Від шкільної парти до успішного бізнесу: історія Людмили та Дмитра Тернавських

30 жовтня 2024 р. 19:16

30 жовтня 2024 р. 19:16

Усе почалося з вікна

Пані Людмила — весела та творча жінка, яка захоплюється кулінарією. Проте вже понад 20 років вона разом із чоловіком управляє двома магазинами — «Ритуальні послуги» та «Вікна Двері».

Як розповідає городоччанка, усе почалося з вікна, яке вона замовляла для свого будинку. Під час покупки у Хмельницькому їй запропонували зайнятися власною справою. «Чому б і ні?» — подумала вона й вирішила ризикнути.

Магазин «Вікна Двері». Фото: Городок.City Автор: Маріанна Шкаврон

Історія сім’ї Тернавських

Людмила та Дмитро Тернавські — подружжя з Городка. Вони познайомилися у першому класі, сиділи за однією партою, а згодом стали парою.

— Діма підкупив мене шоколадкою, — сміється пані Людмила, згадуючи шкільні роки.

Сьогодні у них три донечки — найстаршій 26 років, середущій 22, наймолодшій — чотири, а також 2-річна онука та бізнеси, які вони теж називають своїми дітьми.

Вікна Двері

Пані Людмила за освітою технологиня консервування. Проте за фахом ніколи не працювала. Її трудова діяльність розпочалася з фільмування. Вона знімала весілля та інші свята на замовлення.

— Це було цікаво, але дуже складно, бо камери були не такі, як зараз. Від них у мене постійно боліли руки... — відмічає жінка.

Згодом вона, абсолютно випадково, стала дилеркою. Разом із чоловіком приїхала до Хмельницького, щоб замовити вікно для свого будинку. Представники фірми «Основа» повідомили, що шукають дилерів і запропонували молодому подружжю спробувати себе в цій ролі.

Трішки ставши на ноги, подружжя придбало старе приміщення у центрі міста, але й гадки не мало, що з ним робити. Адже приміщення було не в найкращому стані, а коштів на його ремонт тоді не було.

— У нас є друзі в Тернополі, які займаються виготовленням трун і запропонували реалізовувати їхню продукцію. Згодом ми переобладнали старе приміщення під ритуальний салон. Тут є все необхідне — труни, одяг для покійників, свічки, штучні квіти. Також можна замовити пам’ятники та послугу перевезення під час похорону, — розповідає підприємниця і додає, що зараз переважно займається цим магазином, тоді як її чоловік — магазином «Вікна Двері». А їхні підлеглі стали однією великою родиною. — І нам є що пригадати, але не все можна розповісти, — додає, усміхаючись, городоччанка.

Магазин «Ритуальні послуги» Фото: Городок.City Автор: Маріанна Шкаврон

Салон ритуальних послуг і життєрадісний характер пані Людмили здаються зовсім несумісними, але вона навчилася балансувати між різними ролями.

— Спочатку я дуже співпереживала клієнтам, думала, чи підійшов одяг, який продала. Ночами навіть снилися жахіття, — зізнається пані Людмила. — Але з часом я навчилася відокремлювати роботу від почуттів. Звісно, це непросто, але щоб зберегти емоційний баланс і не вигоріти, доводиться тримати холодний розум.

Ще один виклик — нічні дзвінки, адже салон працює цілодобово. Іноді вдень майже нікого немає, але о другій чи третій ночі починаються звернення.

— Я завжди тримаю телефон увімкненим, бо смерть — це те, що ми не можемо передбачити. Часто серед ночі телефонують люди, просять відкрити магазин, щоб придбати необхідні речі. Я це розумію й не можу відмовити тим, хто переживає складний момент. Тож тепер, о котрій би мене не збудили, я вже на автоматі надаю потрібну інформацію і їду відчиняти магазин, — розповідає Людмила Тернавська.

Під час війни подружжя Тернавських стикнулося з новими викликами. Багато постачальників, у яких вони замовляли необхідні речі, тимчасово припинили виробництво або працюють із затримками через кадровий дефіцит.

— На початку війни ми також призупинили роботу. Ніколи не забуду той момент, коли наша сім'я спустилася в укриття, обговорюючи план дій. Донечка була ще маленькоюа, а старша — вагітною. Діма тоді запропонував нам виїхати, але ми вирішили залишитися із ним і продовжити працювати. Бо кожен робочий день для нас — це внесок в економіку України та підтримка наших воїнів, — розповідає підприємниця.

Родина Тернавських добре обізнана з потребами ЗСУ, адже один із їхніх родичів воював ще з часів АТО. Хоча вони не називають себе волонтерами, але активно долучаються до зборів для українських військових. Тернавські допомагають у придбанні автомобілів, часто збираючи кошти самотужки разом з родиною, друзями та знайомими, а також купували дрон для військових.

— Ми намагаємося брати участь у кожному зборі. Також допомагаємо ремонтувати автомобілі, — розповідає Людмила Тернавська.

Щоб відволіктися від роботи й буденності, подружжя займається хобі. У них вони різні. Пані Людмила захоплюється кулінарією та кондитерськими виробами, а пан Дмитро — риболовлею.

— Він, напевно, народився з вудкою в руках, — жартує жінка. — Оскільки Діма виріс біля річки, то ще змалечку рибалить. А я, як і моя мати, обожнюю кухню. Там я втрачаю відчуття часу і почуваюся щасливою. В мене вдома є окрема кухня, де я готую всілякі смаколики. Найбільше мені подобається пекти та прикрашати торти. І за новими рецептами, і ще за маминими. Також я навчилася робити макаруни, моті та еклери.

Плани на майбутнє городоччани не будують. Кажуть, під час війни щось планувати складно, але вони точно знають, що залишаться в Україні й будуть робити свій внесок у її перемогу.

Хмельницькі