Борис ТКАЧ: “У медиків свій фронт”

26 липня 2024 р. 12:10

26 липня 2024 р. 12:10

Під час війни, звісно, не до свят. Однак ідеться про особливе свято, професійне. І кожному з нас — рідше чи частіше — доводиться мати справу з представниками цієї професії. Вони — наші порадники, наші рятівники. 27 липня Україна відзначатиме День медичного працівника.
Важливість медичної професії нині помітна як ніколи. Особливо цінні їхні зусилля з порятунку наших поранених захисників, зокрема, й безпосередньо на передовій лінії фронту. Наші медики — справжні герої.
Вони продовжують тримати свій фронт й у відносно спокійному тилу. Які виклики постали нині перед медиками нашого міста? Наскільки складніше стало працювати? Сьогодні ми ведемо про це мову з начальником управління охорони здоровʼя Хмельницької міської ради Борисом Ткачем.

— Борисе Васильовичу, як працюється нині, на третьому році російсько-української війни, медикам Хмельницької громади?
— За останні пʼять років наше суспільство дуже відчуло важливість медицини. Спочатку — під час пандемії COVID-19, тепер — під час повномасштабних бойових дій. М іський голова Олександр Симчишин весь час каже (це стосується усіх галузей), що ми мусимо працювати так, щоб наші хлопц і і дівчата на передовій були впевнені, що їхні рідні тут отримують якісні послуги й у повному обсязі. Це стосується, звісно ж, і медицини. Ми, медики, також повинні працювати так, щоб нашим захисникам не було соромно за нас, і вони знали, що за ними — надійний тил.
У медиків свій фронт. Він різний. Частина медиків воює — і як мобілізовані, і як контрактники. Тут, у тилу, теж свій фронт. До нас евакуаційними потягами прибувають поранені бійці — на доліковування, реабілітацію… Буває, що й оперуємо, бо на передовій, до прикладу, не мали змоги зробити все у повному обсязі.

— Наскільки важче нашим хірургам оперувати поранених військових?
— Оперативні втручання, що у цивільних, що у військових, практично однакові. Є, звичайно, особливості, але навички оперативно набуваються в процесі. Знаєте, існує така думка, що війна є своєрідним поштовхом для прогресу в медицині. Зʼявляються, приміром, травми, яких раніше не було, і медицина у цьому випадку розвивається.
А ще війна стала поштовхом для збільшення гуманітарної допомоги. Нам дуже багато допомогли і технікою, і медичним обладнанням — з Австрії, Німеччини, країн Балтії.

— Війна змінила медиків, Борисе Васильовичу?
— Медики, як і всі люди, різні. В одних більше емпатії. Інші впадають у депресію, можливо, професійно “вигорають”. По-різному буває. Проводимо з медпрацівниками заняття, різноманітні тренінги. Зворотний звʼязок засвідчує, що ця робота ефективна, допомагає боротися з тривогою і депресією.
У плані психічної травми, то вона, як на мене, є у всіх. Раніше міністр охорони здоровʼя Віктор Ляшко зазначав, що 80% населення України буде мати постравматичні стресові розлади. ПТСР є не лише у військових, які нині воюють чи повернулися з фронту. Ці розлади є у рідних, які чекають захисника додому. У тих, хто втратив на війні близьких . У кого перебуває у полоні або безвісти зник син чи батько… Стрес є у маленьких дітей і навіть у тих, хто нині за кордоном.

— Отже, у медиків зʼявився новий величезний пласт роботи — у плані психологічної допомоги?
— Так. Наші сімейні лікарі пройшли навчання з надання первинної психологічної допомоги. А коли бачать, що людина потребує серйознішої підтримки, скеровують її на консультації до психологів або психотерапевтів.

