Від райського дерева до радянської зірки: як змінювалася традиція прикрашати ялинку в Україні

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Від райського дерева до радянської зірки: як змінювалася традиція прикрашати ялинку в Україні

24 грудня 2025 р. 18:08

24 грудня 2025 р. 18:08

Різдвяне дерево, яке сьогодні є невід'ємним атрибутом зимових свят, має багатовікову історію. Про те, як ця традиція прижилася в Україні та еволюціонувала протягом століть, розповідають автори проєкту «Витоки» від Zagoriy Foundation .

Театральні витоки традиції

Історія прикрашання різдвяного дерева бере початок із середньовічних європейських вуличних театрів. 24 грудня на міських майданах показували так звані Райські п'єси про життя Адама і Єви та історію гріхопадіння. Серед зимових декорацій з'являлося вічнозелене «райське» дерево з червоними яблуками на гілках та зображенням змії на стовбурі.

Перші ялинки сприймалися як символ дерева пізнання і встановлювалися біля церков або всередині храмів біля вівтаря. Упродовж XVII–XVIII століть різдвяне деревце поступово перебралося до приватних осель, обросло новими варіантами декору та стало традиційним атрибутом зимових свят.

Фото: Згенеровано ШІ Від райського дерева до радянської зірки: як змінювалася традиція прикрашати ялинку в Україні

Як ялинка прийшла в Україну

Українці познайомилися з традицією ставити ялинку на Різдво завдяки колоністам із Західної Європи, які переїжджали на ці землі ще з кінця XVIII століття. До 1840-х років у великих містах — Києві, Харкові, Одесі — вже продавалися не лише імпортні іграшки, але й товари локальних виробників.

Спочатку ялинка була атрибутом Різдва серед іноземців та заможних верств населення, а також центром святкування у дитячих лікарнях, сиротинцях та гімназіях. Згодом традиція поширилася й у селах.

Перші прикраси: від ласощів до паперових гірлянд

Перші різдвяні дерева прикрашали різноманітними ласощами: сушеними або свіжими яблуками, печивом, імбирними пряниками, горішками в золотій фользі, облатками — тонкими вафлями з релігійними зображеннями. Використовували також декор із кольорового паперу, соломи та стрічок.

З паперу робили об'ємні іграшки як нагадування про плоди райського дерева, а паперові гірлянди мали натякати на звивисту змію. Цікаво, що латинські слова «серпантин» і «змія» (serpent) є спільнокореневими.

Спершу ялинку ставили тільки на Святвечір, і деревце з усім вмістом підносилося як подарунок дітям. Наприкінці свята дітям дозволяли забрати собі гостинці, і вони зі швидкістю світла обривали прикраси. З часом декор ставав вишуканішим і дорожчим, традиція «руйнування» ялинки відійшла в минуле, а саме деревце почали залишати до Нового року.

Український колорит: від макових коробочок до ватних іграшок

У деяких буковинських селах ще в 1960-х роках не зрізали ялинку, а прикрашали висаджену на подвір'ї. Її оздоблювали маковими коробочками, що мелодійно звучали на вітрі, яблуками, горішками, солом'яними янголами, квітами з дерев'яної стружки (гимблівками), обвивали кольоровими вовняними нитками.

Популярними були ватні іграшки, які зазвичай робили самостійно. На території України, що знаходилася під Австро-Угорщиною, виготовляли ватні фігури святого Миколая: на картонну основу наклеювали вату, а обличчя вирізали з паперу за технікою літографії.

На землях під Російською імперією більш поширеними були образи різдвяних дідів.

Фабричні прикраси та домашні традиції

Наприкінці XIX–на початку XX століття в містах продавалися картонажі, бонбоньєрки, скляні іграшки, хлопавки, конфеті, електричні гірлянди, чавунні підставки під ялинку та намиста (які нині відомі як лускавки). Останні спершу були жіночою прикрасою зі скла, а пізніше переорієнтувалися на «ялинковий» ринок.

Хоча магазинні іграшки швидко набули популярності, у багатьох сім'ях витворилася традиція майструвати саморобні прикраси всім разом. Режисерка й художниця Ніна Василенко, що мешкала в Києві на початку XX століття, згадувала, що до ялинки починали готуватися за місяць, купуючи заготовки об'ємних фігур, картонажі, канцелярське приладдя, вату, борну кислоту для ефекту снігу та сяйва.

Радянська епоха: від заборони до пропаганди

У ранні радянські часи ялинки офіційно заборонялися, але з кінця 1935 року ситуація змінилася. За кілька років влада налагодила виробництво іграшок в артілях, а згодом відкрила спеціалізовані фабрики.

З'явилися штучні ялинки як екологічніша альтернатива. На верхівці замість віфлеємської зірки з релігійним підтекстом кріпили піку або червону зірку як символ радянської влади.

Іграшки того періоду відображали пропаганду успіхів і «дружбу народів» СРСР: кукурудза Микити Хрущова, космічний супутник, льодохід «Красін», якутські дівчата, електрична лампочка як символ прогресу, пінгвіни на антарктичній станції.

Декор оселі: від розписів до витинанок

Декорували не лише ялинку, але й оселю загалом. Для цього розписували стіни, підвішували солом'яні й паперові прикраси. Найвідоміші серед них — різдвяний павук і витинанки, які найімовірніше прижилися в українців порівняно нещодавно: у другій половині XIX — на початку XX століть.

Частина культурної спадщини

Ялинкові прикраси розвивалися, змінювалися, доповнювалися і передавалися з покоління в покоління, ставши частиною нашої культурної спадщини та маркером історичних процесів у державі. Наша ялинка може розповісти про наші родини значно більше, ніж ми можемо собі уявити.

«Витоки» — це соціальна ініціатива Zagoriy Foundation у рамках напрямку «Традиції та культура». Zagoriy Foundation — це бюро соціальних ініціатив, місією якого є уможливлення позитивних сценаріїв майбутнього України через розвиток та посилення спільнот.