Нескорені знання: як малі громади Хмельниччини й Одещини підтримують освіту під час війни

06 липня 2025 р. 12:19

06 липня 2025 р. 12:19


Нескорені знання

Повномасштабна війна внесла кардинальні зміни у всі сфери життя, зокрема в освіту. Для дітей у малих громадах, таких як Городок на Хмельниччині та Рені на Одещині, можливість відвідувати гуртки чи спортивні секції часто стає єдиним способом зберегти відчуття нормальності та мріяти про майбутнє. Проте обмеження безпеки, нестача ресурсів і зменшення фінансування значно ускладнили доступ до позашкільної освіти.

Та попри виклики на локальних рівнях знаходять нові рішення, і дорослі дають дітям простір для розвитку.

«Прив'язані» до укриття: юним натуралістам обмежено доступ до природи

Розглядаючи зелені дива на території Станції юних натуралістів, що розташовано у селі Новосільське Ренійської громади, ми дійшли до ягідної ділянки. На кущах засихала полуниця – нема кому тепер збирати солодкі ягоди…

— У СЮН займаються 190 дітей — це більш ніж половина учнів Новосільського ліцею, — розповідає директорка Євгенія Флоря. — Станції юних натуралістів свого часу сільрада виділила окрему земельну ділянку на околиці села. Тут є теплиця, кабінети для гуртківців, але немає укриття. Тому коли почалась широкомасштабна війна ми були вимушені шукати інші форми роботи. Гуртки тепер працюють у стінах Новосільського ліцею, де є облаштоване укриття – безпека дітей понад усе. Але ми, натуралісти, люди не кабінетні, а польові, тепер «прив'язані» до парт.

Якщо для дітей, які обрали квітково-декоративний гурток, є робота — вони із задоволенням озеленюють свій ліцей, то організувати роботу юних агрономів — проблема.

— Ми знайшли такий вихід — перенесли практичну частину занять додому, — каже Євгенія Флоря. — Більшість мешканців нашого села займаються тепличним господарством, тож у дітей є можливість вести роботу та спостереження у домашніх теплицях.

Директорка Євгенія Флоря у розарії СЮНа Фото: Антоніна Бондарева Автор: Антоніна Бондарева Директорка Євгенія Флоря у розарії СЮНа

Хоча база СЮН, її земельна ділянка не задіяна в навчальному процесі, і сам він зазнав суттєвих змін, Ренійська громада не припиняє фінансування цього позашкільного закладу — працюють дев’ять педагогів, є техперсонал. Дорослі підтримують порядок на станції — не можна її залишати без нагляду.

На відкритому ґрунті зацвіли кактуси Фото: Антоніна Бондарева На відкритому ґрунті зацвіли кактуси

— Видовий склад рослин у нас дуже різноманітний, навіть кактуси цвітуть, — розповідає Євгенія Флоря. — Свого часу сільрада закуповувала екзотичні рослини, ми зверталися до дендропарків і вони безкоштовно висилали нам саджанці, відростки, цибулини. У нас багато троянд — то діти займалися живцюванням. Ми з колегами підтримуємо рослини — поливаємо, обробляємо ділянку. Але учні сюди не приходять — тож під час війни полуницю нікому збирати.

У Городку літають мрії: авіамоделізм попри все

На ентузіазмі педагога та завдяки мінімальній підтримці місцевих установ у Городку при будинку дитячої творчості діє авіамодельний гурток. Вже понад 20 років незмінним його керівником є Олександр Харкавлюк, який передає дітям любов до авіації, навчає конструювати моделі літаків, готує до змагань.

Олександр Харкавлюк Фото: Городок.City Автор: Віра Лапа

— Спочатку я проводив заняття в школах — раз на тиждень для учнів першого ліцею, четвертої школи та так званої «польської школи». Згодом мені запропонували вести гурток при будинку творчості. Відтоді минуло вже 21 рік. Був і важкий період — рік працював узагалі без оплати, — згадує керівник гуртка. — Та бажання передавати знання дітям, яких зацікавить цей вид спорту, завжди перемагало.

