Славута схилила голови перед мужнім захисником Олексієм Попелем

11 липня 2025 р. 19:34

11 липня 2025 р. 19:34

Сьогодні Славутська громада в скорботі схиляє голови перед світлою пам’яттю солдата Попеля Олексія Леонідовича — мужнього захисника, доброї й чесної людини, яка віддала найдорожче — своє життя — заради нашої свободи, заради майбутнього України.

Є слова, які важко промовляти… Слова, що стискають горло і серце — коли доводиться прощатися з ще одним Героєм, який віддав життя за нас із вами.

Олексій народився 31 березня 1992 року в Славуті. З 1999 по 2009 роки навчався у Славутській загальноосвітній школі №6. Вже тоді в ньому було помітно особливу відповідальність, врівноваженість, чесність — риси, які пізніше стали основою його військового шляху.

Після школи здобув фах електрогазозварювальника в Нетішинському професійному ліцеї. Його руки вміли працювати — створювати, будувати, допомагати. Він завжди прагнув бути корисним.

У 2010 році Олексія призвали на строкову військову службу.

Після служби працював у цивільному житті — зокрема, в таксі, де кожна поїздка була не просто роботою, а нагодою допомогти, підтримати, поспілкуватися.

А вже з 2018 року він служив у Державній службі охорони Національної поліції України. Він був людиною порядку, дисципліни та честі. Людиною, яка не могла залишатися осторонь, коли країна потребувала захисту.

У червні 2024 року Олексій був мобілізований до лав Національної гвардії України. Служив у батальйоні оперативного призначення військової частини 3017, на посаді помічника гранатометника.

Він розумів: доки наші воїни боронять українську землю, жоден із нас не має права залишатися байдужим. І тому без страху, з гідністю ніс службу, ризикуючи щодня заради кожного з нас.

І ось березень 2025 року. Околиці села Удачне, під Покровськом, що на Донеччині. Під час виконання бойового завдання Олексій зазнав важкого поранення.

Попереду були чотири місяці боротьби — у шпиталі, на межі життя і смерті. Чотири місяці, протягом яких рідні та друзі Воїна молилися. Чотири місяці надії, віри, сліз і чекання.

Маленька донечка питала: «Мамо, коли тато прийде додому?» І всі так хотіли дати їй відповідь, яка не болітиме…

Але 4 липня 2025 року серце Олексія зупинилося.

Серце Героя. Серце Людини, яка любила життя — і віддала його за нас.

Його дружина залишилась одна з маленькою донечкою, яка ще не розуміє, чому тато більше не обійме її.

Його мама не дочекалася мирних днів, щоб зустріти сина.

Без брата залишилася сестра. Без хресного — похресниця. І цей біль сьогодні — наш спільний. Біль родини, громади й всієї України. Бо ми втрачаємо найкращих….

Олексій був рішучим, наполегливим, чесним, відданим і сміливим. Любив риболовлю, любив автомобілі, любив рух, життя. Але найбільше — любив родину та свою Батьківщину. І саме ця любов привела його на фронт. Він захищав нас — кожного з нас.

Командування відзначило його нагородами — почесним знаком «За Нескореність» та медаллю «Ветеран війни, учасник бойових дій». Та його найбільша нагорода — це наша пам’ять, наша вдячність і наша обіцянка, що його подвиг не буде забутий.

Міський голова, виконавчий комітет, депутати Славутської міської ради та вся Славутська громада висловлюють щирі співчуття рідним та близьким українського Воїна.

Ми віримо: донька Олексія виросте у вільній, незалежній Україні. Ім’я її батька — Олексій Попель — навіки залишиться у строю Героїв, у строю безсмертної пам’яті.

СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА! ГЕРОЮ ПОПЕЛЮ ОЛЕКСІЮ — ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ І ВІЧНА СЛАВА!

Пресслужба Славутського МВК.

Відео

Фотогалерея

• Коментарі
• Увійти

  • Цей сайт
  • Google
• Зареєструватися

• Цей сайт
• Google

Будьте першим, хто залишить коментар.

Хмельницькі