Спорт як символ пам’яті: важкоатлети Городка й Києва вшанували героя Олександра Пєлєшенка

15 червня 2025 р. 08:59

15 червня 2025 р. 08:59

Турнір пам’яті

Турніри пам’яті загиблих захисників стають потужною традицією в українському спортивному середовищі. Один із таких — турнір на честь Олександра Пєлєшенка, багаторазового чемпіона з важкої атлетики та воїна Збройних сил України, — зібрав 11 травня у Києві понад 90 спортсменів з усієї країни. Змагання, ініційоване дружиною загиблого — Діаною Пєлєшенко, стало не лише даниною пам’яті, а й символом продовження справи Олександра, який мріяв розвивати українську важку атлетику.

Згадуючи чемпіона

Олександр Пєлєшенко Фото: архів Діани Пєлєшенко

Олександр Пєлєшенко був одним із найсильніших важкоатлетів сучасної України: дворазовий чемпіон Європи (2016, 2017), багаторазовий чемпіон України, учасник Олімпійських ігор 2016 року, де посів почесне четверте місце.

Через початок повномасштабної війни він залишив спортивну кар’єру, щоб стати до лав захисників. Проходив службу в одній із бригад територіальної оборони Києва, згодом — у 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді, а з грудня 2022 року — у складі 47-ї окремої механізованої бригади. Загинув Олександр під час бойового завдання 6 травня 2024 року.

— У нього завжди було на меті розвивати спорт, саме важку атлетику, — згадує його дружина Діана. — Саша ще за життя намагався її відродити, хотів, щоб про неї знали, щоб вона була на слуху. Саме тому я вирішила продовжити його справу і організувала турнір його пам’яті.

Олександр та Діана Пєлєшенки. Фото: Особистий архів дружини

Турнір з любов’ю і відданістю

Організація турніру стала для Діани справою честі. Вона зізнається, що без допомоги команди, яка колись працювала разом із Олександром, ця подія не відбулася б.

— Це люди, з якими Саша організовував змагання раніше. Зокрема, велику допомогу надали Анна та Аліна — власниці одного зі спортзалів у Києві на Печерську. Вони підтримали мене і в дизайні дипломів, медалей, банерів. Це була дуже якісна й душевна праця, — зазначає Діана Пєлєшенко.

Нагороди учасників турніру. Фото: надано Діаною Пєлєшенко

Особливу увагу приділили нагородам. За словами Діани, Олександр завжди вважав, що найголовніше для спортсмена — це відчуття перемоги, яке втілюється у якісній медалі чи кубку. Тому призи були виготовлені з особливою турботою — із зображенням самого спортсмена.

Об'єднані пам’яттю

У змаганнях взяли участь понад 90 спортсменів. Городоччину представляли спортсмени Назар Гребеля, Андрій Драгун, Назар Цвях та Ярослав Ковальський. Хлопці показали високі результати, ставши чемпіонами та призерами. Їхній командний дух і взаємопідтримка стали прикладом справжніх спортивних цінностей.

— Турнір вийшов справді пам’ятним. Було дуже багато моментів, які залишають по собі сильне враження. Це був не просто спортивний захід, а подія, яка зібрала навколо себе людей, об’єднаних повагою до Олександра. Ми з Назаром виграли у своїх категоріях — я змагався у вазі до 81 кг, Назар — до 73. Ми обоє показали результат 188 кг у двоборстві (ривок і поштовх). Це був нелегкий шлях, але ми змогли, і ці перемоги для нас — особливі, — розповідає Андрій Драгун.

— Турнір був організований на дуже високому рівні: починаючи з атмосфери, привітного персоналу, які завжди були готові допомогти, і завершуючи справді гідними призами. Але головне — це ідея, яка об'єднала всіх: ми приїхали, щоб вшанувати пам’ять Олександра Пєлєшенка. Було багато спортсменів, які також добре його знали або просто хотіли підтримати родину — Діану, Давида , — каже юний важкоатлет Назар Гребеля. — Особисто я мав нагоду тренуватися під його керівництвом — недовго, але цього вистачило, щоб зрозуміти, наскільки він щира, добра і вимоглива людина. Він міг бути строгим, але завжди влучно підказував, над чим працювати. Його підтримка залишила помітний слід у моєму спортивному шляху.