Згодом захоплення набуло нового змісту — підопічні Олександра Степановича неодноразово ставали чемпіонами області. На останньому турнірі з авіамодельного спорту, що відбувся 22 травня 2025 року, його вихованці також вибороли призові місця: Максим Барабашин — 3 місце у змаганнях моделей-копій, Євген Шостак — 2 місце в цій же номінації та ще одне 2 місце за керування швидкісними моделями.

Зліва-направо: Олександр Гудзь, Максим Барабашин, Нікіта Кілянчук, Євген Шостак, Олександр Харкавлюк. Фото: Городок.City Автор: Віра Лапа

Я ходжу в гурток понад 5 років. Усе, що вмію — заслуга Олександра Степановича. Він передав нам не тільки знання, а й любов до справи, — розповідає Максим Барабашин, чемпіон області 2024 року. — Якщо ви сумніваєтесь, чи записуватись у гурток, — обов’язково спробуйте! Це неймовірно: створити свій літак і побачити, як він злітає.

Гурток відвідую багато років, починаючи зі шкільних років. Зараз навчаюся в одному з вишів у Кам’янець-Подільському, але гурток не полишаю — тренуюся, беру участь у змаганнях. Звісно, хотілося б ще кращих результатів, але успіх багато в чому залежить від технічного оснащення, — пояснює Євген Шостак. — Наприклад, у нас найновішому двигуну вже вісім років, а найстарішому — 45! Це один з найдорожчих елементів літака. А ще потрібне пальне — його наш керівник купує за власний кошт. Та ми все одно змагаємося і перемагаємо.

З минулого року гурток підтримує Городоцький міський центр фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх», зокрема допомагає організовувати змагання.

Юрій Смик Фото: Городок.City Автор: Віра Лапа Юрій Смик

У жовтні 2024 року ми провели міжгромадські змагання зі колегами з села Райківці Гвардійської громади. Забезпечили учасників харчуванням, призами — медалями й дипломами, — розповідає директор центру Юрій Смик. — Ми зацікавлені підтримувати розвиток цього виду спорту й плануємо допомагати в майбутньому.

За словами Юрія Смика, на цьогорічні змагання передбачена фінансова підтримка гуртка в розмірі 2000 гривень.

Тобто, підтримка авіамодельного гуртка здійснюється здебільшого силами громади — як педагогічними, так і мінімальними фінансовими. Гурток перебуває на балансі Городоцького будинку дитячої творчості, що фінансується з місцевого бюджету. У 2024–2025 навчальному році весь заклад отримав 50 тисяч гривень на всі напрямки діяльності, із яких лише 8 600 гривень спрямували на авіамоделювання. Ці кошти дозволили придбати кілька моторів для моделей літаків — на тлі зношеної технічної бази, де досі використовуються двигуни 8–45-річної давності.

Авіамодельний гурток у Городку діє при Будинку дитячої творчості, тренування відбуваються на стадіоні «Цукровик».

Війна посилила проблеми, які раніше вдавалося вирішувати поступово: зменшення надходжень до бюджету громади звузило можливості для оновлення матеріально-технічної бази. І якщо до 2022 року технічні гуртки хоч із труднощами, але мали стабільніші джерела підтримки, то тепер ініціатива гуртківців часто тримається буквально на ентузіазмі. Батьки, педагоги, місцеві ентузіасти — головна опора таких гуртків у кризовий період.

Наука доступна

На цьому тлі особливо контрастно виглядає Winogradsky School — інша освітня ініціатива, що діє в Городку. Її розвиток забезпечує зовнішній партнер — бізнес, а не місцевий бюджет. Тут, на відміну від гуртків, залежних від громади, є змога оновлювати обладнання, залучати менторів і розвивати простори для навчання у партнерстві з приватними інвесторами.

До вересня 2024 року проєкт «Winogradsky School» діяв під назвою Школа природничого напрямку. Освітню платформу для школярів, які цікавляться біотехнологіями, медициною, екологією запустила громадська спілка «Up To Future» за підтримки корпорації «Юрія-Фарм», яку очолює Микола Гуменюк.

Практичні заняття у Школі Виноградського.

Це освітній проєкт у галузі біотехнології, фармації, медицини та проєктної діяльності, — розповідає Андрій Горбань, голова громадської спілки «Up To Future». — Микола Іванович — виходець із Городоччини. Досягнувши успіху в науці та бізнесі, він вирішив підтримати свою громаду. Суть проєкту — створити умови для розвитку здібностей місцевих школярів, які цікавляться наукою й хочуть поглиблено вивчати природничі дисципліни. Ми переконані: обмеженість ресурсів не повинна ставати на заваді якісній освіті навіть у невеликому місті.

