«Важкі часи гартують сильних», - переконаний ветеран війни, підприємець і волонтер хмельничанин Андрій Одаренко

20 листопада 2024 р. 20:35

20 листопада 2024 р. 20:35

Попри усі важкі моменти, він мотивує інших жити повноцінним життям, відкрив ІТ школу для дітей та простір для підтримки ветеранів.

«Пам'ятаю, у школі нам казали, що ми останнє покоління, яке бачить живих ветеранів війни. Ніхто й думки не припускав тоді, що наші діти, стануть, на жаль, першими, хто їх знову побачить», - констатує ветеран російсько-української війни, підприємець, волонтер, 30-річний хмельничанин Андрій Одаренко.

Й гадки не мав цей напрочуд простий й навдивовижу перспективний, закоханий у спорт хлопець, що прийде час, коли на шкільній зустрічі він буде вже не слухачем, а – власне тим ветераном. У найпророчішому сні не могли наснитися ті проникливо уважні очі дітлахів, які ловитимуть кожне його слово, сипатимуть безпосередніми питаннями, зацікавлено роздивлятимуться протез і, безумовно, надихатимуть на подальші гідні вчинки.

Він скромно стверджуватиме, що ніякий не Герой, що, мовляв, всього лиш виконував свій обов'язок. Про себе говоритиме мало і скупо. По-чоловічому запевнятиме: тим, що власним прикладом вдається мотивувати й вселяти віру в себе військовим з ампутаціями, ветеранам, яким важко соціалізуватися після пекельних доріг війни, завдячує коханій, матері, рідним і справжнісіньким друзям. Про воєнні будні розповідатиме чесно й відверто. Завжди триматиметься мужньо й впевнено...

Ось тільки при згадці про бойових побратимів, яких вже нема на землі, його голос підступно тремтітиме. Тоді візьме невеличку паузу і сміливо продовжить далі. А дітлахи потім довго захоплено переповідатимуть про звичайного хлопця у светрі з капюшоном, що пройшовши війну, на якій втратив ногу, попри лікарські прогнози, вийшовши з коми, відкрив дитячу IT-школу, разом з однодумцями започаткував проєкт для підтримки ветеранів «Новий горизонт».

Адаптація до протеза, не приховує Андрій, була тривкою і довгою, проте чоловік гордиться ставленням до нього, як до рівного

Свій трудовий шлях Андрій Одаренко розпочав дільничним. За тим були служба в АТО, патрульній поліції, тривала праця за кордоном. Чехія, Болгарія, Данія. Й на підприємстві з виготовлення автокрісел трудився, й на кухні в готелі, й на молочній фермі.

Якщо деяких чоловіків звістка про повномасштабне вторгнення спонукнула якомога швидше покинути Україну, Одаренко, розірвавши контракт, вирушив з Данії додому. Так, він спокійнісінько міг залишатися, ба, навіть забрати до себе родину. Утім, жорстокі реалії, якими рясніла стрічка новин, тригерили й спонукали рвати клятого ворога на шматки. Надто – звірячі вбивства ні в чім не повинних дітей.

Оббивання військкоматівських порогів, кілометрові черги, переповнені частини… Втім, вже на початку березня 2022 року Андрій був у зоні бойових дій. Полтавський напрямок, Сумський… Важкі бої на Харківщині… Поранення отримав 9 травня, того ж 22-го, під Ізюмом, коли російські війська накрили окопи наших Захисників щільним артилерійським вогнем. На жаль, ногу врятувати не вдалося. Після ампутації вище коліна Андрій впав у кількаденну кому, бо відмовляли нирки.

Андрій залюбки бере участь у найрізноманітніших заходах

Варячись у, здавалося б, безперервному котлі болю, розпачу, небажання бути тягарем, підбирання і зміни протезу, реабілітації, навчання заново ходити, цей мужній чоловік кожнісінькою клітинкою відчув важкий процес інтеграції з війни у суспільство. Коханій Насті навіть пропонував залишити його. Утім її, неньчина й підтримка рідних-друзів дали сили жити замість існувати. Після реабілітаційного періоду, сяк-так звикаючи до протезу, ходячи з допомогою милиць, став влаштовуватися працювати до військкомату.

«Тоді майже лозунгом було, що ветерани очолять військкомати, - посміхається. – Я ж заледве впросився на цивільну посаду у юрвідділ». Але доля повела іншим руслом. Якось, гуляючи з Настею, зустріли товариша, з яким свого часу займалися кікбонсингом, але років 15 не бачилися, Юру Цимбалістого, нині відомого ведучого найрізноманітніших заходів. Той розповів, що його хороший знайомий шукає, як мовиться, башковитого ветерана для спільного створення ветеранського простору.

