«Ти — мій герой, на небесах»: у Городку вшанували пам’ять воїна Владислава Хаєцького

14 серпня 2025 р. 14:24

14 серпня 2025 р. 14:24

Пам'ять про Владислава Хаєцького

Такий допис у фейсбуці опублікувала сьогодні вранці Оксана Хаєцька, мати полеглого воїна Владислава, серце якого зупинилося три роки тому, 14 серпня, саме в день народження його сестри, з якою він був дуже близький.

Владислав Хаєцький з сестрою Фото: facebook.com

У третю річницю загибелі воїна його пам’ять вшанували земляки на площі Героїв Майдану. Після загальнонаціональної хвилини мовчання пролунав Гімн України, а потім увімкнувся запис, в якому директорка будинку культури Оксана Походонько розповіла історію життя та загибелі справжнього патріота України.

У цей момент його батьки стояли на площі з букетом квітів, зробленим із бордових стрічок, і не стримували сліз. Душу пронизували зворушливі рими з вірша, який написав про Владислава Микола Думний. А на присутніх зі стяга, що розпростерли на сходах адміністрації, дивився своїм поглядом юний воїн, Владислав Хаєцький.

— Коли ми вшановуємо хлопців, які віддали життя за незалежність України, говорити без сліз неможливо. Владислав був моїм учнем — світлим, добрим, веселим... Пам’ять про нього назавжди залишиться в наших серцях. Прошу всіх: якщо бачите, що громада зупинилася на хвилину пам’яті, приєднуйтеся. Це найменше, що ми можемо зробити для тих, хто віддав своє життя, аби ми могли жити й працювати у вільній, незалежній Україні, — зауважила вчителька Владислава Жанна Максімова.

Владислав Хаєцький народився 29 червня 2001 року в Білорусі, але своє дитинство та юність провів у Городку на Хмельниччині. Навчався у Городоцькій гімназії (нині — Городоцький ліцей №1), де однокласники та вчителі запам’ятали його ініціативним, відповідальним і завжди готовим допомогти. Владислав був життєрадісним, щирим, уважним юнаком, який ріс у любові й брав приклад із батьків.

З дитинства займався спортом і вів активний спосіб життя. Після дев’ятого класу вступив до Кам’янець-Подільського коледжу будівництва, архітектури та дизайну, де здобув фах архітектора. Певний час працював за спеціальністю у Хмельницькому.

Коли розпочалася повномасштабна війна, Владислав разом із батьком Русланом став до лав Збройних сил України. Служив у військовій частині А 4007 на посаді радіотелефоніста мінометного взводу. На передовій залишався світлим і життєлюбним, підтримував побратимів та підбадьорював рідних, вірячи у перемогу.

14 серпня 2022 року, у день народження своєї сестри Аліни, Владислав загинув унаслідок артилерійсько-мінометного обстрілу в Авдіївці на Донеччині. Йому було лише 21. Поховали Героя 17 серпня на Алеї Слави в Городку. Проводжали його під звуки військового оркестру, почесний салют і молитви громади, що утворила живий коридор шани.

За мужність і самопожертву Владислава Хаєцького посмертно нагородили медаллю «Захисник Вітчизни» (Указ Президента №743/2023). Його ім’я увіковічили на меморіальній дошці в рідному ліцеї та у назві вулиці Некрасова.

Пам’ять про Владислава бережуть і його родина, і вся громада. Батьки подарували школі, де він навчався, спортивний майданчик із тренажерами, а також передали власний бус на потреби фронту.

Владиславу Хаєцькому назавжди 21. Але для Городка він назавжди залишиться символом мужності, любові до людей та відданості Україні.

Хмельницькі