Випускний-2025.

Щороку у Winogradsky School навчаються до 30 учнів 8–11 класів. Окрім природничих наук, діти опановують навички самопрезентації, лідерства, комунікації, а також беруть участь у творчих майстернях.

Катерина Гуменна Фото: Городок.City Автор: Віра Лапа Катерина Гуменна

Наші діти мають право на якісну освіту навіть у малому місті. Ми не просто навчаємо — ми надихаємо творити рішення для світу. Ми хочемо, щоб наші учні не просто знали, як створювати інновації, а розуміли — кожна ідея має вирішувати конкретну проблему. Щоб вони були чутливими до потреб суспільства, відчували контекст України й світу, і вже сьогодні мислили як креативні творці майбутнього, — пояснює Катерина Гуменна, керівниця та менторка проєкту.

Дітей навчає команда менторів — досвідчені вчителі біології, мікробіології, фізики та інших дисциплін. Випускники школи стають учасниками та переможцями всеукраїнських і міжнародних конкурсів. Так, у 2024 році Наталія Боднарчук і Вікторія Гедз вибороли перемогу на престижному GENIUS Olympiad (Олімпіада Геніїв). Вікторія змагалася в категорії «Короткометражний фільм», Наталія — в «Мистецтві». Обидві дівчини працювали під наставництвом вчителя Андрія Мутики.

Це була наша перша участь у GENIUS Olympiad. Ми не мали великого досвіду, тому не очікували, що одразу потрапимо у фінал. Але обидві роботи пройшли відбір: Вікторія конкурувала з майже 40 учасниками, Наталія — з понад 70. Вони гідно представили нашу громаду, і я щиро ними пишаюся, — ділиться емоціями наставник.

Наталія Боднарчук Фото: Городок.City Автор: Віра Лапа Наталія Боднарчук

— Відвідуючи «Winogradsky School», я дізналася, що вивчення таких предметів, як фізика, хімія та біологія, може бути цікавим і творчим, — розповідає Наталія Боднарчук. — Крім додаткових знань з природничих наук, у школі Виноградського я отримала можливість розвиватися особистісно — завдяки тренінгам з психології, проєктного менеджменту та заняттям з ораторського мистецтва.

Інфраструктурною базою для реалізації ініціатив стала новозбудована будівля краєзнавчого музею «G-Museum», яку профінансував Микола Гуменюк. Сьогодні тут працюють одразу кілька інноваційних проєктів: «Winogradsky School», «Winogradsky Club» і «Winogradsky Hub» — простори, де наука, творчість і громадська активність об’єднуються в єдиний простір можливостей для молоді. І, як зазначає Андрій Горбань, команда проєкту не зупиняється на досягнутому.

Андрій Горбань Фото: Городок.City Автор: Віра Лапа Андрій Горбань

Микола Гуменюк об’єднав навколо себе коло однодумців і продовжує підтримувати освітні ініціативи в громаді. Зараз триває розробка проєкту щодо відкриття у Городку закладу середньої спеціальної або вищої освіти, який дозволить перевести досвід неформальної освіти у формат формальної. Ми хочемо, щоб діти мали системний доступ до якісної наукової освіти — тут, у своїй громаді.

Вітрила надії

Аналогічна історія успіху, тільки в галузі спорту, є й в місті Рені, що на Одещині. Тут розвитку дітей активно сприяє громадська організація “Ренійський районний яхтклуб «Дунай» на чолі з Олексієм Андріановим.

Під час війни, в умовах дистанційного та змішаного навчання дітям вкрай не вистачає спілкування та рухової активності. Громадська організація надає 40-ка дітям можливість безкоштовно займатися найкрасивішим видом спорту — вони ходять під вітрилами.

Це яхти для навчання класу «Оптиміст» і «Кадет», гоночні «Луч» і «420».

Ще до війни громадська організація створила базу на хуторі Кірган — спільними зусиллями побудували пірс, облаштували територію: встановили флагшток, турніки, гойдалки, альтанки від дощу і палкого сонця.

