Кошики з очерету як жива пам’ять поколінь: у Городку відбувся майстер-клас зі старовинного ремесла

17 грудня 2025 р. 14:15

17 грудня 2025 р. 14:15

Традиції села Тростянець

16 грудня у Городоцькій бібліотеці майстрині з села Тростянець провели для городоччан майстер-клас із плетіння кошиків з очерету. Захід став живою розповіддю про ремесло, якому понад сто років і яке свого часу було одним з основних способів заробітку для мешканців подільських сіл.

Атмосфера подільської автентичності заполонила Городоцьку бібліотеку від перших хвилин заходу. Ще до офіційного початку у читальному залі зазвучали стародавні обрядові пісні про Різдво. Співали їх тростянецькі довгожительки Вікторія Квітніцька та Антоніна Машталер — майстрині з плетіння кошиків з очерету.

Як розповіла Євгенія Водяна, працівниця Тростянецької бібліотеки, сьогодні це вміння майже втрачене, тому й організували майстер-клас, аби жінки передали свої знання молодшому поколінню. На захід запросили бібліотекарів, працівників будинків культури громади, Городоцького краєзнавчого музею, дитячої художньої школи, а також учні Городоцького ліцею №1.

Ремесло, що рятувало родини від злиднів

Майстрині розповіли, що плетіння кошиків у Тростянці було поширеним ще задовго до Другої світової війни. Для багатьох родин це були не просто побутові вироби, а спосіб вижити в складні часи. До справи долучалися з дитячих років.

— Моя мама просила мене: «Допоможи хоча б витягнути на берег ті снопики». Тож я й допомагала — витягувала їх на берег. Мама була воєнною вдовою: тато загинув на фронті. Не маючи змоги самостійно перевезти «врожай», вона шукала людину, яка б допомогла: і собі нажати, і нам, а потім привезти все разом. Потім сусіди збиралися в хаті: зверху стебла обрізали, спалювали, а далі теребили й плели з них кошики, — розповідає Вікторія Квітніцька.

— Це дуже важка праця. Сьогодні діти живуть інакше, і ми живемо по-іншому, хоча здоров’я вже немає. Тепер — справжній рай: вода тече, газ горить. Немає ні худоби, ні всього того клопоту. Тож хай наші діти хоча б знають, якою важкою була ця праця, — пригадує Антоніна Машталер. — Це дуже тяжкий труд. Тоді ми мусили виживати — були податки, норми... Держава забирала у селян все. Зараз інші часи. Але важливо, щоб діти знали, через що проходили їхні батьки та бабусі.

Євгенія Водяна Фото: Городок.City Автор: Віра Лапа

— Коли не було грошей і роботи, кошики плели майже в кожній хаті. Люди збиралися по кілька сімей, щоб було веселіше: плели, співали, розповідали історії, — додає бібліотекарка з Тростянця Євгенія Водяна.

А збували кошики у сусідніх Ярмолинцях, Кам'янець-Подільському та інших містах України, куди можна було дістатися потягом. У вагон з кошиками не пускали, тож їх возили на даху, інколи втрачаючи частину товару через крадіїв.

Унікальність тростянецьких кошиків

Розповіді майстринь відразу захопили увагу учасників заходу. А практична частина, коли можна було спробувати самому сплести кошик, ще більше занурила в атмосферу тих часів. Всім хотілося доторкнутися до матеріалу, з якого виготовляються вироби — природного очерету, який зростав у воді. Майстрині детально пояснювали весь процес: як очерет заготовляли, сушили, розбирали на складові, використовуючи м’яку серединку для оплітання, а твердіші частини — як основу.

— Це не синтетика і не пластик — це натуральний матеріал. Саме тому кошики були міцні, гарні, з візерунками й квіточками, — розповідає Євгенія Водяна.

Природність матеріалу й естетика виробів робили ці кошики не просто побутовими речами, а частиною щоденної культури. З ними ходили до школи, на базар, на Великдень святити паски. А дехто користується такими кошиками й досі.

«Це наш генетичний код»

Як розповіла учасниця заходу вчителька технологій Наталія Сокальська, майстер-клас став для неї особистим відкриттям і важливим педагогічним досвідом. Аби діти могли на практиці доторкнутися до народного ремесла, педагогиня прийшла на захід разом з ученицями 7-А класу.

Наталія Сокальська Фото: Городок.City Автор: Віра Лапа

— Сьогодні я побачила такий же кошик, як той, що зберігається в мене вдома. Це пам’ять, наш генетичний код. Я сама спробувала плести — і мені дуже сподобалося. Якщо заготовити матеріал, ми зможемо виготовляти такі кошики на уроках технології — це непросто, але цілком під силу дітям, — поділилася вчителька.

Наталія Сокальська підкреслила, що подібні заходи сприяють збереженню давніх українських традицій. А Ольга Пушкар, завідувачка сільського клубу у с. Новосілка, додала: такі зустрічі — це не лише навчання ремесла, а й живий діалог між поколіннями.

Ольга Пушкар Фото: Городок.City Автор: Віра Лапа

— Сьогоднішня атмосфера була дуже теплою і приємною. Ми мали змогу згадати старовинні пісні, а також дізнатися про складний процес заготівлі та обробки рогози. Це був дуже вдалий захід, наповнений змістом та позитивними емоціями, — зазначила вона.

До слова, Антоніні Машталер та Вікторії Квітніцькій уже під 90 років. Обидві майстрині є учасницями колись відомого на Поділлі фольклорного колективу «Тростянка», у якому вони співають понад 40 років. У колективі було 22 жінки, нині ж у живих залишилося лише шестеро.

Хмельницькі