Він не дожив до свого 38-річчя дев'ять днів: Сатанів попрощався з Олександром Слободяном

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Він не дожив до свого 38-річчя дев'ять днів: Сатанів попрощався з Олександром Слободяном

18 лютого 2025 р. 18:34

18 лютого 2025 р. 18:34

Прощання з Героєм

18 лютого у Сатанів на щиті повернувся Олександр Слободян, який у перші дні повномасштабної війни став на захист своєї Батьківщини. Життя воїна обірвалося 4 лютого на Курщині. Він не дожив дев'ять днів до свого 38-річчя.

Пам'ятне фото. Фото: Городок.City

«Сину, де ти. Віддайте мою дитину». Такими словами зустрічала мати свого полеглого сина біля батьківської домівки. В цей час у натовпі було чутно схлипування. Із захисником прийшли попрощатися рідні, друзі, однокласники, колеги та односельці. Тож на його подвір’ї було досить людно.

— Олександр був дуже хорошим товаришем. Я працював з ним понад два роки на пилорамі. Потім доля нас розвела, — пригадує колега воїна Віктор Турчанович.

Героя у Сатанові земляки зустрічали навколішках, утворивши живий коридор пам'яті обабіч доріг.

Як зазначають сусіди захисника, він був безвідмовним і дуже працьовитим. Народився і зростав у селі Юринці, що біля Сатанова. Закінчивши місцеву школу, здобув спеціальність електрика. Працював за фахом декілька років.

— Олександр працював зі мною в одній бригаді Городоцького РЕМ. Був електромонтером господарських мереж. Коли розпочалася повномасштабна війна, його та ще одного нашого колегу мобілізували, — розповідає товариш захисника Валерій Кекель.

Людмила Вейко, чоловік якої також служив у лавах ЗСУ, пригадує, що Олександр Слободян спершу був на Рівненщині, де, ймовірно, проходив вишкіл. Пізніше служив на Сумському напрямку. А останній час виконував завдання на Курщині.

— Звідти, наскільки мені відомо, він вивозив поранених побратимів, попри те, що не мав водійського посвідчення. Але керував транспортними засобами вміло і в такий спосіб допомагав товаришам, — відмічає Людмила Вейко. — Наш Сашурік, як ми на нього казали, мав дуже добре серце. Шкода, що воно перестало битися у такому молодому віці.

Похоронна процесія.

Останній шлях воїна

Після церемонії прощання та виконання державного Гімну на подвір’ї, домовину з тілом воїна несли до храму представники ЗСУ. Вслід за ними йшла мати, брат, племінник й тітки та дяді захисника.

Прощання з воїном.

У Свято-Георгіївському храмі (ПЦУ), що в селі Юринці, за упокій душі сатанівчанина молилися священники різних конфесій. А в цей час мати воїна, схилившись над закритою домовиною, шепотіла слова, які не встигли сказати синові за життя. Поховали захисника на Алеї слави у Сатанові під звук військового салюту. За словами односельців, він став третім воїном із вулиці Івана Франка, життя якого забрала війна.