«Хірургія для мене — то святе». Ексклюзивне інтерв'ю із директором лікарні Олександром Кушніром

26 липня 2024 р. 19:30

26 липня 2024 р. 19:30

Інтерв'ю з директором Городоцької лікарні

«Хірургія для мене — то святе», — каже Олександр Кушнір, хірург та директор Городоцької міської багатопрофільної лікарні, яка нещодавно стала кластерним медзакладом.
Що це означає для лікарні та її пацієнтів? Як медик поєднує відповідальну роботу очільника закладу з практикою хірурга?

І яким він є за межами лікарні? Про це та інше — у нашому ексклюзивному інтерв'ю з Олександром Кушніром.

Олександр Кушнір Фото: Городок.City Автор: Наталія Попопвич

— Олександре Володимировичу, дуже часто Вас люди називають головним медиком громади. Що це означає для Вас? Як це — мати такий високий коефіцієнт довіри серед населення?

— Вважаю, що сьогодні головним медиком відчуває себе кожен лікар, який працює в нашій лікарні. З 2017 року, коли стартувала медична реформа, лікар міг приходити на роботу, приймати пацієнтів та не переживати, буде наступного місяця у нього заробітна плата чи ні. Та уже сім років лікар виконує не лише медичну роботу, він ще має її відобразити в єдиній електронній медичній системі ЕСОЗ.

Моя ж роль полягає ще й в координації роботи всіх медиків, допомозі їм розвиватися та удосконалюватися. І себе вважаю одним із лікарів, які працюють в нашому закладі, якому теж потрібно вчитися і розвиватися, водночас і виконувати адміністративні обов’язки.
До слова, не готувався бути головним лікарем. Бачив себе професіоналом у хірургії. Але так склалася доля, що очолив медзаклад. Та от чи справляюся із цією посадою, маю оцінювати не я, а мешканці громади та мої колеги.

— Тобто сьогодні медик не тільки лікує, а ще звітує?

— Все вірно. Чи це була консультація, чи прийом, оперативне втручання чи обстеження — це все має бути внесено в єдину електронну систему. І тільки після цього НСЗУ оцінює роботу медзакладу, аналізує подану інформацію і відповідно вирішує, чи певна послуга буде оплачена.
Раніше, коли я тільки почав працювати, 90% глобальної ставки лікаря компенсувалося НСЗУ. Сьогодні — це лише 60% (і з кожним роком ця ставка зменшується). Решту 40% ми маємо заробити. Тож працюємо над цим. Часто доводиться всі дані про пацієнтів вносити після роботи, на вихідні. Тобто зарплата лікарів тепер залежить від послуг, які ми надаємо та їх кількості. І кожна послуга оцінюється за певним коефіцієнтом. Поки що майже всі наші послуги враховані та оплачуються НСЗУ. Але потрібно розвиватися та розширюватися.

Пандуси у поліклініці Городоцької лікарні Фото: Городок.City Автор: Наталія Попович

— 16, та плануємо підписати ще два пакети по реабілітації. Зокрема в найближчому майбутньому плануємо відкриття реабілітаційного відділення на 20 ліжок та амбулаторну реабілітацію. Ці пакети хочемо підписати ще до кінця цього року. Попередніх 16 пакетів були підписані ще минулого року і продовжені цього. І кожен наш пакет «заробляє кошти».

— За останні роки у Городоцькій лікарні багато чого змінилося — ремонт та утеплення приміщень, нове обладнання, ліфт і навіть відділення гемодіалізу… Як це вдалося, враховуючи те, що зараз війна, а до того була пандемія?

— Йдучи на посаду директора лікарні, я презентував свою програму розвитку Городоцької лікарні на п’ять років. Це і є мій путівник. Сьогодні 90-95% тих завдань вже виконано. Як це вдалося? Бо відразу було бачення і розуміння шляху. Та надважливу роль тут має підтримка керівництва громади та депутатського корпусу. Хоча знаю, що є громади, в яких існує конфронтація між керівним корпусом міської ради та керівником медзакладу, але для нас це — не припустимо. Адже ми розуміємо, що маємо працювати на розвиток та нові можливості нашої громади. Водночас ми, як медзаклад, не зловживаємо підтримкою із місцевого бюджету, а звертаємося по кошти лише задля реалізації дійсно важливих та потужних проєктів.

Ліфт у хірургічному корпусі Городоцької міської лікарні Фото: Городок.City Автор: Наталія Попович

Звісно, можна було б піти таким простим популістичним шляхом, як роблять багато інших, і всі зароблені нами гроші від НСЗУ спрямовувати на премії та зарплати. Тобто «проїдати», а тоді через місяць-два чи рік казати, що ми вже не маємо коштів на зарплату. Ми ж вкладаємо кошти у розвиток, покращення матеріально-технічної бази (обладнання, транспорт), енергоефективність. І такі ініціативи підтримуються керівництвом громади. І це приємно, бо пам’ятаю, як існувала певна напруга серед депутатського корпусу районної ради й часто виникали питання щодо доцільності виділення коштів для нашої лікарні.

Також лікарня відчуває підтримку наших відомих земляків, таких як співзасновника компанії «Епіцентр К» Олександра Гереги та засновника компанії «Юрія Фарм» Миколи Гуменюка. Вони нас підтримують, аби ми могли надавати якісні медичні послуги на високому рівні. Тож цей симбіоз — міська влада, лікарня та меценати разом сприяють тому, що наш заклад розвивається.

