Ізяславська громада проводжала у засвіти чотирьох Воїнів Світла

11 грудня 2025 р. 15:31

11 грудня 2025 р. 15:31

Над Ізяславською громадою Шепетівського району останніми днями знову тремтливо здіймалася «Пливе кача» — пісня, що стала молитвою нашого народу, болем нашої землі, плачем тих, хто більше ніколи не повернеться додому. Холодний вітер розносив стогін скорботи, а небо, здавалося, схилилося нижче — ніби вклоняючись Воїнам Світла, які повернулися до рідної домівки назавжди…

Ізяславщина проводжала у засвіти своїх Воїнів Світла — чотирьох синів рідної землі, життя яких назавжди вписане у новітню історію України:

• 38-річного жителя села Припутні, молодшого сержанта, командира 1 десантно-штурмового відділення 3 десантно-штурмового взводу 6 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону Луцюка Олега Васильовича . З перших днів російського вторгнення на Донбас наш земляк став на захист України, захищав її й після повномасштабного нападу. Бо серце справжнього патріота не може стояти осторонь, коли ворог топче землю твоїх рідних. Його останній голос для родини пролунав 22 березня 2023 року. А потім настала тиша, яка виривала серце з грудей і змушувала чекати дива. Та війна жорстока… Після довгих пошуків лише ДНК-експертиза підтвердила трагічне — Олег загинув на Донеччині від вибуху, спричиненого російськими окупантами;
• 56-річного воїна-клубівчанина, солдата, водія 2-го вогнеметного відділення вогнеметного взводу роти радіаційної, хімічної та біологічної розвідки Конченка Анатолія Валерійовича . Його серце зупинилося 26 листопада 2025 року на Дніпропетровщині під час несення військової служби. Попри значні проблеми зі здоров’ям, попри нестерпний біль серця, він залишався вірним Україні до останнього свого подиху. Вірним присязі. Вірним рідній землі;
• 27-річного ізяславчанина, командира відділення – командира машини розвідувального відділення розвідувального взводу Антонюка Вадима Андрійовича , котрий виконуючи обов’язок військової служби на Донеччині, 24 листопада 2025 року пішов у вічність. Кілька днів його вважали безвісти зниклим — дні, коли родина жила між вірою і страхом. Дні, коли молитви не мали слів… Та жорстока правда наздогнала: Вадим пішов у вічність;
• 46-річного ізяславчанина, головного сержанта, техніка групи логістики штабу загону спеціальних операцій Поліщука Юрія Васильовича . У 2014 році, коли ворог переступив український кордон, він став на захист рідної землі без жодних вагань. Він ішов туди, де найгарячіше, де найнебезпечніше. Одинадцять років служби, втрат, болю. Одинадцять років боротьби за наше мирне життя. Юрій повернувся додому, але навіть стіни рідної оселі не змогли втримати серце, виснажене війною. Воно зупинилося 6 грудня 2025 року…

Чотири долі, чотири світла… Такі різні і водночас такі схожі. Усі четверо воїнів були чиїмись синами, батьками, братами, коханими. У кожного були плани, мрії, незавершені справи. Але поклик душі вів їх туди, де вирішувалася доля Батьківщини. Вони були синами козацького роду. Тими, хто не боявся ні стояти за Україну, ні померти за неї.

Ізяславщина зустрічала востаннє своїх воїнів Небесного Легіону. Вулиці заповнилися людьми, квітами, прапорами. Не холод пронизував, а біль утраченого, біль прощання.

За кожним українським воїном відбулось заупокійне богослужіння у місцевих храмах Ізяславщини. «Вічна пам’ять, вічний покій» - злітали під куполи храмів слова заупокійної молитви, хвилюючо-бентежного молитвоспіву храмового хору, відлунюючись у душах людей, у мерехтінні свічок і свічечок: «Господи, Боже наш, прийми в Царство Небесне покійного, упокій його душу»...

Відлунав сумний збройний салют та Гімн України за кожним вірним сином України, за дорогою дитиною, братом, товаришем, земляком… Рідна земля Ізяславщини прийняла своїх синів під Гімн України. А синьо-жовті полотнища, якими були покриті домовини покійних бійців, передано їхнім рідним як символ держави, за яку заплатили найвищу ціну - своїм життям, за те, щоб ми відчували себе українцями, щоб розмовляли і молилися рідною українською мовою, щоб над нами було мирне небо.

Важко впустити у свідомість слова «ніколи», «назавжди»...

Тепер Луцюк Олег, Конченко Анатолій, Антонюк Вадим та Поліщук Юрій - янголи-охоронці, котрі вартують над Україною. Важко навіть уявити, що сталося б з Ізяславщиною, з нашою Батьківщиною, якби не такі мужні захисники, як Воїни Світла, котрі не зважаючи на свій страх за життя стали на захист українського народу від безжального ворога…

Усі ми, українці, без винятку повинні усвідомити, якою страшною ціною зараз виборюємо своє право на життя, свою свободу та незалежність! Не ту, яка на папері, а ту, яка пишеться кров’ю наших рідних. Ми зобов’язані завжди пам’ятати наших оборонців, не забувати ту ціну, яка платиться щодня за наше краще майбутнє.

Життя людини є безцінним, душа – безсмертна, а пам’ять про воїнів Небесного Легіону – вічна!

Проводи Луцюка Олега Васильовича

Проводи Конченка Анатолія Валерійовича

Проводи Антонюка Вадима Андрійовича

Проводи Поліщука Юрія Васильовича

Ізяславська міська рада

• Коментарі
• Увійти

  • Цей сайт
  • Google
• Зареєструватися

• Цей сайт
• Google

Будьте першим, хто залишить коментар.

Хмельницькі