вологість:
тиск:
вітер:
На Шепетівщині прощались із старшим матросом Пилипчуком Ярославом
17 червня 2025 р. 18:18
17 червня 2025 р. 18:18
Вже одинадцятий рік Україна втрачає внаслідок війни, розпочатої російськими окупантами, тих, хто завжди був готовий допомогти, підтримати, захистити. Хто без вагань та сумнівів став на захист Батьківщини та віддає найцінніше – своє життя – для того, щоб ми з вами могли жити на вільній, своїй Богом даній землі.
Саме таким був наш земляк - мешканець с.Припутні, старший матрос, кулеметник десантно-штурмового відділення Пилипчук Ярослав Олексійович . Його шлях — шлях гідності, вірності, сили. У лавах морської піхоти він не раз доводив, що для нього не існує чужого болю, чужої втрати, чужої Батьківщини — усе це було його. Він був частиною великої родини українського війська, був братом кожному, хто поруч тримав зброю, хто вірив у краще майбутнє України. У розквіті сил, на злеті мрій, з відкритим серцем і безмежною любов’ю до рідної землі учасник бойових дій Ярослав боровся до останнього подиху, не вагаючись, не шукаючи легких шляхів.
Після поранення, отриманого під час запеклих боїв із окупантами, лікарі боролися за життя нашого земляка… Проте смерть перемогла цей двобій… 12 червня перестало битися хоробре серце воїна. Тепер йому навіки 37…
16 червня Ярослав повернувся додому — вже не як захисник на передовій, а як Герой, котрий відійшов у безсмертя. Скорботна тиша застелила село Припутні, коли траурний кортеж в’їхав на його вулиці. Не холод був тоді в повітрі, а пекучий й нестерпний біль. Біль втрати. Біль розуміння, що відтепер Ярослав ніколи не переступить поріг рідної хати, не усміхнеться, не обійме мати, рідних… Відтепер він — Воїн Світла, який навічно тримає наше українське небо.
І хоча він не встиг створити власної сім’ї, він назавжди залишиться у серці кожного, хто знав його. А для тих, хто не встиг — він буде символом мужності, вірності, незламності.
Заупокійна служба в місцевому храмі зібрала усіх — знайомих і незнайомих. Тиша у храмі прорізалась лише зболеним співом хору та риданнями. І кожне слово молитви лунало, мов удар: «Вічна пам’ять… Вічний покій…». І в серцях кожного вірилось: його душа вже там, де немає війни… Там, де мир і світло. Там, де Небесне військо, до якого долучився ще один янгол-воїн — наш Ярослав.
Під звуки Державного Гімну і залпи прощального салюту тіло Героя прийняла рідна Ізяславська земля. А душа його — полетіла високо, в небо, що тепер береже нас від зла.
Жорстока війна щодня краде у нас найкращих. І ніколи не пробачимо ворогу цього болю, цього «ніколи» й «назавжди». Але ми пам’ятатимемо кожного. Бо Герої не вмирають. Вони живуть у наших серцях, у вільному подиху української землі, у сонці, що сходить над нашими населеними пунктами.
Ізяславська міська рада
Фотогалерея
Будьте першим, хто залишить коментар.
Джерело: shepetivka.com.ua
Новини рубріки
На Шепетівщині прощались із молодим командиром відділення безпілотників Кащуком Валерієм
17 червня 2025 р. 22:21
Балістичний захист для волонтерів, медиків і цивільних: що обрати?
17 червня 2025 р. 21:30
У громаді на Хмельниччині попрощалися із загиблим на Донеччині 38-річним захисником
17 червня 2025 р. 19:55