Нові меблі для клініко-діагностичної та бактеріологічної лабораторії Фото: Городок.City Автор: Маріанна Шкаврон

— Ви поставили собі за мету не просто зберегти лікарню (зазначу, що більшість керівників медзакладів області зараз поставили акцент лише на такій меті, аргументуючи це реаліями війни). Ми ж є свідками того, як статус нашого медзакладу зростає. Тепер завдяки Вам наша лікарня є кластерною. Що змінилося для Вас через це?

— Цьому передувала важка робота. Адже спершу мало бути лише три кластери в області. Але знову наш симбіоз дав результат. Для мене це дуже важливо, бо, по-перше, ми зберігаємо всі наші відділення і напрямки роботи. І не тільки зберігаємо, а ще й будемо розвивати інші напрямки. По-друге, ми зможемо залучати кошти із держбюджету на закупівлю сучасного обладнання. Бо ж прагну, щоб наші люди могли отримувати якісні послуги тут, на місці, а не добиратися в обласний центр. Ми ж тут знаємо всіх своїх пацієнтів, а місцеві жителі знають кожного нашого лікаря.

— Кожен керівник дивиться трохи вперед: передбачає можливі виклики, будує плани розвитку… Поділіться своїми думками щодо стратегії розвитку лікарні?

— Бачу нашу лікарню автономним закладом. Хоча ми й маємо свої генератори, та плануємо запроваджувати альтернативні джерела електроенергії, зокрема встановлювати сонячні батареї та накопичувальну станцію. Їх наявність не тільки дасть нам можливість забезпечити наш заклад електроенергією, а й інші структури, до прикладу, Центр ПМСД, аптеки тощо. Зазначу, це не просто плани, в даному напрямку вже ведеться робота, виділена ділянка, виготовляється проєктно-кошторисна документація.

Те ж саме стосується і водопостачання — плануємо мати свою водонапірну башту. Аналогічно і щодо теплоощадження: зараз ми утеплюємо наші корпуси, адже моніторинг показав, що ми втрачаємо до 40% тепла через неутеплені приміщення.

Крім того, наші медики мають удосконалювати свою роботу, розвивати малоінвазивну хірургію та урологію, судинну хірургію. Наразі ми уже проводимо лапароскопічні операції на черевній порожнині, робимо пересадки кульшових суглобів. Та на цьому не будемо зупинятися. Тим більше, що маємо молодих медиків, які зацікавлені в освоєнні нових методик лікування.

— Не дивлячись на адміністративну посаду, ви залишаєтеся хірургом, що практикує. Розкажіть, як вдається це поєднувати та чи не думали відмовитися від проведення операцій?

— О ні! Не думав і думаю, що й не подумаю. Адже стати лікарем-хірургом я мріяв з дитинства. І зараз, ставши директором лікарні, я все одно завжди для хірургії знаходжу час. До того ж тут і моральна складова присутня — я не можу відмовити моїм пацієнтам, людям, які мені довіряють. І там, в операційній, я відпочиваю, бо займаюся улюбленою справою. Я бачу, як людина приходить із болем, а наступного дня посміхається. І це дуже приємно. До того ж, я постійно намагаюся вдосконалюватися, освоюю сучасні методики хірургії, їжджу, вчуся. Хвилює лише те, що тепер не маю можливості приділити достатньо часу самому пацієнту та його родичам. Це я можу собі дозволити або у вихідні, або у святкові дні. Тоді довше затримуюся в палаті, розмовляю із пацієнтами та їхніми рідними. Та скажу так: хірургія для мене — то святе.

— Бути лікарем — кожен день стикатися з болем інших людей. Як вдається не вигорати та залишитися чутливим до страждань тих, хто приходить по допомогу?

— Дійсно, до синдрому вигорання та синдрому хронічної втоми найбільше схильні саме медичні працівники. Ми працюємо із різними людьми. Часто вони несуть негативні енергії. Але потрібно вміти знаходити баланс між роботою, відпочинком та сім’єю. Я стараюся це все поєднувати. Так, не завжди вдається. Інколи приходжу пізно з роботи й вже й вечеряти не хочеться. Але поспілкуюся з дружиною і дещо забувається, а дещо стає простішим.

Гемодіалізне відділення Фото: Городок.City Автор: Наталія Попович

— А який ви поза медициною? Чи маєте хобі, чим займаєтеся?

— Люблю дуже спілкуватися із сином. І хоча він займається правом, а я — медициною, та в нас спільні погляди на життя. І ми завжди працюємо над собою, даючи один одному поради.
А ще я зробив вдома зону відпочинку. Посадив виноград, де працюю теж заради розвантаження. Маю домашнього улюбленця — кота-британця. Люблю читати, особливо друковані книги.
І не так давно почав відвідувати спортзал. Там я забуваю про роботу, що і є одним з елементів профілактики вигорання.

— Враховуючи те, що ми пишемо інтерв’ю напередодні Дня медичного працівника, що б Ви побажали своїм колегам?

— Ми маємо розуміти, що з кожним роком бути лікарем стає важче. Люди стають іншими, умови — жорсткішими. Тому бажаю їм з мужністю та достойністю пережити ці часи, організувати так роботу, щоб не відчувати вигорання, знаходити час на себе. І нехай той вогник любові до своєї професії в їхніх очах завжди палає.

Хмельницькі