Наявність бази, човнів та активно працюючої громадської організації яхтсменів дала підставу відкрити у Рені філію Одеської обласної дитячо-юнацької школи з вітрильного спорту. Заняття з дітьми веде досвідчена яхтсменка Валентина Кэба. Взимку вона читає теорію у класі, а починаючи з квітня діти тренуються на воді. До проведення тренувань підключаються досвідчені яхтсмени.

З початку широкомасштабної війни яхтсмени Одеси, Миколаєва, Херсона втратили можливість тренуватися, тому що водойми закриті, — розповідає про проблеми воєнного часу Валентина Кєба. — Нам пощастило: озеро Кагул — внутрішнє водоймище, і нам дозволено виходити на воду.

Але тренувальний процес неможливий без фінансування — як мінімум потрібно паливо для тренерських катерів і поновлення обладнання яхт.

Олексій Андріанов, голова ГО «Ренійський районний яхтклуб «Дунай». Фото: Антоніна Бондарева Олексій Андріанов, голова ГО «Ренійський районний яхтклуб «Дунай».

— Минулого року наша громадська організація звернулася з листами до дев’яти підприємств, що працюють на території порту Рені, з проханням надати спонсорську допомогу, — розповідає Олексій Андріанов. — Бізнесмени підставили плече. Завдяки портовим фірмам вдалось пошити три нових вітрила і забезпечити тренерські катери паливом.

— У минулому році старший тренер юнацької збірної України з вітрильного спорту Павло Донцов організував за кордоном акцію на допомогу дітям України і привіз десять вітрил. Три з них отримали ренійські яхтсмени. А три вітрила — це шістсот євро, — додає Валентина Кєба. — По світу чимало яхтсменів, які навчилися ходити під вітрилами саме в Рені. Ми з ними підтримуємо зв’язок. Наприклад, Вадим Долганюк, нині чемпіон Ізраїлю на яхтах класу «420», надіслав вітрило. Екіпірування для юних яхтсменів та різноманітне обладнання для човнів вислає із Канади уродженець Рені Олександр Кротенко. І таких друзів у яхтклубу «Дунай» по всьому світу, по містах України чимало.

Обов’язкова умова для зростання спортсмена — змагання.

Валентина Кєба, тренерка Ренійської філії Одеської обласної дитячо-юнацької школи з вітрильного спорту. Фото: Антоніна Бондарева Валентина Кєба, тренерка Ренійської філії Одеської обласної дитячо-юнацької школи з вітрильного спорту.

— Напередодні широкомасштабної війни наші юнаки та дівчата приймали участь у чемпіонаті України на яхтах класу «420», що проходив у Миколаєві, — розповідає тренерка Валентина Кєба. — Вони змагались нарівні з дорослими. Екіпаж у складі Валерії Михайліченко й Анастасії Копаной посів призове третє місце — прекрасний результат для дівчаток.

Внаслідок війни акваторія Чорного моря закрита. Єдине місце в Україні для проведення змагань — Львів. Але із Рені за тисячу кілометрів ще й з яхтами доїхати туди неможливо.

— Ми знайшли вихід з ситуації — організація власних змагань, — розповідає Валентина Кєба. — Батьки закуповують призи і наприкінці кожного сезону ми проводимо змагання серед вихованців. Ще одна можливість для зростання хлопців і дівчат – організація літніх таборів, коли ми тиждень живемо у наметах. По-перше, йде посилений тренувальний процес, тому що виходимо на воду два рази на день. А ще діти вчаться самостійності — готувати їжу, прибирати за собою. Також для них важливе спілкування. Вони так за цим скучили, що перші дві доби ми не можемо їх вкласти спати — вони всю ніч розмовляють між собою. Та вже на треті сутки сплять, «як вбиті» — дають про себе знати фізичні навантаження, свіже повітря. Загалом наметовий табір — це зміцнення здоров’я.

Табір у свій вільний час відвідують батьки. Вони допомагають упорядковувати територію, беруть участь в організації змагань — дорослі теж не проти рухової активності та свіжого повітря.

Для батьків цінне те, що тренування для дітей — безкоштовні, хоча вітрильний спорт апріорі дуже коштовний.

Юний яхтсмен Архип Какаранзе ходить під вітрилами лише на літніх канікулах.