— Чи стало більше пацієнтів у лікувальних закладах міста, враховуючи поранених, які прибувають до нас на лікування? А чи достатня кількість медичних працівників, оскільки чимало з них виїхало, чимало мобілізовано?
— Пацієнтів побільшало, але не критично. Ми працюємо у звичному ритмі. А медичних працівників вистачає. Зокрема, заповнюємо посади тих, хто нині на фронті. До нас приїхал и медики з тимчасово окупованих територій, з зони бойових дій — усі вони працевлаштовані. Так , у міській лікарні не так давно відкрили нейрохірургічне відділення, і там працюють лікарі з Херсона. Взагалі, ми плануємо зробити це відділення абсолютно повноцінним, з власною операційною тощо. Уже змонтовано ангіограф, який готовий працювати. До речі, сподіваємося, що незабаром у міській лікарні буде апарат МРТ, послуги якого для пацієнтів будуть безоплатними. І це вирішить багато питань, адже в місті таких бюджетних апаратів поки що немає.

— Загалом у міській лікарні останнім часом сталося багато оновлень. Яким сучасним медобладнанням може нині похвалитися лікувальний заклад?
— У міській лікарні практично у кожній операційній стоїть ендоскопічна стійка, й оперувати одночасно можуть і хірурги, і гінекологи, й урологи. Це операції малоінвазивні, і хворі швидше одужують, менше ускладнень. До речі, видаляти камені з жовчних протоків з допомогою ендоскопа у нашій області можна лише у Хмельницькій міській лікарні.
В урологічному відділенні маємо літотриптер — апарат для подрібнення камінців у нирках. Мушу зауважити, це великий крок у медичній галузі в нашій області.
В ідкриття нової спеціалізованої операційної дозволить оператувати лише пацієнтів з гнійною інфекцією, що дасть змогу розʼєднати потоки так званих чистих і гнійних пацієнтів. Кожен медик знає, наскільки це важливо.

— А на первинній ланці, в сімейних амбулаторіях, теж постійно щось оновлюється?
— Звичайно. Недавно відкрилас ь амбулаторія сімейної медицини на Озерній — №18 (32 за рахунком у громаді). Облаштовуємо, ремонтуємо старі амбулаторії, у першу чергу, звертаємо увагу на села, які входять до нашої громади. У Пирогівцях та Давидківцях медичні заклади абсолютно відновили. У Бахматівцях приміщення стареньке, але ми здійснили протиаварійні ремонтні роботи, перекрили дах. У Богданівцях ремонтні роботи тривають нині, у Шаровечці плануємо розпочати найближчим часом. І в ці оновлені сільські амбулаторії регулярно виїжджають на прийоми наші фахівці.

— Нині медикам доводиться працювати у складних умовах ще й тому, що постійно відключають світло. Як вдається забезпечувати автономну роботу без електроенергії?
— Найголовніше — забезпечити електроенергією стаціонарні заклади, адже пацієнти там різного ступеню важкості. Критично необхідне живлення для апаратів штучної вентиляції леген ів . Так ось, усі наші стаціонарні заклади стовідсотково забезпечені автономними джерелами живлення і мають певний запас пального. Амбулаторні заклади теж мають автономні джерела, але менш потужні.
На дахах поліклінік №№1, 2 та 4 встановлено сонячні батареї. Це дає змогу економити кошти і хоча б частково забезпечувати себе електроенергією на випадок відключень.

— Зовсім недавно сталися приємні події і в міській дитячій лікарні, де відкрилос ь оновлене реанімаційне відділення…
— Так, нині реанімаційне відділення знаходиться на першому поверсі, адже, як виявилося, під час тривог надзвичайно важко спускати в укриття дітей-підлітків. До того ж ліфти під час повітряної тривоги не працюють. Відділення обладнане сучасним обладнанням, ще й забезпечене спеціальною системою медичних газів. Одночасно також відкрили відділення паліативної допомоги, поряд з реанімацією.
Наступним кроком, уже наприкінці цього року, буде відкриття у дитячій лікарні відділення невідкладної допомоги. У ньому проводитиметься практично весь діагностичний процес. Дитину відправлятимуть далі на лікування або ж надаватимуть необхідну допомогу тут.