«Коли вперше зустрівся з Олександром Вербіцьким, бізнесменом й відомим волонтером, вперше в житті з'явилося відчуття, що він – саме та людина, яку шукав, напевно, з часів, відколи працював дільничним, людина, з якою, як мовиться, і в вогонь можна, і у воду, - зізнається Андрій. – Обговорювали шляхи створення простору для допомоги ветеранам, адже хлопці направду потребують і фізичної, і юридичної, і реабілітаційної, і, психологічної, і, особливо, моральної підтримки, бо ж депресії вбивають не гірше куль. Паралельно саме Олександр, засновник хмельницької IT та маркетингової компанії «Outsourcing team», який дуже багато і часу, і коштів приділяє підтримці ЗСУ та ветеранів, допоміг мені відкрити власний бізнес – ІТ школу».

Андрій виграв два гранти, у рамках яких й втілив у життя дитячу мрію: нині в його ІТ-школі School of Modern Skills навчається близько 70 діток від 4 до 16 років. Ті, в кого загинули батьки, здобувають омріяні навики безкоштовно. Курс навчання за різними напрямками складає 9 місяців.

"Коли потрапляю до школи, мене вже не зупинити", - костатує залюблений у дітвору ветеран війни

«Новий горизонт», спираючись на досвід ГО «Підтримка України», заснували спільно з Олександром Вербіцьким і ветераном війни Миколою Олійником. Нині цей ветеранський простір, що опікується ветеранами Хмельниччини, налічує семеро членів.

«Приєднався до нас мій побратим Павло Гуцол, який виносив мене з поля бою, - розповідає Андрій Одаренко. – Їх мене несло двоє: Вадим за кілька годин загинув… Відрадно, що у нашій команді Герой України Дмитро Чавалах, Володимир Авузяк, свого часу заступник командира піхотної роти, який брав участь у контрнаступі у Запорізькій кампанії, інші достойні хлопці, чиї прізвища поки називати не можна. Проймає гордістю, що допомагають в належній соціалізації ветеранів бізнесмени, тренери, реабілітологи… Повірте, хлопці, які з ампутаціями, іншими випадками інвалідності, повинні відчувати свою потрібність у цивільному житті, а не виснажуватися від депресії і корчитися від болю, заливаючись знеболювальним чи, нерідко, спиртним. У нас, в Хмельницькому, 500 людей з ампутацією. На вулиці ж ми бачимо від сили п'ятьох. Їх тригерить їхня обмежена фізична можливість. Їм важко, знаю по собі, знічуватися від зацікавлених поглядів, стаючи об'єктами жалості. Та тут уже, як мовиться, не лише з ветеранами, а й з суспільством слід працювати, вчити його, як реагувати на таких людей. Разом ми зможемо здолати важкі виклики, стати сильнішими, підтримуючи одне одного. З партнерами хочемо, щоб ветерани відчували нашу підтримку і свою важливість у суспільстві. Також обов'язково підтримаємо у виборі цілей та надамо інструменти для їхніх реалізації чи досягнення. Для цього залишу свій номер телефону: 0963117769».

Цей мужній чоловік вже монтивує інших

…На запитання, скільки часу в його добі, що стільки встигає, чоловік щиро відповів, що він не працює, просто займається тим, що любить. Тому й в цілодобовому режимі. Найбільшою мотивацією, найбільшим стимулом для Андрія являються діти. Усі українські діти. Бо сам має поки що тільки пасинка Платона, в якому не чує душі, і більше десятка племінників. Це заради них він воював, заради них нині береться за усе можливе.

«У наших дітей настільки величезний потенціал, що наше завдання дати їм можливості для реалізації. Це найцінніше, що в нас є, і весь ресурс потрібно вкласти в них», - стверджує Одаренко. А на чи не щоденних зустрічах зі школярами області боєць рубає дітям правду: «…Так, ми переможемо! Але повернення територій буде не завтра і не післязавтра, бо вимагає багато часу, сил і, на жаль, жертв. І ще: коли вам кажуть, як мені якось у Європарламенті, що світ нам нічого не винен, то варто відповідати, що вони там таки винні, бо коли відбирали у нас ядерку, обіцяли захист».

«Порівняно з багатьма, моя жертва у цій війні – не найстрашніша. Зараз мені треба дуже багато працювати, аби, попри палки в колеса від держави, допомагати бійцям з інтеграцією у суспільство, давати максимум можливостей для реалізації нашій дітворі і, в пам'ять про тих, хто віддав життя, змінювати нашу країну», - констатує Андрій Одаренко.

Хмельницькі