Його мама, Надія Гребеля, підкреслює, що для її сина Олександр був не лише авторитетом, а й прикладом сили духу.

— Як тільки Діана оголосила про проведення турніру, я навіть не сумнівалася: Назар братиме участь. Він з юнацьких років захоплювався Сашком — не лише його результатами, а й підходом до тренерства, ставленням до людей. Я і сама пам’ятаю ті збори, які він проводив для батьків — замість звичного напруження там панувала атмосфера підтримки, поваги, відкритості. Саме тому, коли з’явилася можливість поїхати на турнір — навіть у Київ — ми були готові, — розповідає мати спортсмена.

Зліва-направо: Андрій Драгун, Діана Пєлєшенко, Назар Гребеля, Надія Гребеля у студії Городоцького радіо. Фото: Городок.City Автор: Віра Лапа

Тренер городоччан Василь Ретуков не зміг поїхати разом зі своїми вихованцями, але був з ними постійно на зв'язку — підтримував хлопців, переглядав трансляцію, давав поради.

— Особливо хочеться відзначити, як хлопці трималися разом — як одна команда, — додає Надія Гребеля . — Допомагали одне одному, підтримували, розминалися по черзі, все робили скоординовано. Це було не просто про спорт. Це було про людяність, пам’ять і вдячність.

Подивитися запис турніру можна за посиланням .

Справу буде продовжено

Діана Пєлєшенко має намір зробити турнір щорічним і розширити його географію.

— Моя мета — щоб ці змагання проводилися щороку. І дуже хочу, щоб уже наступного разу вони стали більш масштабними, можливо, навіть на всеукраїнському рівні, — ділиться планами жінка.

До слова, у серпні 2025 року в Хмельницькому заплановані ще одні змагання пам’яті Олександра — цього разу за підтримки Національної федерації важкої атлетики України.

Кім Ткаченко Фото: Facebook

— Федерація готова долучатись, підтримувати. Вірю, що саме такі заходи згуртовують нас як націю. Колись нас намагались ділити — на східних, західних, різних. Але нині ми єдині. Бо пам’ять, біль і гордість — спільні. І дуже важливо, щоб молоді спортсмени пам’ятали, ким були ті, хто йшов попереду, хто досягав найвищих вершин, а згодом — став на захист країни, — говорить член виконкому Федерації важкої атлетики України, керівник Комісії національних змагань, суддя міжнародної категорії Кім Ткаченко. — Нехай пам’ять про Сашу стане для них не тільки прикладом спортивної витримки, а й громадянської мужності.

Кім Володимирович зазначає, що турніри пам'яті — це збереження пам’яті про Героїв.

— На сьогодні вже понад 80 важкоатлетів загинули на фронті. Але пам’ять про них — у змаганнях, у згадках, у пошані. Дуже важливо, щоб такі турніри, як турнір пам’яті Олександра Пєлєшенка, не стали разовими подіями. Щоб пам’ять про героїв жила не лише у словах, а й у системній традиції.

До слова, останніми роками спортивні турніри пам’яті загиблих захисників стали важливою традицією в Україні. У різних регіонах вони об’єднують молодь, воїнів і громаду, допомагають зберігати пам’ять про полеглих героїв та зміцнюють дух єдності. Наприклад, у січні 2025 року в Ізяславі відбувся футбольний турнір пам’яті Героя України Олега Довгого , який проводиться вже восьмий рік поспіль. У Івано-Франківську щорічно проходить турнір з таеквон-до, присвячений пам’яті загиблих нацгвардійців . У Тернополі на футбольному турнірі вшанували бійця спецпідрозділу КОРД Віктора Мельниченка . А у Вільногірську пауерліфтингом вшанували пам'ять чемпіона та захисника Сергія Карнаухова .

Такі заходи — це не лише спортивна боротьба, а й своєрідний урок патріотизму та взаємопідтримки для наступних поколінь. Вони надихають спортсменів досягати нових вершин, адже кожна перемога — це продовження справи тих, хто віддав своє життя за Україну.

Хмельницькі