядок» .

Щоб не згас в історії рід Сангушків, згідно з заповітом князя Євстафія Сангушка, княжна Марія Сангушко після свого одруження мала передати володіння Сангушків на Волині своєму двоюрідному брату, сину князя Владислава Сангушка князю Роману Даміану Сангушку. З дня народження до досягнення повноліття княжна Марія виховувалась у сім’ї свого діда князя Євстафія Сангушка. Княжна Марія відзначалась своєю вродою.

Під час перебування у Франції з бабусею княгинею Клементиною Сангушко княжну Марію побачив президент Франції, племінник Наполеона I Бонапарт III та запропонував руку та серце, на що бабуся заявила: «Як він посмів підняти очі на Марію?».

18.03.1851 р. княжна Марія Сангушко вийшла заміж за князя Альфреда Потоцького (1817-1899 рр.) і передала князю Роману Даміану Євстафію Павлу Сангушку помістя на Волині, залишивши за собою Шепетівку, Антоніни та Сатанів.

Марія Клементина Потоцька. Фото: Stanisław Tarnowski "Matejko", 1897

Історія князя

Князь Роман Даміан Сангушко (1832-1917 рр.) дитинство і юність провів у Галіції, вивчав у Сорбонні фізику. Щоб мати право на спадкоємність, князь поступив на службу в російську армію, прийняв російське підданство. Згодом через хворобу залишив військову службу і був направлений військовим аташе у Неаполь. Остаточно звільнився з військової служби у 1862 р. і, поселившись на Волині у 1864 р., зайнявся господарською діяльністю.

У 1882 р. князю Роману Сангушку належало 71244 га орної землі та 42757 га лісів, чимало підприємств, в т. ч. заснований ще у 1795 р. конезавод з розведення коней англо-арабської породи. На 01.07.1899 р. чисельність Славутського конезаводу становила 2435 коней, з них 308 - племінних. Табуни коней утримувались на Волині, Поділлі та на Черкащині. Згодом залишилось тільки два табуни, які знаходились у с. Христівці на Білогір’ї та у Сатанові.

У 1863 р. відбулося чергове повстання польських магнатів на Волині, зокрема на Шепетівщині та Славутчині. Чисельний загін озброєних повстанців, що розмістився у лісі неподалік села Романіни, був нещадно розбитий російським військом. Розпочалося розслідування, чи не був причетний до повстання князь Роман Сангушко, адже повстанці зібрались на його землях, вони могли отримати коней, фураж та продукти з навколишніх панських фільварків, у повстанні могли взяти участь робітники численних заводів і фабрик князя. Виникла загроза конфіскації маєтків князя, але цього не сталось.

Польща, як самостійна держава, відродилась лише у 1920 р., через 223 роки після поділу її території між Росією, Австрією та Прусією. Сьогодні свій загарбницький досвід чужих територій Росія демонструє на Україні.

Хмельницькі