Життя після окупації: як родина переселенців розвиває аграрну справу на Городоччині

20 листопада 2024 р. 18:15

20 листопада 2024 р. 18:15

Історія переселення

У 2022 році тисячі українців і українок втратили все і змушені були починати життя з чистої сторінки. Така доля спіткала й Галину Пащенко (дівоче прізвище — Ямборко). У її будинку зараз живуть «кадирівці», а вона з чоловіком Володимиром повернулася на свою малу батьківщину — до села Кремінна Городоцької громади на Хмельниччині.

Там Галина народилася і провела дитинство. Після закінчення школи вступила до Херсонського сільськогосподарського інституту, де познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Разом вони присвятили життя роботі в аграрній сфері, мешкаючи в селі Ольгине, що належить до Горностаївської селищної громади Каховського району Херсонської області. У 2022 році це село опинилося під окупацією.

Село, де проживало подружжя Пащенків Фото: uk.wikipedia.org

— 24 лютого о пів на шосту ранку російські війська зайшли на територію Каховського району зі сторони Криму. Ми пів року прожили в окупації. З росіянами намагалися не контактувати. Запас їжі мали, а ліки просили придбати знайомих, які їздили в місто старою автівкою. Ми ж на своїй не виїжджали, щоб її не забрали росіяни , — пригадує пані Галина.

За її словами, аптеки, магазини та державні установи (окрім сільської ради) з лютого 2022 року не працювали. Місцеві мешканці сподівалися, що все швидко закінчиться, але ситуація лише погіршувалася.

— Коли йшли бої за Каховську ГЕС, Херсон та Миколаїв, з Криму летіли бомбардувальники. Вечорами в село заїжджали російські солдати, демонстративно проїжджаючи вулицями колоною. Одного разу вони вдень шукали зброю, але до нас не заходили , — розповідає жінка.

У серпні Галина і Володимир вирішили залишити свій дім. Вони зібрали найнеобхідніше у валізи й вирушили у далеку дорогу.

— Ми виїхали 11 серпня. Їхали через Запоріжжя на Хмельниччину. Дорога була складною. На фільтраційному пості у місті Василівка людей тримали по декілька днів. Колона машин стояла до п’ятої вечора, потім люди змушені були повертатися в села на ночівлю, а зранку знову ставали в чергу. Нам пощастило: ми провели там лише один день, бо з нами була жінка з інвалідністю, яка не могла довго сидіти. «Кадирівці» погодилися пропустити нас іншим шляхом, — пригадує пан Володимир і розповідає, як їхній автомобіль у супроводі російських військових їхав три кілометри замінованою трасою. В дорозі вони проїжджали вщент зруйновані села, де серед руїн сиділи літні люди з розгубленими поглядами.

— Це була жахлива картина. На узбіччях валялася згоріла техніка — трактори, комбайни, автомобілі... Потім «кадирівці» раптово зникли. Ми спустилися під міст, де нас уже зустрічали українські воїни та всі необхідні служби, — зі сльозами згадує жінка. — Люди, виходячи з автівок, плакали й цілували солдатам ноги.

Ілюстративне фото Фото: hromadske.radio

Загалом подружжя разом із сім’єю, яку вирішили взяти із собою, пройшли 10 чи 12 ворожих блокпостів, перш ніж змогли потрапити на підконтрольну Україні територію. Діставшись безпечної зони, вони вирушили на Хмельниччину, у село Кремінна. Там вони оселилися в батьківській хаті пані Галини, де зараз живе її старший брат.

— У нього ми прожили десь два тижні, а потім переїхали до дітей та онуків в Одесу. Там ми зимували. Весною знову повернулися в село, але щоб не обтяжувати брата, поселилися у місцевій школі, де облаштували гуртожиток для внутрішньо переміщених осіб, — ділиться Галина Пащенко.

Подружжя Пащенків Фото: Городок.City Автор: Маріанна Шкаврон

Життя у гуртожитку

Сьогодні у цьому гуртожитку проживає 16 людей, які не мають можливості повернутися додому. Їх підтримують місцева влада та благодійні організації, які забезпечили необхідним: одягом, засобами гігієни та технікою.

— Ми живемо в окремій кімнаті, яка колись була класом для навчання. Отримуємо пенсію і допомогу для ВПО, але цих грошей на все не вистачає. Тому ми вирішили обробляти землю, як це робили вдома, — розповідає Галина Пащенко.

Фото: Городок.City Автор: Маріанна Шкаврон

Поряд зі школою є сад і невелика земельна ділянка, де їм дозволили вирощувати овочі та зелень. Цього року вони також почали обробляти городи однокласників пані Галини, які живуть у Городку, але мають садиби в селі. Там вони посадили квасолю для продажу. Урожай зберігають у шкільному погребі й продають, коли є можливість.

Цього року Галина Пащенко стала однією з переможниць проєкту #AGRIS, організованого благодійним фондом «Карітас Хмельницький УГКЦ». Ініціатива спрямована на підтримку сільських жителів, які займаються господарством для покращення свого економічного становища.

— Про проєкт я дізналася випадково у Телеграм-каналі. Подала заявку, пройшла триденне навчання, написала бізнес-план і захистила його онлайн. Отримала 37 тисяч гривень на купівлю мотоблока. Це було важливо, адже ми з чоловіком обробляємо овочі в міжряддях саду, де без мотоблока не обійтися, — розповідає Галина.

Фото: Архів подружжя Пащенків

Подружжя планує придбати будинок у селі, щоб мати власний дім і землю, адже повертатися в рідне село на Херсонщині більше не планує. Галина пояснює, що навіть до війни розглядали переїзд через складні сильну спеку та проблеми з водою. Проте війна змусила це зробити поспіхом.

— У нас залишився будинок з усіма зручностями, 50 гектарів землі та техніка. Коли ми виїжджали, 35 гектарів були засіяні пшеницею. Її зібрав наш знайомий і продав за копійки, — пригадує Володимир.

Зараз у їхньому селі відкрили російську школу. Місцеві, які залишилися, отримали російські паспорти, а пенсії й зарплати їм платять у рублях. Покинуті будинки пограбували, а в кращі вселилися росіяни.

Хмельницькі