Загинув у другу річницю великої війни. Історія Володимира Кузнеца із Сатанівеччини

05 квітня 2025 р. 18:06

05 квітня 2025 р. 18:06

Небесний легіон

Як швидко пролітають роки! Здається, що вчора ще був мирний день у нашій славній Україні. Але, на жаль, уже багато років немає спокою. Літають ворожі ракети, «шахеди», дрони. Вони руйнують наші красиві міста, нищать вишневі та яблуневі сади в селах і вбивають наших дітей, жінок, чоловіків. Скільки загинуло славних воїнів, які захищали волю й незалежність України!

Сьогодні розповімо про людину з великим серцем, справжнього патріота, чудового батька двох дітей, працьовитого хлопця, випускника Сатанівської ЗОШ Володимира Кузнеца.

Дитячі та шкільні роки Володимира

Наш Герой народився ранньої весни 1985 року в селі Покровка Сатанівської громади. Життя в селі пов’язане з фізичною працею, тому з дитячих років мама Ольга привчала синів до роботи на городі, прищеплювала любов до праці. Володимир також доглядав за господарством і мав свої домашні обов’язки.

Фото: Наталія Бочуля

Навчався хлопець дуже добре. Улюбленими предметами були математика та французька мова, яка йому легко давалася. А ще Володя полюбляв уроки фізкультури. Він ріс сильним і мужнім, неодноразово брав участь у спортивних змаганнях. Завжди був веселий, кмітливий і товариський, мав багато друзів. Найкращими товаришами були Сергій Бас, Ігор Войцехівський, Володимир Свіщов, Андрій Попівський та Андрій Сяндер. Чесність, справедливість і любов до рідного краю, до мальовничого села Покровка, що славиться яблуневими садами, були для нього на першому місці.

Навчання і робота

Після закінчення 9 класу Володимир вступив до Волочиського технічного училища, де здобув професію маляра-штукатура. Він завжди мріяв стати будівельником, беручи приклад з мами, яка також працювала на будівництві. У 2003 році Володимира призвали на військову службу. Він служив у місті Десна в танкових військах. Після армії хлопець працював у Хмельницькому на будівництві разом з мамою.

У 2006 році одружився з Мариною, яка навчалася з ним у школі в паралельному класі, і переїхав жити до дружини. У нього було багато захоплень: футбол, зимова та літня риболовля. Сім’я поповнилася двома чудовими дітьми – Софійкою та Романом. Володимир приділяв їм багато часу, намагаючись своїм прикладом показати безмежну любов до України, чесність і справедливість.

Мобілізація та служба в ЗСУ

Шостого квітня 2022 року Володимира Кузнеца мобілізували до міста Старичі Львівської області. Він пройшов навчання на радіотелефоніста, служив у багатьох гарячих точках, спочатку в артилерійській частині, а згодом — у першому стрілецькому батальйоні. У відпустку приїжджав рідко. У грудні 2023 року він отримав довгоочікувану відпустку, але захворів на бронхіт і застудив нирки. Ще раз приїжджав у відпустку, коли донька закінчувала школу. Софійка запитала в тата, яку професію їй обрати. Вона, як і тато, любила математику. Володимир порадив вступити до Львівського політехнічного інституту на факультет банківської справи. Зараз вона успішно навчається в цьому виші.

Фото: Наталія Бочуля

Герої не вмирають

24 лютого 2024 року Володимир Кузнец виїхав на завдання. Востаннє подзвонив дружині, спитав про дітей, передавав усім привіт. З того дня він більше на зв’язок не виходив. 28 лютого рідним повідомили, що він зник безвісти. Дали контакти ротного.

Восьмого березня (у день народження Володимира) сім’я дізналася про його загибель. Здавалося, небо впало на землю, життя зупинилося, вітер боляче бив в обличчя.

Фото: Городок.City

Немає більшого горя, ніж ховати такого молодого, повного сил і енергії чоловіка, батька, сина, зятя, порадника, брата і просто чудову людину.

Хмельницькі