«Я досі хочу йому подзвонити»: історія кохання і втрати

10 грудня 2025 р. 11:19

10 грудня 2025 р. 11:19

Крістіна Севернюк перевелася служити до Старокостянтинова, де похований її чоловік Юрій. Військовослужбовиця відкрито ділиться своєю історією втрати, зберігає пам'ять про чоловіка та планує здійснити їхню спільну мрію — відкрити власну кав’ярню.

Суспільне Хмельницький поспілкувалися з Крістіною Севернюк і вона поділилася своєю історією.

Військовослужбовиця Крістіна Севернюк перевелася служити до Старокостянтинова — міста, де народився і похований її чоловік Юрій. Свої візити на могилу вона знімає на відео. Каже: не всі розуміють таку форму пам’яті, але для неї важливо, щоб люди хоча б на кілька хвилин згадали про Юрія.

«Комусь відгукується, хтось пише, що у нього теж своя захисна реакція на горе. Інші називають дивною. Але якщо його пам’ятають і дивляться — для мене це головне», — говорить Крістіна.

Юрій Севернюк служив у Збройних силах України з 2011 року. Він виходив з окупованого Криму й залишився вірним війську. Загинув у 29 років — після одинадцяти років служби.

Крістіна й Юрій навчалися разом, а потім обоє пішли до лав ЗСУ. Вони зустріли повномасштабне вторгнення в Миколаєві й разом пережили не один ворожий обстріл.

«Я думала, що якщо ми служимо разом, то або прилетить нам обом, або будемо жити разом. Я казала, що поруч із ним буду завжди», — згадує вона.

4 жовтня 2022 року, під час ротації, Крістіна втратила з чоловіком зв’язок. Юрій завжди виходив на контакт хоча б коротким повідомленням, тому мовчання її насторожило.

«Я всім телефоную — ніхто не відповідає. Минуло десь півтори години, зателефонував кум і спитав: “Ти вже знаєш?”», — розповідає вона.

Спершу командира повідомили, що Юрія поранено, а згодом — що лікарям не вдалося його врятувати.

«Я не могла повірити. Найперше, що хотіла зробити — подзвонити чоловіку і “нажалітися”, що таке мені кажуть».

Найважчим, каже Крістіна, було розповісти про втрату шестирічному сину Кирилу. Вона довго не наважувалася, допоки подруга не сказала:

«Ти можеш не пояснювати йому все зараз. Але ти не маєш права забрати в нього останнє прощання з татом».

Крістіна пам’ятає цю розмову слово в слово:

«Я зайшла з ним у кімнату й сказала: “Сонце, на жаль, війна в країні забрала в тебе тата”. Він плакав дуже страшно. Досі болить. У нього блакитні очі, ямочки, він дуже схожий на тата».

Усі спогади про Юрія Крістіна зберігає у фотоальбомі, який їй подарувала мама.

«Тут послідовно наше життя: від моменту знайомства до останнього фото, яке ми зробили разом», — каже вона.

"Найцінніше — це його сумочка, він завжди з нею ходив. Ще цінніше — це пачка цигарок, з якими він загинув. Тут ще є чотири цигарки, я татові своєму на кожен рік даю по цигарці за чоловіка, і його запальничка в мене. Ще залишилася його фліска, в якій він загинув, тут був уламок. Я її міряла, в перший же день, усю в крові. І шеврон унікальний, їх досить мало в Україні, їх видавали тільки байрактарщикам".

Сьогодні Крістіна продовжує службу і планує втілити спільну з чоловіком мрію — відкрити власну кав’ярню.

«Це не буде щось велике, не мережа по десять закладів у кожному місті. Але я обов’язково відкрию щось маленьке й затишне. Наше».

Хмельницькі