— Війна вносить свої корективи у роботу кожної сфери нашого життя. Як місто дбає про реабілітацію поранених військових?
— У міській лікарні відкрито реабілітаційне відділення, де, зокрема, окрім цивільних, проходять курси реабілітації військові. Спочатку було на 30 ліжок, тепер розширили до 60. І ми зіткнулися з проблемою кадрів. Це не зовсім медичні спеціальності: не вистачає фізичних терапевтів, ерготерапевтів, фахівців з мови та мовлення. Сподіваємося, це кадрове питання вдасться вирішити.
Разом з тим місто придбало базу відпочинку в Головчинцях, де плануємо створити центр психічного здоровʼя та реабілітації ветеранів. До кінця року обіцяють завершити проєктно-кошторисну документацію. І в наступному розпочнемо реконструкцію, яка передбачає виконання в сіх вимог для перебування там ветеранів: наявність пандусів, візків, милиць тощо. Ми розбили роботу на два етапи, і за сприятливих умов першу чергу могли б запустити у другому півріччі.
Що стосується коштів, то місто само собою буде вкладати гроші. Є чимало закордонних партнерів, які готові брати участь у реконструкції. Головне, щоб уже був готовий проєкт.

— Міська стоматологічна поліклініка надає послуги учасникам бойових дій у лікуванні та протезуванні зубів. Ці послуги безкоштовні?
— Раніше ми надавали ці послуги за кошти міського бюджету. Тепер такий пакет виділила Національна служба здоровʼя України. Єдине, що пацієнту не завжди вистачає тієї суми: на лікування й протезування зубів виділяється 14 тисяч гривень, бо постанова Кабміну передбачає найпростіші матеріали. Тому міська рада прийняла рішення про використання для учасників бойових дій сучасних дороговартісних матеріалів, крім дорогоцінних матеріалів. Кошти, звісно, виділятимуться з міського бюджету.

— Р озкажіть, будь ласка, про мистецьку реабілітацію поранених захисників, яку ви не так давно запровадили.
— Це наша ініціатива. Нашими співорганізаторами стали Хмельницький облмуздрамтеатр ім. Старицького та обласна філармонія. Вони виділяють певну кількість квитків на вистави чи концерти для військових, які у нас доліковуються і проходять реабілітацію. Відвідали уже кілька вистав: “Кайдаші”, “Енеїда”. У філармонії в рамках туру “Нескорені” ходили на концерт КОZAK SYSTEM, Другої ріки, Марти Липчей. Треба дуже вдумливо підбирати репертуар для наших військових. Їх, до речі, важко туди, так би мовити, витягнути, але в сі вони залишилися задоволеними. І це найголовніше.

— Борисе Васильовичу, в и завжди кажете, що лікувальні заклади працюють у звичному ритмі. Але ж хіба нині медикам не стало важче працювати?
— Звісно, стало. Однозначно важче. Незважаючи на ремонти, на нове сучасне обладнання, — все одно важче. Тут і стрес впливає, і постійний потік поранених, і пацієнтів більше складніших. Але справляються наші медики, тому я їм дуже вдячний.
І знаєте, що хочу сказати? Зараз молоді медики набагато активніші. Вони креативні, чогось хочуть по-справжньому досягти. Наприкінці 1990-х років було, до прикладу, багато таких, що казали: ми витратили багато грошей на навчання, то тепер хочемо їх “відбити”. Тоді головним було бажання заробити. А зараз, можливо, у медиків трохи зарплата зросла, тож серед молодих лікарів є багато таких, у кого горять очі, які хочуть займатися медициною, прагнуть чогось досягти.

— Напередодні вашого професійного свята що хочете побажати своїм колегам: і старшим, досвідченим і, можливо, трохи консервативнішим, й молодшим, запальним та креативним?
—Найперше, хочу подякувати усім медикам за їхню роботу, особливо важливу й складну у воєнний час. І побажати в сім здоровʼя і Перемоги!

— Дякую за розмову. Професійних здобутків нашим медикам і сили!

Розмовляла Тетяна Кірик

Хмельницькі