Від думок «було б круто» до справжніх змін: історія успіху медійниці Алли Собко

16 листопада 2024 р. 11:15

16 листопада 2024 р. 11:15

Історія медійниці

Вона любить людей і подорожі, а всі її кардинальні зміни починалися з думки: «було б круто». Книга, кава, сонце і тиша — це те, що її заспокоює. Саме так вона перезавантажується, щоб з новими силами крокувати життєвими стежками та реформувати світ медіа та комунікації.

Алла Собко народилася в багатодітній сім’ї у місті Городок . У дитинстві мріяла стати лікарем або продавцем — лише тому, що білий халат ідеально пасував до її чорного волосся. Врешті-решт вона стала медійницею, але у юності таки встигла попрацювати продавчинею солодощів. Відтоді майже не їсть цукерок, лише зрідка смакує гірким чорним шоколадом.

«На лекціях філософії та метафізики я розгадувала кросворди»

Похмурий осінній вечір. Ллє сильний дощ. Алла вийшла з фотостудії, де працює і вже пройшла частину дороги додому. Раптом згадала, що їй призначали зустріч. Вона повернулася й попрямувала до Інституту Богословських Наук, що розташований у центральній частині Городка. Там на ґанку сидів священник із широкими бровами, помітною сивиною та привітною усмішкою. Він чекав на дівчину вже близько години.

— Заходьте, я дуже радий вас бачити, — сказав він і Аллу здивувало те, що в його голосі та погляді не було й натяку на роздратування через запізнення.

Вже через місяць вона сиділа в аудиторії Інституту та нотувала лекції з суспільної комунікації.

— До третього курсу я була чемною студенткою. Хоча не всі предмети мені давалися легко. Важко сприймала лише ті, які викладали польською мовою. А на лекціях філософії та метафізики я розгадувала кросворди й жартома казала: «Якщо ректор за мене, то хто проти мене?», — пригадує Алла.

У 2009 році дівчина захистила свою першу наукову роботу та здобула ступінь магістра. Та у 2013 році Алла Собко знову стала студенткою. Цього разу Національної академії Державної прикордонної служби України. Спеціальність «Правоохоронна діяльність» вона здобувала не для того, щоб працювати у системі права, а щоб використовувати отримані знання в основній діяльності — журналістиці.

Алла Собко

«Було б круто»

Професійний шлях Алли розпочався з місцевого медіа — Городоцького телерадіопресцентру ще під час навчання на третьому курсі в Інституті Богословських Наук. Працювала спецкореспонденткою.

— Городоцьке медіа для мене стало професійною основою для роботи надалі. Чотири роки я виконувала обов’язки як журналіста, так і оператора. Я шукала теми для сюжетів, писала тексти, знімала сюжети та монтувала їх. А ще працювала із рекламодавцями. Тобто була мультимедійним універсальним солдатом. І таким чином навчилася основ всього, що в майбутньому розвивала, і завдяки чому досягла успіхів у медіа, — пригадує городоччанка.
Після Городка на запрошення Алла майже рік працювала в Івано-Франківську, робила телепрограми, і мріяла про подорож за кордон.

В рамках інформаційного супроводу різних проєктів та івентів, Алла організовує зйомки. На фото - під час трансплантації нирки у Хмельницькій обласній лікарні Фото: Алла Собко

— У ті роки це задоволення було не з дешевих для моєї сім’ї й одного разу я подумала, що було б круто поїхати за кордон по роботі. З часом моя мрія здійснилася. Зі слів «було б круто» розпочалася професійна діяльність у хмельницькому медіа та стажування на польському телебаченні. Коли я щиро чогось прагну і кажу, що «було б круто, як би так було», то з часом мої бажання стають реальністю, — відмічає журналістка.

Понад 10 років свого життя вона присвятила роботі у медіакорпорації «Є». Згодом була радницею з питань комунікацій Програми «ULEAD з Європою» у Хмельницькій області, паралельно дописуючи новини на сайт «Є».

