«Хотів з усіма побачитися. Ніби-то прощався...». Історія життя та боротьби Юрія Мурави

06 квітня 2025 р. 19:12

06 квітня 2025 р. 19:12

Небесний легіон

За обрій сідає сонце. Вечірні зорі мерехтять і тоді приходять спогади. На жаль, тепер вони сповнені суму. Тут, у селі Клинове, що на Сатанівщині, не одного героя привезли «на щиті».

Дитячі роки Юрія Мурави

Саме в мальовничому селі Клинове 26 липня 1984 року народився маленький хлопчик, якого назвали Юрчиком. Він ріс доброю, сміливою і світлою дитиною. У нього завжди було багато друзів. Вихованням хлопчика здебільшого займалися бабуся з дідусем, адже мама працювала в Сатанівській лікарні.

Фото: Наталія Бочуля

Юрко був товариським, і до нього завжди приходило гратися багато дітей. Згодом почалися шкільні роки. Йому особливо подобалися уроки історії. Вчитель історії Сергій Білоус цікаво розповідав про історію країн світу, про нашу багатостраждальну Україну.

Юрасикові це було дуже цікаво. Він приходив додому й переповідав почуте бабусі та дідусеві. А ще Юрко дуже любив свого класного керівника Олексія Хіхловського. Його найкращими друзями були Ігор Оліфір та Руслан Стрембіцький.

З дитинства хлопчик мріяв стати поліцейським або військовим, але також любив поле. Часто милувався пшеничним колоссям, спостерігав, як комбайнери збирають зерно, як навесні трактористи орють поля. Після закінчення 9 класу Юрій вступив до Кутківського училища, де здобув спеціальність тракториста. Хлопець пішов працювати за фахом.

Доросле життя Юрія

У 2004 році Юрій одружився й переїхав до Хмельницького, де працював в охоронній службі. Згодом, як дбайливий господар, який хотів забезпечити свою сім’ю, він поїхав на заробітки. Вдома на нього чекали дружина та двоє доньок.

Коли 24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення, Юрій був у Польщі. У той час, коли одні тікали за кордон, Юрій повернувся в Україну. Спочатку пішов допомагати чоловікам у територіальну оборону Хмельницького, а потім добровольцем — на війну.
Військовий побував у найгарячіших точках. Він не хотів хвилювати свою маму та дружину, тому про те, що він стрільцем-кулеметником у 66-му підрозділі окремої механізованої бригади, довго не розповідав. А сам тим часом крокував багатьма дорогами, захищаючи свою країну, зокрема був і поблизу Мар’їнки Покровського району Донецької області.

Коли Герой приїжджав у відпустку на 10 днів, то весь час говорив про своїх побратимів, хвилювався за них. У листопаді Юрій вкотре приїжджав на ротацію. Його мати пригадувала, як він тоді хотів з усіма побачитися. Ніби-то прощався... Дуже хотів побачити свого кума, який тоді хворів на коронавірус і шкодував, що так і не зайшов до Руслана. Після повернення на службу, завжди віддано виконував завдання й нічого не боявся до кінця свого життя.

Страшна звістка

Того сонячного весняного дня ніщо не віщувало горя. Природа пробуджувалася після зимового сну, легкий весняний вітерець розганяв хмаринки. Весна — це завжди віра й надія на щось прекрасне. Хлопці вірили в перемогу.

22 березня 2023 року відбувся бій біля села Макіївка Сватівського району Луганської області. Юрій був тяжко поранений у голову. Герой загинув за світле майбутнє своїх доньок Настусі та Софійки.

Вічна пам’ять і слава тобі, наш славний Герою України. Низький тобі уклін. Пам’ятаймо це ім’я: Мурава Юрій Миколайович.

Хмельницькі