Маємо турбуватись про кожну людину - Анатолій Швець, директор Центру ПМСД Старокостянтинівщини

27 липня 2025 р. 09:10

27 липня 2025 р. 09:10

Вони — на передовій життя. Із щоденним викликом "рятувати", українські медики тримають стрій у лікарнях, в амбулаторіях, допомагаючи і рятуючи людей. Щодня — між надією й болем, життям і смертю. 27 липня в Україні відзначають День медичного працівника.

Щиро вітаючи усіх медиків Старокостянтинівщини зі святом, розповідаємо про роботу Старокостянтинівського Центру первинної медико-санітарної допомоги.

Більше десяти років на теренах Старокостянтинівщини діє Центр первинної медико-санітарної допомоги. Його очолює лікар-педіатр із великою практикою - Анатолій Іванович Швець. До цього він тривалий час керував Самчиківською лікарнею. Напередодні Дня медичного працівника, ми поспілкувалися з Анатолієм Івановичем про роботу сімейної медицини в умовах війни, про людей, які тримають "первинку" на своїх плечах, і головні виклики в системі.

- Анатолію Івановичу, з чим Центр ПМСД підходить до цьогорічного професійного свята? Які головні здобутки?

- Якщо коротко - ми з хорошими показниками. Центр - один із найкращих в області. Особливо це стосується профілактичних оглядів населення, зокрема сільського. Це моя особиста ціль - щоб усі мешканці сіл були оглянуті. Бо те, що людина живе в селі, не означає, що її не має бачити лікар.

Маємо щомісячний графік виїздів у пункти тимчасового базування.

І, до речі, у нас унікальна співпраця з Товариством Червоного Хреста. Завдяки нашій угоді вони надають транспорт, зарплату водієві та медсестрі, а ми - трьох лікарів. І що найголовніше - люди одразу ж на місці отримують безкоштовні ліки за результататми обстежень та призначень лікаря. За 9 місяців минулого року людям видано ліків на понад 1,6 мільйона гривень, прийнято 3962 пацієнти, у тому числі й ВПО. Це дійсно допомога, і вона дуже відчутна.

- Як змінилася робота первинної ланки після 24 лютого 2022 року?

- Усі зрозуміли, яка біда прийшла в країну. Колектив став відповідальніший. Ми з перших днів почали допомагати: плели сітки, передавали речі й кошти, закуповували тепловізори та інше обладнання. І зараз сітки плетуть щодня - вже "професійно", як кажемо. Тут у нас теж графіки - працівники кожної амбулаторії: медсестри, молодші медсестри, працівники бухгалтерії - знають, у який час приходити. Це наша підтримка нашим захисникам.

- Скільки зараз у структурі Центру амбулаторій, яка команда забезпечує роботу?

- Маємо 14 амбулаторій, 27 лікарів, з них 20 - сімейні. Є педіатри, терапевти. Проте маємо кадрову плинність - життя є життя. Наразі можемо взяти ще трьох лікарів. Потрібні сімейні, особливо в Миролюбненській громаді, де наразі немає лікаря. Хочеш не хочеш, а пацієнтів переділили - і маємо перевантаження.

- Які виклики для Центру сьогодні найгостріші?

- Найбільше питання, знову ж таки, - доступність для сільських мешканців. Не кожен може доїхати 30-40 км до центру. Тому ми робимо все, аби лікар приходив до них. Із транспортом наразі справляємося: маємо службові автомобілі - по одному на кожну амбулаторію. Два, за ініціативи міського голови М.С. Мельничука, подарувала Старокостянтинівська громада. За це - велика вдячність.

- А взагалі, якою є підтримка громади, бізнесу та благодійників?

- І міський голова Старокостянтинова, і очільники Староостропільської та Миролюбненської громад відгукуються на наші потреби. Із останнього - Старокостянтинівська громада виділила на доплату сільським фельдшерам 1,2 мільйона гривень із бюджету.

Фермери теж активно долучаються - зокрема, до проплати за флюорографічні обстеження. У результаті тристоронньої угоди, укладеної Центром з Хмельницьким обласним фтизіопуль-монологічним медичним центром ми обстежили понад 2300 осіб, більшість - це люди віком 60+.

У деяких селах, як-от в Огіївцях, люди йшли цілий день, і медики працювали до останнього пацієнта. Жителі села щиро дякували. А головне - ми виявили багато серйозних патологій: і туберкульоз, і онко. Всіх вчасно направили на лікування, що дуже важливо.

Також за допомогою благодійників закупили діагностичні смужки для перевірки холестерину, утеплили Веснянську амбулаторію, продовжуємо робити поточні ремонти, закупили буржуйки.

- У якому напрямку ви бачите розвиток Центру найближчими роками?

- Однозначно - профілактика. Це європейський підхід. Ми маємо виявляти хвороби раніше. Для цього взяли ще одного лаборанта - тепер маємо трьох. Вони виїжджають по амбулаторіях і з Червоним Хрестом, і з нашими лікарями. Усе - аби не чекати, поки пацієнт сам прийде.

- Як справи з цифровою трансформацією?

- Звісно, працюємо з eHealth, маємо базу, навчили персонал. Але технічне забезпечення ще треба підтягувати. На жаль, деякі пацієнти досі очікують, що лікар має приходити додому. Я, до речі, завжди кажу своїм - не забувайте про пацієнта. Я сам педіатр, 30 років у Самчиках відпрацював. І досі до мене люди звідти приходять. Не тому, що я особливий, а тому, що так маємо працювати.

- Що для вас особисто означає День медичного працівника?

- Це день, коли згадуєш, заради чого працюєш. Це визнання. Але найважливіше - щоб наші пацієнти були здоровими. Якщо ми хоч комусь допомогли - значить, усе не дарма.

- Що вас мотивує залишатися у професії?

- Відповідальність. І розуміння, що без тебе - ніяк. Особливо в селі. Якщо не поїдеш - ніхто не поїде. А там - люди. Прості, щирі. Вони потребують лікаря не менше, ніж у місті.

- Яку головну рису ви цінуєте у своїх колегах?

- Не байдужість. У мене є приклад - лікар Павло Петрович Польовий, мій вчитель. Йому 84, а він досі працює у Самчиківській лікарні. І працює по-справжньому. Він не пройде повз жодного пацієнта. І не важливо, чи це задекларований пацієнт, чи просто людина, яка опинилася в біді.

- Чи є історія з практики, яка Вас найбільше зворушила?

- Таких було багато. Але найбільше - коли бачиш, як у віддаленому селі пацієнт, якому ти дав просту пораду, щиро дякує, обіймає, тисне руку. Це надихає. Це і є наша суть.

А ще ніколи не забуду один ви-падок, коли разом із колегами, працюючи у Самчиківській лікарні, врятував немовля. Минуло багато років, і я зустрів ту дитину вже як красиву юну дівчину. Ми обіймалися, раділи, що доля звела нас знову. І я в повній мірі відчував своє призначення - можливість рятувати людей.

- Що б Ви хотіли побажати медичній спільноті у професійне свято?

- Не втрачати людяність. І пам'ятати, що ми обрали професію, у якій кожен день - виклик. Але це й щоденна можливість комусь допомогти. А ще - тримаймося разом. Бо тільки разом зможемо вистояти.

Хмельницькі