Обірвалося життя ще одного захисника: шепетівчани прощалися з Володимиром Дячуком

22 грудня 2025 р. 16:39

22 грудня 2025 р. 16:39

Чергова непоправна втрата спіткала Шепетівську громаду, обірвалося життя ще одного захисника. 22 грудня У Шепетівці громадою в останню земну дорогу проводжали оператора безпілотних літальних апаратів, молодшого сержанта Дячука Володимира Валентиновича.

Володимир Дячук народився 24 січня 1991 року в селі Жилинці у дружній та люблячій родині. Його батьки — мама Розалія Леонідівна та батько Валентин Степанович — виховали сина в атмосфері поваги, відповідальності та взаємної підтримки. У Володимира була старша сестра Алла, з якою його пов’язували теплі, довірливі стосунки. Навчався юнак у Плесенській загальноосвітній школі. З дитинства був жвавим і допитливим, трішки бешкетником, але водночас мав добру пам’ять і прагнув до розвитку. Полюбляв організовані школою туристичні походи, займався карате, вмів долати труднощі й працювати над собою.

Після закінчення 11 класів Володимир вступив до Шепетівського бухгалтерського технікуму. Однак навчання перервав, адже був призваний на строкову військову службу. Служив спочатку в Кам’янці-Подільському, згодом у Бережанах, де проявив себе дисциплінованим і відповідальним військовослужбовцем та отримав звання старшого сержанта.

Повернувшись до цивільного життя у Шепетівку, Володимир працював на цукровому заводі. До роботи ставився сумлінно, швидко зарекомендував себе як надійний і відповідальний працівник. За старанність і відданість справі був відзначений грамотами та пам’ятною відзнакою «Знак пошани». Згодом продовжив трудовий шлях на залізниці, в ПЧ -18, працюючи монтером колії.

У 2016 році Володимир одружився з коханою Інною, з якою він був знайомий ще з дитинства. Того ж року в їхній родині народилася донечка Вероніка. Володимир був турботливим чоловіком і батьком, багато працював, аби забезпечити гідне життя своїй родині, їздив на заробітки — працював у столиці та за кордоном.

У 2020 році він підписав контракт зі Збройними силами України та брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей. Після року служби повернувся до мирного життя, працював охоронцем у Києві. Повномасштабна війна застала Володимира у столиці. Влітку 2022 року, повернувшись додому, він свідомо прийняв рішення знову стати до лав захисників України. 5 липня 2022 року був мобілізований.

Пройшов навчання, курси, опановував нові військові спеціальності, постійно вдосконалював свої знання та навички. Служив у різних бригадах на Сумщині, Харківщині, Запоріжжі та Донеччині. Володимир був скромним і стриманим — ніколи не розповідав рідним про труднощі служби, оберігаючи їх від болючих подробиць. Він залишався добрим, спокійним, уважним до інших, завжди готовим підтримати й допомогти, був оптимістом та жартівником, у нього завжди було «Все добре!».

Особливою рисою його характеру була любов до тварин. Він щиро піклувався про котів і собак, одного разу навіть привіз додому пораненого кота, «Васик» тепер живе поруч із родиною. Для донечки Володимир придбав цуценя, мріючи разом виховувати й дресувати його. Він був ніжним, турботливим батьком, завжди передавав гостинці не лише донечці, а й племіннику Владику.

Володимир мріяв про власний будинок і планував після перемоги продовжити військову службу. За час служби був відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест» та грамотою за сумлінну службу від 47-ї окремої артилерійської бригади.

Його серце зупинилося 14 грудня 2025 року у військовому шпиталі після тривалого лікування хвороб, набутих під час служби.

У слова дружини Інни – пережите поруч із ним життя: і світлі дні, і хвилини тривоги, і мир, і війна.

«Він був турботливим чоловіком, батьком, сином. Для мене був ніжним, моєю опорою. Хоч він і був тривалий час на війні, але завжди на зв’язку. Він постійно запитував, як ми з донечкою, уважно слухав, підтримував і завжди давав пораду. Прямолінійний, як в армії — все чітко і прямо».

Володимир Дячук завершив свій земний шлях. Він віддав сили, здоров’я і саме життя, виконуючи обов’язок перед Україною та родиною.

Серце Володимира Дячука зупинилося, бо він не вагаючись пішов туди, де вирішується доля нашої свободи і незалежності, — і його подвиг назавжди вписаний у історію України.

Герої не вмирають!

Шепетівська міська рада

Фотогалерея

• Коментарі
• Увійти

  • Цей сайт
  • Google
• Зареєструватися

• Цей сайт
• Google

Будьте першим, хто залишить коментар.

Хмельницькі