Архип Какаранзе Фото: Антоніна Бондарева Архип Какаранзе

— Наша родина мешкає у Києві, але там тренуватись я не маю можливості, — розповідає хлопчик. – Щоб ходити під вітрилом, треба їхати далеко за місто, ще й тренування коштують чимало. Тож протягом навчального року я самостійно вчу теорію, а влітку поспішаю до бабусі в Рені. Тут «пропадаю» в яхтклубі. Я вже навчився керувати яхтою «Оптиміст». А ще навчився спілкуватись з людьми — зі своїми однолітками та дорослими яхтсменами.

Юна яхтсменка Діана Золотухіна пишається тим, що вже опанувала чотири яхти — «Оптиміст», «Кадет», «Луч» та «420», і не лише цим.

Ми власними руками робимо профілактичний ремонт яхт. За допомогою дорослих яхтсменів всі хлопці і дівчата навчилися користуватися інструментами, — розповідає Діана. — У нас дисципліна, як в армії. Зранку — шеренга, підняття прапора. Ми всі стали зібраними, дисциплінованими.

Володимиру Булгакову подобається дружня атмосфера в яхтклубі, коли є порозуміння з однолітками та старшими яхтсменами.

— А яка природа, яка атмосфера! – у захваті юнак. — Набагато цікавіше і корисніше ходити під вітрилами, ніж сидіти в телефоні.

Тренування юних яхтсменів.

Члени ГО «Яхтклуб «Дунай» пишаються тим, що навіть під час війни на озері Кагул діти вчаться керувати вітрилами.

У Ренійській громаді працюють три заклади позашкільні заклади освіти і дитячо-юнацька спортивна школа. Ці установи фінансуються за рахунок місцевого бюджету – закладено кошти на заробітню платню та комунальні послуги. Про все інше (виїзди на замгання, амуниція тощо) турбуются викладачі та батьки вихованців.

Діяльність яхтклубу «Дунай» — единий в громаді приклад, коли у виховному процесі дітей виконує ключову роль саме громадська організація.

Коли громада — найсильніший ресурс

У Ренійській громаді працюють три позашкільні заклади освіти, плюс дитячо-юнацька спортивна школа. Додаткову освіту отримують 41 % школярів.

У Городоцькій громаді працюють три заклади позашкільної освіти та дитячо-юнацька спортивна школа, які відвідують 44% від загальної кількості учнів громади.

Але як показує практика, позашкільна освіта в умовах війни тримається не на бюджетах, а на людях — педагогах, активістах, волонтерах, батьках і бізнесі.

Реклама

Нескорені знання: як малі громади Хмельниччини й Одещини підтримують освіту під час війни

Нескорені знання: як малі громади Хмельниччини й Одещини підтримують освіту під час війни

Нескорені знання: як малі громади Хмельниччини й Одещини підтримують освіту під час війни

Нескорені знання: як малі громади Хмельниччини й Одещини підтримують освіту під час війни

Нескорені знання: як малі громади Хмельниччини й Одещини підтримують освіту під час війни

Нескорені знання: як малі громади Хмельниччини й Одещини підтримують освіту під час війни

Нескорені знання: як малі громади Хмельниччини й Одещини підтримують освіту під час війни

Нескорені знання: як малі громади Хмельниччини й Одещини підтримують освіту під час війни

Нескорені знання: як малі громади Хмельниччини й Одещини підтримують освіту під час війни

Нескорені знання: як малі громади Хмельниччини й Одещини підтримують освіту під час війни

Нескорені знання: як малі громади Хмельниччини й Одещини підтримують освіту під час війни

Нескорені знання: як малі громади Хмельниччини й Одещини підтримують освіту під час війни

Нескорені знання: як малі громади Хмельниччини й Одещини підтримують освіту під час війни

Нескорені знання: як малі громади Хмельниччини й Одещини підтримують освіту під час війни

Нескорені знання: як малі громади Хмельниччини й Одещини підтримують освіту під час війни

Нескорені знання: як малі громади Хмельниччини й Одещини підтримують освіту під час війни

Нескорені знання: як малі громади Хмельниччини й Одещини підтримують освіту під час війни

Джерело: horodok.city

Завантажуєм курси валют від minfin.com.ua