У Старокостянтинові вперше відбулася мирна акція на підтримку полонених, безвісти зниклих захисників

28 червня 2025 р. 16:42

28 червня 2025 р. 16:42

28 червня, у День Конституції України, у Старокостянтинові вперше відбулася мирна акція на підтримку військовополонених та безвісти зниклих українців. Захід зібрав десятки людей — рідних, друзів, волонтерів, представників громади, які прийшли висловити солідарність і підтримку тим, хто досі не повернувся з війни, і тим, хто щодня живе в очікуванні бодай звістки про своїх близьких.

До акції долучилися не лише жителі Старокостянтинова, а й родини полонених і зниклих безвісти з Красилова, Хмельницького, Славути та інших громад області. Учасники тримали в руках портрети своїх рідних, жовто-блакитні прапори, таблички з написами «Поверніть наших героїв», «Ми чекаємо», «Свободу захисникам».

Організували мирну акцію у Старокостянтинові Юлія Леськова та Тетяна Стаценко, які не з розмов знають, що таке чекати рідну людину. Юлія наразі мешкає у Красилові і розповідає, що там подібні акції уже стали традиційними. У Старокостянтинові служив її брат, тож вона вирішила і тут організувати мирну акцію і дати можливість рідним знайти підтримку один в одному. На допомогу прийшла Тетяна і разом дівчата досягли своєї мети.

Вони зазначають: мета акції — нагадати суспільству, що кожен зниклий чи полонений — це чиясь дитина, батько, брат, чоловік або друг. А також — закликати владу, міжнародні організації та громадськість активніше діяти для визволення українських захисників.

«Ми зібралися у символічний день — День Конституції, аби нагадати, що свобода і гідність кожного громадянина мають бути захищені. Наші хлопці не повинні бути забутими», — зазначили організатори.

Тепер акція стане традиційною і проходитиме в останню суботу кожного місяця. На наступний захід дівчата планують організувати велопробіг на підтримку військовополонених та безвісти зниклих українців.

Начальник відділу внутрішньої політики виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Сергій Кучерук наголосив, що міська влада завжди відкрита до діалогу, готова допомогти і підтримати родини полонених і безвісти зниклих захисників.

- Це дуже болісна тема. Кожна така акція — це крик душі і надія на повернення рідних.

Звернувся до присутніх Сергій Жмурко, голова ГО "Учасників АТО м.Старокостянтинів":

- Найгірше - це невідомість, найсильніше - любов і віра. Разом ми віримо, що наші земляки живі, здорові і лише тимчасово пропали з інформаційного простору. Любов, віра, пам'ять обов'язково повернуть їх додому.

Наталія на мирну акцію прийшла заради чоловіка, котрий став на захист своєї держави. Впродовж двох років він вважається зниклим безвісти.

- Мій чоловік не цифра у статистиці: він має ім’я, дім, родину. Я продовжую боротися за нього, бо любов – це не лише про щастя, це про вірність, про силу стояти, коли світ хитається.

Юлія бореться за свого брата, котрий зник безвісти у Вовчанську.

- Я буду до останнього чекати той день, коли він повернеться додому.

Ця дівчинка чекає свого тата, котрий зник безвісти.

- Я не знаю, де мій тато, не знаю чи повернеться додому. Я пам’ятаю його голос, пам’ятаю, як він тримав мене за руку і я щодня тримаюся за ці спогади, як за останню ниточку зв’язку.

Мама Дмитра Генералюка знає, що її син уже півтора роки у полоні. Наразі він має статус політв’язень.

- Я знаю, що усі повернуться додому. Але ми маємо не дати їх забути.

- Рік тому моє життя зупинилося. У мій дім принесли звістку, що коханий зник безвісти. Але я вірю, що він живий, я впевнена в тому, що він обов’язково повернеться. Моєї віри вистачить за всіх.

- Моя дитина пішла на завдання і зникла безвісти. Але вона не забута. Прошу всіх виходити на акції, підтримувати хлопців. Вони не загиблі, вони просто потрапили в біду. Ми маємо триматися один одного.

- Я молюся за тата, щоб він повернувся живим додому.

Дружина військовослужбовця Андрія Русака, який зник на Покровському напрямку близько 2 місяців тому.

- Кожного дня, щохвилини ми всі віримо і знаємо, що він живий. Шукаємо його скрізь і обов’язково знайдемо. Вірте і надійтеся, тому що віра надає сили жити і чекати.

Дружина безвісти зниклого Володимира Гуменюка розповідає, що чоловік з першого дня війни сам пішов служити.

- Він дуже добрий батько, люблячий дідусь. У нього народився онук, якого він бачив лише 2 чи 3 рази. Я вірю, що він знайдеться.

Коли він йшов на позицію, то казав, що це білет в один кінець (знаходився у Кліщіївці). Я його просила не йди, а у відповідь лише чула: там мої хлопці.

Учасники акції наголосили, що подібні заходи мають стати регулярними, аби тема полонених і зниклих завжди залишалась у фокусі уваги суспільства та влади.

Хмельницькі