На Шепетівщині у засвіти провели захисників Барана Сергія та Мельничука Володимира

17 грудня 2025 р. 19:51

17 грудня 2025 р. 19:51

Війна щодня безжально перегортає сторінки українських родинних історій, залишаючи на них чорні, криваві рядки. Українська армія — це не лише зброя і форма. Це люди. Це сини/доньки, чоловіки/жінки, батьки/матері, які стали стіною між кровожерливим злом і своїм народом. Але за кожним успіхом Сил оборони, за кожним звільненим метром рідної землі стоїть страшна ціна — пролита кров і обірвані життя новітніх Героїв. Серед них — наші земляки.

Цими днями Ізяславська громада знову завмерла у скорботі. Знову над краєм тягнулася тужлива мелодія «Пливе кача…». Громада проводжала у вічність двох воїнів — дві душі, вирвані з життя клятою війною:

• 46-річного жителя села Радошівка, молодшого сержанта, воїна 1-го самохідного артилерійського взводу 1-ї самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону Барана Сергія Миколайовича ;
• 41-річного старшого солдата, механіка-водія 3-го самохідного артилерійського взводу 2-ї самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону Мельничука Володимира Анатолійовича .

Вони були звичайними людьми з мирними професіями, жили для родин, мріяли, будували, планували завтрашній день. Але коли на нашу землю прийшов ворог, Сергій і Володимир без вагань стали до зброї. Бо Україна — понад усе. Бо за спиною — рідний дім, діти, майбутнє країни.

Вони – учасники бойових дій - виконували бойові завдання на передовій, дивилися у вічі смерті, тримали стрій і вірили в Перемогу над злом. Та жорстока війна, яка не знає жалю, забрала їх до Небесного війська.

Воїни з честю виконували свій громадянський і військовий обов’язок. Для Ізяславщини вони стали символом мужності, прикладом справжньої відваги й любові до Батьківщини. Ми втратили не просто двох бійців — ми втратили вірних синів України, патріотів, які заплатили найвищу ціну за нашу свободу.

Неможливо змиритися з думкою, що їх більше немає поруч. Це біль, який не минає. Біль друзів і співгромадян, але найстрашніший біль — біль родин, для яких назавжди обірвався голос чоловіка, тата, брата...

Кілометри живого коридору простяглися вздовж доріг громади. Квіти вкривали шлях до місця останнього спочинку Воїнів Небесного Легіону. На домовинах воїнів — Державний Прапор України, символ нескореності нації, який Сергій і Володимир захищали до останнього свого подиху.

Чин відспівування звершили священнослужителі Православної Церкви України. Захисників поховали з усіма військовими почестями. Пролунали прощальні залпи — як знак вдячності, шани й вічної пам’яті за їхній героїчний шлях.

Гірко й нестерпно боляче, що війна забирає кращих із кращих — тих, хто боронить наші життя ціною власного. Сергій і Володимир відлетіли білим журавлем у вічність, але їхній подвиг назавжди житиме в серцях вдячних мешканців Ізяславщини й усієї України. Їхній вічний сон — віднині наш вічний біль. Їхні імена навіки вписані в історію незалежної України.

Вічна пам’ять і вічна слава нашим Воїнам Світла!

Проводи Барана Сергія Миколайовича

Проводи Мельничука Володимира Анатолійовича

Ізяславська міська рада

• Коментарі
• Увійти

  • Цей сайт
  • Google
• Зареєструватися

• Цей сайт
• Google

Будьте першим, хто залишить коментар.

Хмельницькі