— Бувало так, що вранці я робила нариси про людей, в обід писала про ДТП, а увечері робила репортаж про мистецтвознавців. Журналіст — це людина, яка знає щось про все, або все про щось, — відмічає медійниця.

Також Алла Собко була комунікаційницею Агенції регіонального розвитку Хмельниччини.
А за три дні до повномасштабної війни вона вкотре попрощалася з редакцією і думала, що остаточно, не підозрюючи, що знову повернеться туди за декілька днів.

В телеефірі разом з колегою Алла розповідає про фотовиставку «Сила тилу», яку організовано до першої річниці повномасштабної війни Фото: Алла Собко

Ходила на прощання з воїнами, як на роботу

Із початком повномасштабної війни Алла Собко, як і більшість українців стала волонтеркою. Водночас писала про полеглих Героїв, щоб їхні історії не були забуті.

— У перші дні повномасштабної війни з інформацією було важко. Ніхто з нас не мав досвіду жити і працювати у часи війни. Військові дуже обережно та обмежено надавали інформацію про загиблих, а журналістам потрібні були деталі. Ми всі вчилися жити у новій реальності. Я вже мала досвід написання текстів про прощання з воїнами після Майдану, тому стала своєрідним містком між військовими та журналістами, — розповідає Алла.

Перші поховання у Хмельницькому відбулися 2 березня. З того часу і до кінця 2022 року вона не пропустила жодного прощання. Інформацію про дату, місце та час прощальних церемоній повідомляла колегам через чат Хмельницької міської ради.

— Це була волонтерська робота, — зазначає медійниця. — Я відчувала відповідальність за те, щоб родини загиблих отримували належну підтримку і щоб їхні історії були почуті. Хоча ситуації були дуже різними.

З часом ця волонтерська робота стала для Алли рутиною і це її лякало. Вона ходила на прощання з воїнами, як на роботу. Вже не було емоцій, не було жалю, лиш іноді були сльози, коли бачила дітей біля труни.

— Я зрозуміла, що емоційно просто знищуюся, черствію і лише зараз я усвідомлюю на якому емоційному дні тоді була. Згодом я почала все менше з’являтися на прощаннях, але й далі повідомляла колегам дату, час та місце прощання. Два тижні тому, на початку листопада, передала цю важливу місію іншим людям, — відмічає волонтерка.

Робота під час повітряної тривоги у березні 2022 року в підвалі ресторану, який став хабом для волонтерів та ВПО Фото: Алла Собко

Війна змусила Аллу переосмислити життя і почистити своє оточення. Багато малознайомих людей стали для неї близькими, а близькі — далекими.

— У стресі ми діємо по-різному. З трьох реакцій «бий, біжи, замри» я біжу. А потім, коли все вляглося, виплакую весь стрес. На початку війни у когось була паніка, хтось закрився в собі. В мене були подруги та ми трималися всі разом, ночували разом, працювали, волонтерили. В якийсь момент я чітко зрозуміла: всі люди зараз дуже напружені й ніби ходять з оголеними нервами. Тому поставила собі за мету максимально уникати конфліктів, просто навчилася змовчати, не реагувати різко. Для мене взагалі важливо усі ситуації проговорювати, бо дорослі люди в розмові мають вирішувати всі незрозумілі ситуації. Щирість та людяність — найбільша цінність в людині. Люблю людей, які вміють говорити та слухати й з повагою ставляться до «інакшості». Це важливо, — наголошує городоччанка.

Фото: Алла Собко

Зараз Алла Собко працює комунікаційницею у БФ «Карітас Хмельницький УГКЦ» і зазначає, що найбільше любить працювати серед людей. Тому часто бере ноутбук, йде у кав’ярню, сідає за дальнім столиком і перетворює натхнення на нові проєкти, тексти про людей або якісно виконану рутинну роботу. Мріє про Перемогу та про те, що вся її велика родина, розкидана по світу, одного дня збереться в Городку, у батьків на святкування.

Щасливі та щемкі моменти з сім’єю Фото: Алла Собко

Хмельницькі