Вишиванка як молитва: історія майстрині з села Кремінна, яка в пам'ять про внука вишиває янголів

13 листопада 2024 р. 21:15

13 листопада 2024 р. 21:15

Історія Любові Сіщук

У маленькому селі Кремінна на Городоччині живе жінка, чиє життя нерозривно пов’язане з ниткою та голкою. Любов Сіщук — майстриня вишивки, яка своїми руками творить справжні шедеври. Її роботи прикрашають місцеву церкву, а вишиті янголи стали для неї способом вшанувати пам’ять загиблого онука, який віддав своє життя за Україну.

Любові Сіщук — 71 рік, з яких 24 роки жінка пропрацювала дояркою. Але робота, велика родина та домашнє господарство не стали на заваді її захопленню рукоділлям.

Любов Сіщук. Фото: Городок.City Автор: Віра Лапа

— Вишивати я почала у шкільні роки. Любов до цього мені прищепили вчительки трудового навчання Зоя Несторівна та Віра Матвіївна, — розповідає майстриня. — Пригадую, як до 8-го березня під їхнім наставництвом вишивала для мами тюльпанчик, гарний такий…

Не полишила вишивати Любов Андріївна і після того, як вийшла заміж та народила двох синів і дочку. Бувало після трудового дня вишивала і до другої ночі.

— Схеми піддивлялася у жіночих журналах. Вишивала рушники, подушки. І в мене була мрія — вийду на пенсію щось вишию для церкви, — пригадує вишивальниця.

Задумала і зробила. У 2004 році подарувала місцевій церкві власноруч вишиті хоругви та стихарі.

Подарунок

Коли у Кремінній почали розбудовувати церкву, Любов Сіщук долучилася до її облаштування.

— Я побачила вишивку, яка мені здалася дуже «підходящою» для хоругв. І коли я запропонувала нашому священнику виготовити їх, він погодився, — розповідає майстриня.

Спочатку Любов Сіщук вишила та пошила пару білих хоругв із зображенням Діви Марії з немовлям та Ісуса з біблією у руках. Згодом вишивальниця подарувала ще пару червоних релігійних знамен. Хоругви й зараз зберігаються у місцевій церкві та використовуються під час богослужінь. Крім цього, жінка вишила два стихарі — спеціальний релігійний одяг, який також використовується парафіянами.

Народна майстриня

Слава про майстерність Любов Андріївни поширилася Кремінною. Люди почали замовляти в неї одяг з вишивкою.

— У ті часи вишиванку ніде було купити і люди з села зверталися до мене. Часто просили вишити блузочки для дівчат, — пригадує Любов Сіщук. — Хоча сама й досі не маю вишиванки зробленої власноруч. Як уявлю, що будуть на мені розглядати моє вишивання, стає ніяково…

І якщо для себе Любов Андріївна вишиванку не вишила, то для своїх рідних зробила кілька — для чоловіка та онуків.

У випускному альбомі за 9 клас Віктор у сорочці, вишитій бабусею. Фото: Городок.City Автор: Віра Лапа

Бабуся

Один з онуків — Віктор проживав разом із нею. Поки дочка Тетяна була на заробітках, бабуся з дідусем займалися його вихованням. Любов Андріївна допомагала Віктору у навчанні як в школі, так і училищі. Підтримувала, наставляла. Навіть домашні завдання виконувала, коли онук не встигав. Мріяла разом з ним про його майбутнє. Але в Україну прийшла війна….

Одне з останніх фото Віктора Шкромиди за життя Фото: Городок.City Автор: Віра Лапа

Загибель молодого воїна Віктора Шкромиди від російської ракети стала для родини потрясінням.

— Він був великим патріотом . Хотів захищати Батьківщину. Служив, як і його рідний старший брат Павло, в Одесі, — розповідає Любов Андріївна. — Але не встиг повоювати. Сьомого квітня 2022 року ракета влучила в їхню військову частину. Понад 10 годин він пролежав поранений під бетонною плитою. Її не змогли підняти вчасно…

В пам’ять про онука жінка облаштувала в домі спеціальний куточок, де розміщені його фотографії та малюнки.

— Не знаю, можливо від мене йому передалася любов до творчості. Вітя малював зі школи. Потім навчався в училищі у Кам’янець-Подільському… Мріяв бути майстром тату і постійно придумував ескізи, — розповідає бабуся загиблого захисника. — Я всі його роботи зберігаю…

Любов Андріївна пригадує, що Віктор дуже любив малювати саме сов. Навіть намальовані ним на полях студентських конспектів зображення птахів бабуся ретельно зберігає. І якщо десь бачить статуетку сови, обов’язково купує.

Пишається тим, що Віктор придумав авторський знак, яким позначав свої роботи — комбінація перших букв імені та прізвища у формі тризуба.

Вшанування пам’яті про онука

Сьогодні щодня о 9-й годині ранку близькі Віктора вдома запалюють свічку та моляться за нього. А потім Любов Сіщук вишиває. Тепер лише янголів, обереги та патріотичні картини.

— Звертаюся до своєї сили волі, аби не опустити руки. Хочу більше зробити хороших справ, більше вишити, — говорить Валентина Андріївна. — Мені все здається, якщо я буду більше робити, то мій Вітя повернеться… Я все розумію, але в мене є таке відчуття… І я прислухаюся до нього. Мрію, щоб онук хоча б наснився мені… І сподіваюся, що десь там він не один і його охороняють його улюблені сови….

Не дивлячись на постійний душевний біль втрати, Любов Андріївна намагається жити далі. Піклується про чоловіка, трьох дітей, трьох онуків і правнука. І чекає на повернення з фронту старшого онука Павла.

Хмельницькі